الأسماء في صفحات التنقل
Bu məqalə Ödotu(solmazçiçək) haqqındadır. Digər mənalar üçün Solmaz səhifəsinə baxın. Ödotu, solmazçiçək, süpürgəgülü, quruçiçək (lat. Helichrysum Mill.) —Çobanyastığı fəsiləsindən bitki növü.
Ödotu, solmazçiçək, süpürgəgülü, quruçiçək (lat. Helichrysum Mill.) —Çobanyastığı fəsiləsindən bitki növü.
Helichrysum és un gènere de plantes amb flors dins la família Asteraceae.Consta d'unes 600 espècies. L'espècie tipus és Helichrysum orientale. El nom del gènere deriva del grec helisso (fer voltes) i chrysos (or).
Apareix a Àfrica (amb 244 espècies a Àfrica del Sud), Madagascar, Australàsia i Euràsia. Les plantes poden ser anuals, herbàcies, perennes o arbusts que fan fins a 60–90 cm d'alt. Molts dels membres del gènere s'han reclassificat, alguns en el gènere Xerochrysum.
Les seves fulles són d'oblongues a lanceolades. Són planes i pubescents en els dos costats.
Algunes espècies són cultivades com plantes ornamentals i per a flor seca, una vegada tallades les tiges mantenen el color i la forma durant molt temps.
Helichrysum angustifolium o Helichrysum italicum es destil·len i produeixen un oli essencial apreciat en perfumeria.
Hilllard (1983) divideix aquest grup gran i heterogeni en 30 grups morfològics. Però aquest gènere està controvertit i molts consideren que és un gènere artificial. Probablement és un gènere polifilètic.
Les espècies establertes inclouen:
Helichrysum és un gènere de plantes amb flors dins la família Asteraceae.Consta d'unes 600 espècies. L'espècie tipus és Helichrysum orientale. El nom del gènere deriva del grec helisso (fer voltes) i chrysos (or).
Apareix a Àfrica (amb 244 espècies a Àfrica del Sud), Madagascar, Australàsia i Euràsia. Les plantes poden ser anuals, herbàcies, perennes o arbusts que fan fins a 60–90 cm d'alt. Molts dels membres del gènere s'han reclassificat, alguns en el gènere Xerochrysum.
Les seves fulles són d'oblongues a lanceolades. Són planes i pubescents en els dos costats.
Algunes espècies són cultivades com plantes ornamentals i per a flor seca, una vegada tallades les tiges mantenen el color i la forma durant molt temps.
Helichrysum angustifolium o Helichrysum italicum es destil·len i produeixen un oli essencial apreciat en perfumeria.
Evighedsblomst (Helichrysum) er en slægt med ca. 600 arter, som er udbredt i Afrika, Madagaskar, Australasien, Asien og Europa. Arterne kan være énårige, stauder eller buske.
Bladene er smalt elliptiske til lancetformede. De er flade og dunhårede på begge sider. Blomsterbunden er ofte glat med en frynset kant. Blomsterne ligner i øvrigt Okseøje i bygningen. De kan have alle mulige farver, undtagen blå. Frugterne er nødder med en kort fnok.
Her omtales kun de arter, som er vildtvoksende i Danmark, eller som dyrkes eller forhandles her.
Beskrevne arter
Die Pflanzengattung der Strohblumen (Helichrysum) gehört zur Familie der Korbblütler (Asteraceae). Die etwa 600 Arten sind hauptsächlich in der Alten Welt, besonders im Südlichen Afrika und Madagaskar beheimatet.
Einige Arten behalten beim Trocknen die Färbung der Blütenkörbe und eignen sich gut für Trockensträuße. Sie werden auch als Immortellen bezeichnet. Die Sorten einiger Arten eignen sich als Beet- und Balkonpflanzen.
Helichrysum wachsen als ein-, zweijährige bis ausdauernde krautige Pflanzen, Halbsträucher oder Sträucher, die meist Wuchshöhen von 20 bis 80 Zentimeter erreichen. Viele Arten duften aromatisch. Sie bilden oft Pfahlwurzeln. Die meist aufrechten, manchmal niederliegenden bis aufsteigenden Stängel sind mehr oder weniger wollig-filzig behaart und besitzen meist auch gestielte oder sitzende Drüsenhaare.
Die wechselständig angeordneten Laubblätter sind meist gestielt und stängelumfassend und/oder herablaufend. Die einfachen Blattspreiten sind eiförmig, spatelförmig bis lanzettlich oder linealisch mit keilförmiger bis gestutzter Spreitenbasis. Der ganzrandige Blattrand ist manchmal zurückgerollt. Die beiden Blattseiten sind gleich oder seltener unterschiedlich gefärbt und meist grau bis weiß filzig oder seidig behaart und sie besitzen manchmal auch gestielte oder sitzende Drüsenhaare; die Blattoberseite verkahlt manchmal und ist dann grünlich.
In schirmtraubigen Gesamtblütenständen stehen mehrere in Knäueln zusammengefasste körbchenförmige Blütenstände zusammen. Die Blütenkörbchen sind mehr oder weniger scheibenförmig. Die Körbchenhülle (Involucrum) ist glockenförmig mit einem Durchmesser von nur 4 bis 8 mm. Die in meist drei bis fünf, selten bis zu sieben Reihen stehenden Hüllblätter sind weißlich, stroh- bis rosafarben, rot oder orangefarben und undurchsichtig bis durchscheinend und meist glänzend. Der Körbchenboden ist flach und kahl, ohne Spreublätter.
Die Kronblätter sind gelblich. Randständige funktional männliche Blüten fehlen oder sind einzeln oder zu zweit vorhanden. Es sind 3 bis 30, selten bis über 50 innere, zwittrige Blüten vorhanden.
Die mehr oder weniger säulenförmigen Achänen besitzen meist eine glatte, manchmal papillöse Oberfläche, die durch erhabene, dachziegelförmig übereinanderliegende Spitzen der Epidermiszellen rau ist, sowie manchmal vier bis sechs Längsrillen und sie sind meist kahl oder selten behaart. Der oft früh abfallende Pappus besteht aus einer Reihe mit 12 bis 20 freien oder an ihrer Basis etwas zusammenhängenden, meist bärtigen bis selten fast federartigen Borsten. Als Diaspore wird die Achäne ausgebreitet.
Die Chromosomengrundzahl beträgt x = 7.
Manche Arten sind Futterpflanzen: Sand-Strohblume (Helichrysum arenarium) für Aethes williana, Eublemma minutata, Platyptilia tesseradactyla; Garten-Strohblume (Helichrysum bracteatum) von Vanessa kershawi; Italienische Strohblume (Helichrysum italicum) für Gypsochares baptodactylus Zeller 1850.
Sehr viele Arten stammen aus der Capensis. Ein weiterer Schwerpunkt der Artenvielfalt ist Australien. Vergleichsweise wenige Arten gibt es auch jeweils in der Mittelmeerregion, in Neuseeland und im westlichen und zentralen Asien.
Die Gattung Helichrysum wurde 1754 mit der Schreibweise Elichrysum durch Philip Miller in The Gardeners Dictionary ... Abridged... 4. Auflage, Band 2 aufgestellt. Typusart ist Helichrysum orientale (L.) Gaertn.[1] Synonyme für Helichrysum Mill. sind: Leontonyx Cass., Virginea (DC.) Nicoli, Virginia (DC.) Nicoli. Der Gattungsname Helichrysum leitet sich von den griechischen Wörtern helios für Sonne und chrysos für Gold ab; helichrysos war bei den Griechen ein Name für eine griechische Pflanzenart aus der Familie der Asteraceae.
Die Gattung Helichrysum gehört zur Tribus Gnaphalieae in der Unterfamilie Asteroideae innerhalb der Familie Asteraceae.[2] Der Umfang der Gattung Helichrysum ist in Diskussion, da sich herausgestellt hat, dass die bisherige Gattung nicht monophyletisch ist, ausgegliederte Gattungen sind zum Beispiel Argentipallium Paul G.Wilson, Castroviejoa Galbany et al., Coronidium Paul G.Wilson, Lawrencella Lindl., Xerochrysum Tzvelev, Ozothamnus R.Br. und Chrysocephalum Walp. mit einer ozeanischen Verbreitung.[3]
In der artenreichen Gattung der Strohblumen (Helichrysum) gibt es etwa 600 Arten. Hier eine Artenauswahl:[2]
Nicht mehr zu dieser Gattung wird beispielsweise gerechnet:[2]
Die Pflanzengattung der Strohblumen (Helichrysum) gehört zur Familie der Korbblütler (Asteraceae). Die etwa 600 Arten sind hauptsächlich in der Alten Welt, besonders im Südlichen Afrika und Madagaskar beheimatet.
Einige Arten behalten beim Trocknen die Färbung der Blütenkörbe und eignen sich gut für Trockensträuße. Sie werden auch als Immortellen bezeichnet. Die Sorten einiger Arten eignen sich als Beet- und Balkonpflanzen.
Helichrysum es un genre de sosarbrilhon dins la familha de las Asteraceae. Son las diferentas espècias d'immortèlas o de sauretas.
Segon CatalogueofLife genre:
Segon GRIN genre:
Segon ITIS:
Segon NCBI:
Segon ThePlantList taxon:
Segon Tropicos (Atencion lista bruta contenent benlèu de sinonims):
Helichrysum es un genre de sosarbrilhon dins la familha de las Asteraceae. Son las diferentas espècias d'immortèlas o de sauretas.
Imortelo esas planto ek la familio "kompozaji", di qua la floro ne velkas, ed uzata por ornar la tombi.
Tekst üüb Öömrang Sträruusen(fe.) of sträbluumen(öö.) (Helichrysum) san plaantenslacher uun det famile faan a kurewbloosen. Diar jaft at sowat 600 slacher faan.
Uun Nuurdfresklun käänt am fööraal det sun-sträbluum (Helichrysum arenarium).
Sträruusen(fe.) of sträbluumen(öö.) (Helichrysum) san plaantenslacher uun det famile faan a kurewbloosen. Diar jaft at sowat 600 slacher faan.
Uun Nuurdfresklun käänt am fööraal det sun-sträbluum (Helichrysum arenarium).
Ο αμάραντος ή Μάης ή δάκρυα της Παναγίας [1] (κυπρ.), με επιστημονική ονομασία Helichrysum stoechas – Ελίχρυσος ο πολύτιμος είναι αγριολούλουδο της ελληνικής υπαίθρου.
Ο αμάραντος ανήκει στην οικογένεια των Σύνθετων (Compositae), ή Αστεροειδών (Asteraceae). Είναι μονοετής ή πολυετής πόα ύψους έως 60 εκ., με γραμμοειδή ή λογχοειδή, γκριζοπράσινα φύλλα και μικρά, σφαιρικά, κίτρινα άνθη σε ταξιανθίες. Η ανθοφορία και συγκομιδή γίνονται στις αρχές της άνοιξης.
Συναντιέται κυρίως στις περιοχές του Nομού Πρεβέζης, Νομού Θεσπρωτίας και στις Ιόνιους νήσους. Ο αρωματικός ημίθαμνος, φύεται σε ακαλλιέργητους τόπους τόσο σε ηπειρωτικά όσο και σε παραθαλάσσια μέρη. Τα ανθάκια του είναι μικρά κίτρινα και ο βλαστός του λεπτός. Όταν ξηραθεί, το φυτό κρατάει το σχήμα του και οι κορυφές των λουλουδιών το κίτρινο χρώμα τους – γι αυτό και τα λένε και «αθάνατα» ή «αμάραντα». Το φυτό αυτό είναι εγγενές στην Νότια Αφρική, τη Βόρεια Αφρική, την Ασία, Δυτική Ασία και τη Νότια-Ανατολική Ευρώπη, τη Νότιο-Δυτική Ευρώπη.
Οι ανθοί του διακοσμούν κυρίως ανθοδέσμες και στεφάνια, αλλά τους μαζεύουν ακόμη και για γούρι καθώς πιστεύεται ότι αυτοί φέρνουν τύχη.
Ο ελίχρυσος χρησιμοποιήθηκε παραδοσιακά στην Ευρώπη για χοιράδωση, δηλαδή φυματίωση των λεμφαδένων, άσθμα, αρθρίτιδα, και πονοκεφάλους, αλλά και για σκουλήκια των εντέρων.
Οι βλαστοί και τα άνθη του φυτού εμφανίζουν αποχρεμπτικές, εφιδρωτικές και καθαρτικές ιδιότητες και χρησιμοποιούνται για την αντιμετώπιση του κοινού κρυολογήματος. Το αιθέριο έλαιο του φυτού έχει επουλωτικές, αντιγηραντικές, αναπλαστικές, αντιφλεγμονώδεις, αιμοστατικές και λιπολυτικές ιδιότητες. Συνιστάται για τη θεραπεία διαφόρων δερματικών παθήσεων, όπως έγκαυμα, ακμή, έρπης, πληγές, μώλωπες και εκζέματα. Έχει αποδειχθεί επίσης, η έντονη αντιοξειδωτική και καρκινοκατασταλτική δράση του φυτού λόγω των περιεχόμενων σε αυτό φαινολικών ενώσεων (3,5-O-dicaffeoylquinic acid, O-acetylhexoside). Στη λαϊκή ιατρική το αιθέριο έλαιο φαίνεται να εμφανίζει σπασμολυτικές, αναλγητικές, αντιμικροβιακές, αντισηπτικές, χολαγωγές, διουρητικές και αντικαταθλιπτικές ιδιότητες, μεταξύ άλλων.
Χορηγείται ως επουλωτικό, καταπραϋντικό και αναπλαστικό τοπικά στο δέρμα υπό τη μορφή αιθέριου ελαίου (2-3 σταγόνες), συχνά σε μίγμα με αιθέρια έλαια άλλων φυτών.
Το αιθέριο έλαιο, περιέχει εστέρες (οξικό εστέρα νερόλης), τερπένια (κουρκουμίνη 4-15%, πινένιο 1-4%, λεμονένιο 4-10%, καμφερόλη, κερκετίνη, λουτεολίνη, λιναλοόλη, γερανιόλη), υδρογονάνθρακες, φλαβονοειδή, σεσκιτερπένια, μη-τερπενοειδείς β-κετόνες .
Δεν έχει αναφερθεί καμία τοξική εκδήλωση ή άλλη ανεπιθύμητη ενέργεια.
Στεφάνια από ελίχρυσο πρόσφεραν οι αρχαίοι Έλληνες στους αθάνατους θεούς. Ο Θεόφραστος το ονόμασε χρυσάνθεμον και ελίχρυσο και το εκτιμούσε ιδιαίτερα για την καταπραϋντική επίδραση που είχε στο θυμικό του ανθρώπου. Το φυτό αναφέρεται ακόμα στον Θεόκριτο που θαυμάζει το χρυσοκίτρινο χρώμα του, στον Διοσκουρίδη και τον Πλίνιο που το θεωρούν από τα καλύτερα αφιερώματα στα αγάλματα των θεών. Ο πρώτος βοτανικός κήπος με καθαρά επιστημονικό, ερευνητικό και μορφωτικό χαρακτήρα, ήταν εκείνος που ιδρύθηκε από τον Αριστοτέλη το 350 π.χ. κοντά στον Ηριδανό, παραπόταμο του Ιλισού. Είχε εμπλουτιστεί και με Ελίχρυσο και πολλά σπάνια φυτά που έστελνε ο Μέγας Αλέξανδρος στο δάσκαλο του από τις ασιατικές χώρες τις οποίες κατακτούσε. Επιμελητής του κήπου ήταν ο Θεόφραστος, μαθητής και φίλος του Αριστοτέλη, ο οποίος θεωρείται σήμερα ως ο θεμελιωτής της Βοτανικής Επιστήμης.
Πριν από τον πόλεμο στη Γιουγκοσλαβία, το 1992, μεγάλες ποσότητες αιθέριου ελαίου ελίχρυσου, απoστάζονταν εκεί. Το χρησιμοποιούσαν στην πόλη Γκρας της Γαλλίας για τον αρωματισμό καπνού. Οι αρωματοθεραπευτικές ιδιότητες του φυτού άρχισαν να γίνονται γνωστές αργότερα, δηλ. μετά την έναρξη του πολέμου. Τότε η παραγωγή του ελίχρυσου περιορίστηκε στην περιοχή της Κορσικής, ήταν όμως μικρή και δεν επαρκούσε, οπότε ανέβηκε πολύ και η τιμή του. Τα τελευταία δέκα χρόνια επανήλθε η παραγωγή από τις χώρες Κροατία, Βοσνία & Ερζεγοβίνη. Είναι από τα πολυτιμότερα και ακριβότερα αιθέρια έλαια με περιεκτικότητα 40-50% σε εστέρες, 30% σε σεσκιτερπένια και πάνω από 10% δικετόνες. O ελίχρυσος θεωρείται η άρνικα της αρωματοθεραπείας. Η εισπνοή του αιθέριου ελαίου δίνει την ταυτόχρονη αίσθηση του καθαρισμού και της ζωντάνιας.
Το χρυσαφί λουλούδι της ελληνικής υπαίθρου που είναι πάντα ανθισμένο! Συμβολίζει την αιώνια αγάπη και συνδέεται με τον μύθο του Πάρη και της ωραίας Ελένης.
Ο μύθος λέει ότι όταν ο Πάρης έκλεψε την ωραία Ελένη από την Σπάρτη και ενώ ταξίδευαν προς την Τροία, σταμάτησαν στα Κύθηρα για να κάνουν σπονδές προς τιμήν της θεάς Αφροδίτης που τους προστάτευε. Εκεί πέρασαν λίγες μέρες και ολοκλήρωσαν τον έρωτά τους. Η ωραία Ελένη όμως ζήλεψε την θέα Αφροδίτη που κατά την μυθολογία ζούσε στο νησί και απαίτησε από τον Πάρη να της πει ότι εκείνη ήταν η πιο όμορφη γυναίκα. Ο Πάρης θέλοντας να καθησυχάσει την ωραία Ελένη της είπε δείχνοντας το κίτρινο άνθος : «Βλέπεις αυτό το λουλούδι; Τα μαλλιά σου έχουν το χρυσαφί του χρώμα, το σώμα σου μοιάζει με τον μίσχο του και το δέρμα σου είναι απαλό σαν τα πέταλά του. Η ομορφιά σου θα διατηρηθεί έτσι για πάντα» . Και το λουλούδι ονομάστηκε σεμπρεβίβα.
Στη δημοτική παράδοση, υπάρχει το τραγούδι ο Αμάραντος'[4]:
Σε τι γκρεμό φυτρώνει, φυτρώνει μεσ’ τα δύσβατα, στις πέτρες, τα λιθάρια, ποτέ του δεν ποτίζεται και δεν κορφολογιέται. Το τρών τα ‘λάφια και αρρωστούν, τ’ αγρίμια και ημερεύουν.
Ο αμάραντος ή Μάης ή δάκρυα της Παναγίας (κυπρ.), με επιστημονική ονομασία Helichrysum stoechas – Ελίχρυσος ο πολύτιμος είναι αγριολούλουδο της ελληνικής υπαίθρου.
Ο αμάραντος ανήκει στην οικογένεια των Σύνθετων (Compositae), ή Αστεροειδών (Asteraceae). Είναι μονοετής ή πολυετής πόα ύψους έως 60 εκ., με γραμμοειδή ή λογχοειδή, γκριζοπράσινα φύλλα και μικρά, σφαιρικά, κίτρινα άνθη σε ταξιανθίες. Η ανθοφορία και συγκομιδή γίνονται στις αρχές της άνοιξης.
Συναντιέται κυρίως στις περιοχές του Nομού Πρεβέζης, Νομού Θεσπρωτίας και στις Ιόνιους νήσους. Ο αρωματικός ημίθαμνος, φύεται σε ακαλλιέργητους τόπους τόσο σε ηπειρωτικά όσο και σε παραθαλάσσια μέρη. Τα ανθάκια του είναι μικρά κίτρινα και ο βλαστός του λεπτός. Όταν ξηραθεί, το φυτό κρατάει το σχήμα του και οι κορυφές των λουλουδιών το κίτρινο χρώμα τους – γι αυτό και τα λένε και «αθάνατα» ή «αμάραντα». Το φυτό αυτό είναι εγγενές στην Νότια Αφρική, τη Βόρεια Αφρική, την Ασία, Δυτική Ασία και τη Νότια-Ανατολική Ευρώπη, τη Νότιο-Δυτική Ευρώπη.
Οι ανθοί του διακοσμούν κυρίως ανθοδέσμες και στεφάνια, αλλά τους μαζεύουν ακόμη και για γούρι καθώς πιστεύεται ότι αυτοί φέρνουν τύχη.
Колыдымо пеледыш (лат. Helichrysum < грекла ἕλιξ «витой» да χρυσός «шӧртньӧ») – Asteraceae кушкыл-влакын тукымыш пура, Тошто Тӱняын шуко верлаште кушшо пеледыш.
Колыдымо пеледыш (лат. Helichrysum < грекла ἕλιξ «витой» да χρυσός «шӧртньӧ») – Asteraceae кушкыл-влакын тукымыш пура, Тошто Тӱняын шуко верлаште кушшо пеледыш.
Псакалапа[2] (лат. Helichrýsum, руз. цмин[3][4], гелихризум, бессме́ртник[3], златоцвет[4], иммортель[4] эли желтянка[5]) — ламо-, вейке иень тикше, пелькуракш ды куракш, Вейсэндявозь цецянсетнень раськесь (Asteraceae, эли Compositae).
(Helichrysum arnicoides)
(Helichrysum petiolare)
(Helychrysum stoechas)
(Helichrysum heliotropifolium)
(Helichrysum thianschanicum Regel)
(Helichrysum basalticum)
(Helichrysum bracteatum)
(Helichrysum sanguineum)
Псакалапа (лат. Helichrýsum, руз. цмин, гелихризум, бессме́ртник, златоцвет, иммортель эли желтянка) — ламо-, вейке иень тикше, пелькуракш ды куракш, Вейсэндявозь цецянсетнень раськесь (Asteraceae, эли Compositae).
Шиңмәҫгөл (рус. Бессме́ртник, Цмин, лат. Helichrýsum) —Астра сәскәләр (Asteraceae) ғаиләһенән күп йыллыҡ үлән үҫемлек, бейеклеге 30-40 см Июль-август айҙарында аҡ һәм һарғылт сәскә ата, июнь-октябрҙә емеше өлгөрә.
Шиңмәҫгөл ташлы, ҡомло урындарҙа үҫә. Башҡортостанда был үҫемлек бик һирәк осрай. Шуға ла һаҡсыл файҙаланыу дауам итә.
Өчпөс гүл— көп жылдык чөп өсүмдүк. СССРдин Европа бөлүгүндө, Орто Азияда, Кавказда, кумдак топуракта, шагылдуу күңгөйдө өсөт. Медицинада боор ооруларын, өт жолдорунун ооруларын дарылоодо гүлү колдонулат. Гүлүнөн суюк экстракт — фламин дарысы алынат. 10 г гүлүн бир же бир жарым стакан кайнак сууга демдеп, чыпкалап, жарым стакандан жылуу бойдон тамактануунун алдында күнүнө 3 жолу ичсе болот.
Кыргыз Совет Энциклопедиясынын Башкы редакциясы. «Ден соолук» Медициналык энциклопедия. - Ф.:1991, ISBN 5-89750-008-8
The genus Helichrysum /hɛlɪˈkraɪsəm/ consists of an estimated 600 species of flowering plants in the sunflower family (Asteraceae). The type species is Helichrysum orientale. They often go by the names everlasting, immortelle, and strawflower. The name is derived from the Anicent Greek words ἥλιος (helios, sun) and χρῡσός (chrysos, gold).
It occurs in Africa (with 244 species in South Africa), Madagascar, Australasia and Eurasia. The plants may be annuals, herbaceous perennials or shrubs, growing to a height of 60–90 cm (24–35 inches). The genus was a wastebasket taxon, and many of its members have been reclassified in smaller genera, most notably the Everlastings, now in the genus Xerochrysum.
Their leaves are oblong to lanceolate. They are flat and pubescent on both sides. The bristles of the pappus are scabrous, barbellate, or plumose.
The receptacle (base of the flower head) is often smooth, with a fringed margin, or honey-combed, and resemble daisies. They may be in almost all colors, except blue. There are many capitula and generally flat-topped corymbs or panicles. The corolla lobes show glandular hairs at the abaxial surface.
Helichrysum species are used as food plants by the larvae of some Lepidoptera species including the bucculaticid leaf-miners Bucculatrix gnaphaliella (which feeds exclusively on Helichrysum arenarium) and Bucculatrix helichrysella (feeds exclusively on H. italicum) and the Coleophora case-bearers C. caelebipennella, C. gnaphalii (feeds exclusively on H arenarium) and C. helichrysiella (feeds exclusively on H. italicum).
Hilliard (1983) divided this large and heterogeneous genus in 30 morphological groups. But the genus remains controversial and is considered by many to be an artificial genus. The taxonomy of this large polymorphic and probably polyphyletic genus is complex and not yet satisfactorily resolved. Several Australian species, such as H. acuminatum and H. bracteatum, have been reclassified in the genus Xerochrysum in 1991, resp. as X. subundulatum and X. bracteatum. In 1989, misaligned species of Helichrysum were reclassified in Syncarpha. Species included in Pseudognaphalium, Anaphalis, Achyrocline and Humeocline are probably congeneric with Helichrysum.[1] Australian species have also been reclassified to the genus Chrysocephalum, including Chrysocephalum semipapposum and Chrysocephalum apiculatum.[2]
Several species are grown as ornamental plants, and for dried flowers. When cut young and dried, the open flowers and stalks preserve their colour and shape for long periods.
Helichrysum italicum (synonym Helichrysum angustifolium) is steam distilled to produce a yellow-reddish essential oil popular in fragrance for its unique scent, best described as herbaceous, sweet, and honey-like. The epithet angustifolium means narrow leaved. It is commonly misspelled as augustifolium.[3]
Helichrysum moeserianum in De Hoop N.R., South Africa
Helichrysum petiolare, Licorice Plant
Helichrysum thianschanicum 'Icicles' on display at the San Diego County Fair, CA, USA
Helichrysum thianschanicum (Icicles leaves) at nursery on Maui
The genus Helichrysum /hɛlɪˈkraɪsəm/ consists of an estimated 600 species of flowering plants in the sunflower family (Asteraceae). The type species is Helichrysum orientale. They often go by the names everlasting, immortelle, and strawflower. The name is derived from the Anicent Greek words ἥλιος (helios, sun) and χρῡσός (chrysos, gold).
It occurs in Africa (with 244 species in South Africa), Madagascar, Australasia and Eurasia. The plants may be annuals, herbaceous perennials or shrubs, growing to a height of 60–90 cm (24–35 inches). The genus was a wastebasket taxon, and many of its members have been reclassified in smaller genera, most notably the Everlastings, now in the genus Xerochrysum.
Their leaves are oblong to lanceolate. They are flat and pubescent on both sides. The bristles of the pappus are scabrous, barbellate, or plumose.
The receptacle (base of the flower head) is often smooth, with a fringed margin, or honey-combed, and resemble daisies. They may be in almost all colors, except blue. There are many capitula and generally flat-topped corymbs or panicles. The corolla lobes show glandular hairs at the abaxial surface.
Helichrysum species are used as food plants by the larvae of some Lepidoptera species including the bucculaticid leaf-miners Bucculatrix gnaphaliella (which feeds exclusively on Helichrysum arenarium) and Bucculatrix helichrysella (feeds exclusively on H. italicum) and the Coleophora case-bearers C. caelebipennella, C. gnaphalii (feeds exclusively on H arenarium) and C. helichrysiella (feeds exclusively on H. italicum).
Helichrysum (gr. ἕλιξ helix "retorcido" y χρυσός crisós "oro") es un género de plantas fanerógamas de la familia de las asteráceas, conocido en español como flor de papel o helicriso. Contiene unas 600 especies, y Helichrysum orientale es la especie tipo. Vive en África (con 244 especies en Sudáfrica), Madagascar, Australasia y Eurasia.
Hay especies anuales, herbáceas perennes o arbustos, y llega a 6-9 dm de altura. El receptáculo (base de las flores) puede ser suave, con márgenes afrecados, o apanalado. Las hojas son oblongas a lanceoladas, chatas y pubescentes en ambos lados. Las barbas del papus son escabrosas, barbaladas o plumosas.[cita requerida]
Sus flores recuerdan a las dalias. Tienen mucha demanda como flores secas de muchísimos colores, excepto azul. Tienen muchos capítulos, y generalmente corimbos o panículas achatados. Los lóbulos de la corola muestran pelos glandulares en la cara abaxial.[cita requerida]
Las especies de Helichrysum son alimento de larvas de algunas especies de Lepidoptera: bucculatrícidos Bucculatrix gnaphaliella (come exclusivamente Helichrysum arenarium) y Bucculatrix helichrysella (exclusivamente en H. italicum) y el Coleophora C. caelebipennella, C. gnaphalii (exclusivamente en H arenarium) y C. helichrysiella (solo en H. italicum).[cita requerida]
Hillard (1983) dividió este gran y heterogéneo género en 30 grupos morfológicos. Pero este género es controversial y considerado por muchos como artificial. La taxonomía del gran polimorfismo y probable polifítico género Helichrysum es compleja y no se ha explicado satisfactoriament. Varias especies australianas, como H. acuminatum y H. bracteatum, se reclasificaron en el género Xerochrysum en 1991, como X. subundulatum y como X. bracteatum, respectivamente. En 1989, especies mal alineadas de Helichrysum se reclasificaron en Syncarpha. Las especies incluidas en Pseudognaphalium son probablemente congéneres con Helichrysum.[cita requerida]
En el 2007, se elaboró una recircumscripción del género.
Helichrysum (gr. ἕλιξ helix "retorcido" y χρυσός crisós "oro") es un género de plantas fanerógamas de la familia de las asteráceas, conocido en español como flor de papel o helicriso. Contiene unas 600 especies, y Helichrysum orientale es la especie tipo. Vive en África (con 244 especies en Sudáfrica), Madagascar, Australasia y Eurasia.
Hay especies anuales, herbáceas perennes o arbustos, y llega a 6-9 dm de altura. El receptáculo (base de las flores) puede ser suave, con márgenes afrecados, o apanalado. Las hojas son oblongas a lanceoladas, chatas y pubescentes en ambos lados. Las barbas del papus son escabrosas, barbaladas o plumosas.[cita requerida]
Sus flores recuerdan a las dalias. Tienen mucha demanda como flores secas de muchísimos colores, excepto azul. Tienen muchos capítulos, y generalmente corimbos o panículas achatados. Los lóbulos de la corola muestran pelos glandulares en la cara abaxial.[cita requerida]
Las especies de Helichrysum son alimento de larvas de algunas especies de Lepidoptera: bucculatrícidos Bucculatrix gnaphaliella (come exclusivamente Helichrysum arenarium) y Bucculatrix helichrysella (exclusivamente en H. italicum) y el Coleophora C. caelebipennella, C. gnaphalii (exclusivamente en H arenarium) y C. helichrysiella (solo en H. italicum).[cita requerida]
Käokuld (Helichrysum) on korvõieliste sugukonda arvatud taimeperekond.
Eestis kasvab üks sellesse perekonda kuuluv pärismaine liik: harilik käokuld (Helichrysum arenarium).
Olkikukat (Helichrysum) on asterikasvien heimoon kuuluva kasvisuku. Lukuisia olkikukkalajeja viljellään yksi- ja monivuotisina koristekasveina. Hopeakäpälä on tunnettu myös ryhmäkasvina.[1] Italianolkikukkaa eli kurry-yrttiä voidaan käyttää mausteyrttinä.
Hietaolkikukka.
Tuoksuolkikukka.
Italianolkikukka.
Keltaolkikukka.
Hopeakäpälä.
Hopeakäpälä.
Ryytiolkikukka.
Olkikukat (Helichrysum) on asterikasvien heimoon kuuluva kasvisuku. Lukuisia olkikukkalajeja viljellään yksi- ja monivuotisina koristekasveina. Hopeakäpälä on tunnettu myös ryhmäkasvina. Italianolkikukkaa eli kurry-yrttiä voidaan käyttää mausteyrttinä.
Helichrysum est un genre de sous-arbrisseaux dans la famille des Asteraceae. Ce sont les différentes espèces d'immortelles.
Selon Catalogue of Life (2 septembre 2017)[2] :
Selon GRIN (2 septembre 2017)[3] :
Selon ITIS (2 septembre 2017)[4] :
Selon NCBI (2 septembre 2017)[5] :
Selon The Plant List (2 septembre 2017)[6] :
Selon Tropicos (2 septembre 2017)[1] (Attention liste brute contenant possiblement des synonymes) :
Dans le langage des fleurs, l'immortelle symbolise les regrets éternels[7].
Xerochrysum bracteatum, autrefois Helichrysum bracteatum
variété cultivée
Helichrysum est un genre de sous-arbrisseaux dans la famille des Asteraceae. Ce sont les différentes espèces d'immortelles.
Smilje (smilj, smilika, lat. Helichrysum), veliki rod jednogodišnjeg raslinja, trajnica, polugrmova i grmova iz porodice glavočika. Pripada mu preko 560 vrsta[1], od kojih jed najpoznatije sredozemno smilje ili uskolisno smilje, primorsko smilje (Helichrysum italicum) koje raste po sunčanim mediteranskim kamenjarima. Ova vrsta naraste 60 cm, ima uske listiće i žute cvjetove, a najpoznatija je po svojoj djelotvornosti protiv starenja kože.
Osim mediteranskog smilja u Hrvatskoj raste i pješčarsko smilje, Helichrysum arenarium, poznata i kao trava zlatnocvita ili zlatnocvita, koje također dobro podnosi visoke ljetne temperature krša i kamenitih terena, pa su ove vrste rasprostranjene po mediteranskim zemljama: Hrvatska, Italija, Francuska, Španjolska, Cipar, Maroko, Alžir.
Smilje nazivaju i „biljkom koja nikada ne vene“, a koja dugo i lijepo miriše.
Latinsko ime roda dolazi od grčkih riječi helios (sunce) i chryson (zlatan)[2], valjda po njegovim žutim cvjetovima.
Danas se biljka često uzgaja najviše zbog kvalitetnog ulja koje ima u sebi. Ulje se koristi u kozmetičkoj industriji i medicini.
Smilje (smilj, smilika, lat. Helichrysum), veliki rod jednogodišnjeg raslinja, trajnica, polugrmova i grmova iz porodice glavočika. Pripada mu preko 560 vrsta, od kojih jed najpoznatije sredozemno smilje ili uskolisno smilje, primorsko smilje (Helichrysum italicum) koje raste po sunčanim mediteranskim kamenjarima. Ova vrsta naraste 60 cm, ima uske listiće i žute cvjetove, a najpoznatija je po svojoj djelotvornosti protiv starenja kože.
Osim mediteranskog smilja u Hrvatskoj raste i pješčarsko smilje, Helichrysum arenarium, poznata i kao trava zlatnocvita ili zlatnocvita, koje također dobro podnosi visoke ljetne temperature krša i kamenitih terena, pa su ove vrste rasprostranjene po mediteranskim zemljama: Hrvatska, Italija, Francuska, Španjolska, Cipar, Maroko, Alžir.
Smilje nazivaju i „biljkom koja nikada ne vene“, a koja dugo i lijepo miriše.
Latinsko ime roda dolazi od grčkih riječi helios (sunce) i chryson (zlatan), valjda po njegovim žutim cvjetovima.
Danas se biljka često uzgaja najviše zbog kvalitetnog ulja koje ima u sebi. Ulje se koristi u kozmetičkoj industriji i medicini.
Il genere Helichrysum appartiene alla famiglia delle Asteraceae e comprende circa 600 specie di piante a fiore.
Il suo nome deriva dalle parole greche helios (sole) e chrysos (oro), sia perché ogni capolino di colore giallo brillante ricorda il sole sia perché la pianta, molto frugale, vive in luoghi assolati (dalla costa fino all'alta collina).
Si trova in Africa (con 244 specie in Sudafrica), Madagascar, Australasia ed Eurasia.
È provvisto di una modesta radice a fuso e numerose radichette da cui partono vari fusticini ramosi su cui si innestano le foglie lineari di color grigio/cinerino.
I fiori, di forma rotonda e a petali sottili, sono riuniti in capolini di vario colore dal giallo, al rosa, al rosso.
Le foglie sono oblunghe-lanceolate. Sono piatte e pubescenti su entrambe le facce.
Fiorisce in estate. È comune nelle zone pietrose e aride, sulle colline calcaree. Si raccoglie tutta la piantina. Nell'elicriso coltivato per il giardinaggio la caratteristica del fiore è che ha i petali secchi e ben si adatta alla conservazione.
L'Helichrysum angustifolium è distillato in corrente di vapore per la produzione di un olio essenziale di colore giallo-rossastro nel quale la sostanza presente in maggiore quantità e che conferisce all'essenza l'odore caratteristico è l'acetato di nerile.
Lo stesso argomento in dettaglio: Specie di Helichrysum. Hillard (1983) divide questo largo ed eterogeneo genere in 30 gruppi morfologici, ma molti autori lo considerano un genere di tipo artificiale. La tassonomia di questo polimorfico, e probabilmente polifiletico, genere è di fatto complessa e non ancora risolta in modo soddisfacente. Alcune specie, come H.acuminatum e H.bracteatum, sono state trasferite nel 1991 nel genere Xerochrysum, rispettivamente come X. subundulatum e X. bracteatum. Nel 1989, varie specie di Helichrysum sono state riclassificate in Syncarpha. Le specie incluse in Pseudognaphalium invece sono probabilmente congeneriche di Helichrysum.
Il genere Helichrysum appartiene alla famiglia delle Asteraceae e comprende circa 600 specie di piante a fiore.
Il suo nome deriva dalle parole greche helios (sole) e chrysos (oro), sia perché ogni capolino di colore giallo brillante ricorda il sole sia perché la pianta, molto frugale, vive in luoghi assolati (dalla costa fino all'alta collina).
Si trova in Africa (con 244 specie in Sudafrica), Madagascar, Australasia ed Eurasia.
Helichrysum (nomen a Philippo Miller anno 1754 constitutum) est genus plantarum florentium. Nomen datum est e planta aromatica antiquis nota cuius identificatio incerta manet. "Heliochrysus" enim (e Graeco, ἑλίχρυσος)[1] fuit planta aromatica, Italiae autochthon, nota etiam in medicina, ut dicit Plinius:
Helichrysum alii chrysanthemon vocant: ramulos habet candidos, folia subalbida, habrotono similia, ad solis repercussum aureae lucis in orbem veluti corymbis dependentibus, qui numquam marcescunt; qua de causa deos coronant illo, quod diligentissime servavit Ptolemaeus Aegypti rex. nascitur in frutectis. ciet urinas e vino pota et menses. duritias et inflammationes discutit, ambustis cum melle inponitur. contra serpentium ictus et lumborum vitia bibitur. sanguinem concretum ventris aut vesicae absumit cum mulso. folia eius trita trium obolorum pondere sistunt profluvia mulierum in vino albo. vestes tuetur odore non ineleganti.– Plinius, Naturalis historia 21.168
Quae planta apud antiquos nota aut cum Helichrysum stoechas aut cum Tanacetum annuum identificari potest.[2]
Helichrysum (nomen a Philippo Miller anno 1754 constitutum) est genus plantarum florentium. Nomen datum est e planta aromatica antiquis nota cuius identificatio incerta manet. "Heliochrysus" enim (e Graeco, ἑλίχρυσος) fuit planta aromatica, Italiae autochthon, nota etiam in medicina, ut dicit Plinius:
Helichrysum alii chrysanthemon vocant: ramulos habet candidos, folia subalbida, habrotono similia, ad solis repercussum aureae lucis in orbem veluti corymbis dependentibus, qui numquam marcescunt; qua de causa deos coronant illo, quod diligentissime servavit Ptolemaeus Aegypti rex. nascitur in frutectis. ciet urinas e vino pota et menses. duritias et inflammationes discutit, ambustis cum melle inponitur. contra serpentium ictus et lumborum vitia bibitur. sanguinem concretum ventris aut vesicae absumit cum mulso. folia eius trita trium obolorum pondere sistunt profluvia mulierum in vino albo. vestes tuetur odore non ineleganti.– Plinius, Naturalis historia 21.168Quae planta apud antiquos nota aut cum Helichrysum stoechas aut cum Tanacetum annuum identificari potest.
Šlamutis (lot. Helichrysum, angl. Strawflower) – astrinių (Asteraceae) šeimos augalų gentis. Graikiškai helios – saulė, chrysos – auksas; žiedai geltoni kaip auksas. Augalai su nedideliais daugiažiedžiais graižais.
Gentyje apie 600 rūšių, jų labai daug Afrikoje ir Madagaskare. Lietuvoje auga dvi rūšys:
Šlamutis (lot. Helichrysum, angl. Strawflower) – astrinių (Asteraceae) šeimos augalų gentis. Graikiškai helios – saulė, chrysos – auksas; žiedai geltoni kaip auksas. Augalai su nedideliais daugiažiedžiais graižais.
Gentyje apie 600 rūšių, jų labai daug Afrikoje ir Madagaskare. Lietuvoje auga dvi rūšys:
Darželinis šlamutis (Helichrysum bracteatum). Auginamas kaip dekoratyvinis augalas darželiuose, kapinėse. Pav. Smiltyninis šlamutis (Helichrysum arenarium). Dažnas visoje respublikos teritorijoje, ypač pietrytinėje dalyje.
Stråblom (Helichrysum) er en slekt i kurvplantefamilien.
Slekta omfatter både busker og ett- eller flerårige urter. Bladene er helrandete og sitter spredt. Blomsterkurvene er ofte samlet i hoder. Alle blomstene er rørformet.
De er utbredt i Eurasia, Afrika, Madagaskar og Australasia. Det er flest arter i Kapplandet i Sør-Afrika, og det er også mange arter i Australia. I middelhavslandene vokser blant annet Helichrysum italicum og Helichrysum stoechas. Det er ingen arter i Norge, men sandstråblom (Helichrysum arenarium) vokser nordover til Sør-Sverige.
Flere arter dyrkes og selges som snittblomster. De kalles «evighetsblomster» ettersom de beholder form og farge i lang tid.
Stråblom (Helichrysum) er en slekt i kurvplantefamilien.
Slekta omfatter både busker og ett- eller flerårige urter. Bladene er helrandete og sitter spredt. Blomsterkurvene er ofte samlet i hoder. Alle blomstene er rørformet.
De er utbredt i Eurasia, Afrika, Madagaskar og Australasia. Det er flest arter i Kapplandet i Sør-Afrika, og det er også mange arter i Australia. I middelhavslandene vokser blant annet Helichrysum italicum og Helichrysum stoechas. Det er ingen arter i Norge, men sandstråblom (Helichrysum arenarium) vokser nordover til Sør-Sverige.
Flere arter dyrkes og selges som snittblomster. De kalles «evighetsblomster» ettersom de beholder form og farge i lang tid.
Kocanki (Helichrysum Mill.) – rodzaj roślin z rodziny astrowatych. Należą do niego liczne gatunki występujące głównie na obszarach o ciepłym klimacie, głównie w południowej Afryce i Australii, w basenie Morza Śródziemnego, w zachodniej i środkowej Azji i w Nowej Zelandii[2]. Dawniej zaliczano do niego około 500 gatunków, ostatnie jednak prace botaników wykazały, że były one nieprawidłowo sklasyfikowane. Obecnie większość tych gatunków botanicy wyłączyli w odrębne rodzaje i prace te nadal trwają[2]. Gatunkiem typowym jest Helichrysum orientale L.[3].
Kwiaty zebrane w koszyczki, w których występują wyłącznie kwiaty rurkowate, brak kwiatów języczkowych[2]. Listki okrywy koszyczków papierowate, przeważnie białawe. Wykazują wyraźne ruchy higroskopowe w odpowiedzi na zmiany wilgotności powietrza[4].
Angiosperm Phylogeny Website adoptuje podział na podrodziny astrowatych (Asteraceae) opracowany przez Panero i Funk w 2002[5], z późniejszymi uzupełnieniami[6]. Zgodnie z tym ujęciem rodzaj Dimorphoteca należy do plemienia Gnaphalieae (Cass.) Lecoq & Juillet, podrodziny Asteroideae (Juss.) Chev. W systemie APG III astrowate są jedną z kilkunastu rodzin rzędu astrowców (Asterales), wchodzącego w skład kladu astrowych w obrębie dwuliściennych właściwych[1].
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa Rosopsida Batsch, podklasa astrowe (Asteridae Takht.), nadrząd astropodobne (Asteranae Takht.), rząd astrowce (Asterales Lindl), rodzina astrowate (Asteraceae Dumort.), plemię Helichryseae (Link) Berg & C.F. Schmidt, podplemię Helichrysinae Benth., rodzaj kocanki (Helichrysum Mill.)[7].
Niektóre gatunki są uprawiane jako rośliny ozdobne lub lecznicze. Nadają się na rabaty kwiatowe, szczególnie w ogrodach skalnych. W Polsce ze względu na klimat są uprawiane jako rośliny jednoroczne. Wymagają żwirowatego, przepuszczalnego i niezbyt żyznego podłoża oraz słonecznego stanowiska. Rozmnaża się je z nasion, sadzonek pędowych lub przez podział kłączy.
Kocanki (Helichrysum Mill.) – rodzaj roślin z rodziny astrowatych. Należą do niego liczne gatunki występujące głównie na obszarach o ciepłym klimacie, głównie w południowej Afryce i Australii, w basenie Morza Śródziemnego, w zachodniej i środkowej Azji i w Nowej Zelandii. Dawniej zaliczano do niego około 500 gatunków, ostatnie jednak prace botaników wykazały, że były one nieprawidłowo sklasyfikowane. Obecnie większość tych gatunków botanicy wyłączyli w odrębne rodzaje i prace te nadal trwają. Gatunkiem typowym jest Helichrysum orientale L..
Helichrysum é um género botânico pertencente à família Asteraceae[1].
Helichrysum é um género botânico pertencente à família Asteraceae.
Helichrysum este un gen de plante din familia Asteraceae, ordinul Asterales.
Поширений в Африці (244 види у Південній Африці), на Мадагаскарі, в Австралії та Євразії. В Україні 5 видів, з них найпоширеніший цмин приквітниковий, або безсмертник (Helichrysum bracteatum), з великими білими, жовтими, оранжевими, темно-червоними суцвіттями, культивують як декоративний однорічник цмин пісковий (Helichrysum arenarium).
Містить однорічні та багаторічні трав'янисті рослини та кущі, заввишки 60-90 см.
Росте повсюдно на сухих піщаних ґрунтах, відкритих схилах, в розріджених соснових лісах.
Квітки містять сліди ефірної олії, гіркоти, флавоноїди, дубильні речовини, вітаміни С і D, органічні кислоти і смоли, віск, вуглеводи, жири, глікозиди, каротиноїди, слизи, стерини, солі натрію, калію, кальцію, заліза і марганцю, фарбувальні та інші речовини.
Застосовується в медицині при хронічних захворюваннях печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів як жовчогінний засіб у вигляді відвару, настою, екстракту рідкого і сухого, пігулок фламіна.
Це незавершена стаття про Айстрові.Chi Cúc bất tử, tên khoa học Helichrysum ( /hɛlɪˈkraɪsəm/), là một chi thực vật có hoa trong họ Cúc (Asteraceae).[1]
Chi Helichrysum gồm các loài:
Chi Cúc bất tử, tên khoa học Helichrysum ( /hɛlɪˈkraɪsəm/), là một chi thực vật có hoa trong họ Cúc (Asteraceae).
Helichrysum Mill., nom. cons.
Синонимы Типовой вид Виды
Цмин[2][3], гелихризум, бессме́ртник[2], златоцвет[3], иммортель[3] или желтянка[4] (лат. Helichrýsum) — крупный род многолетних, реже однолетних, трав, полукустарников и кустарников семейства Астровые (Asteraceae).
Этимология латинского названия рода неясна. По одной версии, название происходит от греч. ἕλιξ (helix) — витой и χρυσός (chrysos) — золото; по другой, от ἥλιος (helios) — солнце и χρυσός — золото. Оба названия могут указывать на часто встречающиеся золотисто окрашенные листочки обёртки.[5]
Представители рода встречаются в тёплой и умеренной зонах Старого Света, особенно обильно в Капской области, на Мадагаскаре, Маскаренских островах, в Австралии и Малой Азии; число видов, произрастающих в остальной Азии и Европе, невелико.
Листья очерёдные, иногда нижние супротивные, цельнокрайные.
Корзинки гомогамные или гетерогамные, с небольшим или, чаще, значительным числом обоеполых плодущих цветков. Самые внутренние цветки гомогамной корзинки нередко стерильные; краевые цветки гетерогамной корзинки пестичные, нитевидные, расположенные в один ряд. Корзинки, у видов произрастающих в России и сопредельных странах, некрупные, диаметром, редко превышающим 4—7 (до 20) мм, иногда одиночные или по нескольку на верхушках побегов, чаще же всего примерно от 10 до 50 (иногда до 100 и более) корзинок бывают собраны в сложное щитковидное или головчатое соцветие. Листочки обёртки, как правило, сухие, плёнчатые, нередко ярко окрашенные, прижато или рыхло-черепитчато расположенные в несколько (3) или более (4—7) рядов, после цветения иногда распростёртые. Цветоложе слегка-выпуклое или плоское, реже почти коническое, голое, ямчатое или сотовидно-ячеистое, часто с неправильной и неодинаковой формы зубцевидными выростами. Венчики обоеполых цветков трубчатые, на верхушке с пятью, реже четырьмя, зубцами. Пестичные цветки, если они имеются, нитевидные, на верхушке слегка зубчатые. Пыльники линейные, при основании с нитевидными придатками. Пыльцевые зёрна шаровидные; пора со слегка волнистым краем; экзина толстая и с шиповатой поверхностью; интина едва заметна. Столбик тонкий, нередко со вздутием у основания; ветви столбика линейные, плоские, на верхушке усечённые или головчатые.
Семянки эллиптические, вальковатые или неправильно призматические, нередко четырёх—пятигранные, чаще всего покрытые прозрачными сосочками или изредка шелковисто-шерстистые. Хохолок однорядный, из тонких зазубренных, на верхушке иногда кисточковидных или перистых, отдельно спадающих или разным образом в основании соединённых между собой волосков.
-3.JPG)
Ряд видов используют для создания красивых и годами неувядающих букетов.
Эфирное масло используется в парфюмерной промышленности для создания духов.
Некоторые виды — ценные лекарственные растения.
Род Цмин входит в трибу Gnaphalieae подсемейства Астровые (Asteroideae) семейства Астровые (Asteraceae) порядка Астроцветные (Asterales).
ещё 12 семействК роду относится от 500[5][6] видов, некоторые из них:[7][8]
Цмин, гелихризум, бессме́ртник, златоцвет, иммортель или желтянка (лат. Helichrýsum) — крупный род многолетних, реже однолетних, трав, полукустарников и кустарников семейства Астровые (Asteraceae).
蜡菊属（学名：Helichrysum）是菊科下的一个属，为草本或灌木植物。该属共有约500种，分布于欧洲、非洲和大洋洲。[1]
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
分類 界 : 植物界 Plantae 門 : 被子植物門 Magnoliophyta 綱 : 双子葉植物綱 Magnoliopsida 目 : キク目 Asterales 科 : キク科 Asteraceae 亜科 : キク亜科 Asteroideae 連 : ハハコグサ連 Gnaphalieae 属 : ムギワラギク属 Helichrysum 学名 Helichrysum Mill. ムギワラギク属 (Helichrysum) は、キク科の1属である。ヘリクリサム。英語ではストローフラワー strawflower、エヴァーラスティング everlasting と呼ばれる。
約600種が属する。模式種は Helichrysum orientale。
この項目は、植物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:植物／Portal:植物）。 ムギワラギク属 (Helichrysum) は、キク科の1属である。ヘリクリサム。英語ではストローフラワー strawflower、エヴァーラスティング everlasting と呼ばれる。
-3.JPG)
.jpg)
.JPG)
