General literature on nemerteans with ID-keys
The smallest of these soft, elongated, mostly marine worms may be threadlike and only a fraction of an inch long. The giants of the group, however, are the longest, though certainly not among the largest, of invertebrates. Exactly how long it is difficult to say, for all the ribbon worms are highly elastic, and the really long ones stretch out, threadlike, for yards and yards — some say much more than 30 yards in Lineus longissimus, the blackish brown worm of the North Sea. The English call it the "bootlace worm." Modest length, not more than about 8 inches, is more usual. The body may be cylindrical, as in Lineus,though more often flattened on both sides or flattened below and convex above.
Bright colorings of orange, red, purple, or green, these mostly on the upper surfaces, may betray the worms to the eyes of naturalists scanning rocky crevices or overturned stones at low tide. More often the colors blend with red or green algae or other colorful growths among which the worms live. To find small nemerteans, collectors place masses of seaweed or of bryozoan colonies that resemble delicate seaweed in dishes of sea water and let the small worms creep out on the walls of the dishes, where they can easily be seen. Some worms are white or yellowish, others somber grays or browns, but many are handsomely patterned with strongly contrasting rings or longitudinal stripes or both. The front end is not set off as a distinct head, though the tip may be expanded and have colored markings, several or numerous eyes, and sensory grooves, which make it look superficially like a head. The rear end is more or less pointed.
Another common name, proboscis worm, less widely used, calls attention to the most distinctive feature of nemerteans. This is a long, extensible, tubular proboscis that can be shot out the front end with explosive force to grasp prey or discourage enemies. The proboscis coils about the prey, holding it firmly and entangling it in sticky mucus which may be irritating or even poisonous. The proboscis is also everted as a device for burrowing in sand or mud or for attaching to objects as an aid in creeping about. It can be made to evert by irritating the animal, by plunging it into fresh water, or by placing it in a small dish of sea water and cautiously adding alcohol, drop by drop. The accurate aim of the proboscis receives recognition in the technical name of the phylum, Nemertea, from a Greek word that means "unerring." In some of the commonest worms the tip of the proboscis is armed with a sharp spike or stylet, which pierces the prey, sometimes several times, before a toxic secretion is poured on. Worms may have two or more pouches with a reserve supply of stylets, so that replacement can be made quickly if the main one is damaged. When not in use the proboscis is sheathed in a muscular tube that lies above the digestive tract.
As it goes on mostly at night, feeding is not often observed. The favored food seems to be annelids, and these have been seen to be swallowed whole, making a prominent bulge in the thin, elastic body of the nemertean. Mollusks, crustaceans, and fishes are also eaten, though bigger prey may be sucked at, not downed in one piece. Undigested residues do not have to be cast out the mouth, for the nemerteans are the lowest animals that have an anus, a second open- ing to the digestive tract, which voids materials from the rear end of the animal. The ribbon worms are built much like flatworms, but aside from the anus they can boast another important improvement. They have contractile blood vessels. Waves of contraction in the strong muscles of the body wall also help to push blood and food along their respective tubes, and in a worm at rest it is these powerful muscular waves that are seen to pass along the body.
A few ribbon worms swim by undulations of the long body. The young and the smaller forms glide along, by means of beating cilia on the body surface, over a lubricating bed of secreted slime. In larger worms more use is made of muscular contractions for creeping. Some even spiral ahead at times by agile body contortions.
One may grasp several inches of a delicate, slimy nemertean and pull cautiously lest it break, yet have it slip from one's fingers and disappear down a crack in the rock. Worms that do break in escaping from would-be captors, human or animal, almost always replace a missing rear end; and certain species can regenerate a whole worm from any fragment that contains a portion of one of the lateral nerve cords. As in flatworms, the capacity for regeneration goes with the natural capacity of certain species for reproducing asexually by fragmentation of the body, especially during warm months. A large specimen of Lineus socialis, which lives gregariously under stones on the American Atlantic coast (or of Lineus vegetus on the west coast), may fragment into six to twenty or more pieces. After transforming into complete worms of smaller size, these grow again and later reproduce sexually. Most though not all ribbon worms are of separate sexes. The eggs are usually laid in gelatinous strings or masses, and the young hatch as juvenile worms. In some species of Lineus, in Cerebratulus, and in some of their relatives, the egg hatches as a gelatinous, helmet-shaped, free-swimming little larva, called a pilidium. It must feed on microscopic organisms and develop further before it takes on the structure of the adult.
For the most part, ribbon worms are bottom dwellers on temperate marine shores, where they burrow in mud or sand or creep about among rocks and seaweeds between tide marks or in shallow waters. Only a few burrow into the deep-sea bottom, sometimes at depths of forty-five hundred feet or more. Of some 570 described species, nearly 200 are found along the Atlantic or Mediterranean shores of Europe. About 100 live on the Pacific coast of North America, at least 18 of them identical or very similar to European species. The Atlantic coast of North America has few more than 50 known species, and W. R. Coe, the American authority on nemerteans, thought this was due to the cold arctic current that comes close to the coast as far south as Cape Hatteras, for many of the missing genera are warm-temperate forms. Almost 30 species are described from Japanese shores. In the open seas, chiefly the southern parts of the North Atlantic, there are nearly 60 gelatinous species that drift or swim slowly far below the surface. They have been brought up from depths ranging from six hundred to nine thousand feet, most from below three thousand feet. Nemerteans are less common in tropical or subtropical seas, but well rep- resented in arctic and antarctic waters, often by the familiar temperate genera: Lineus, Amphiporus, Cerebratulus, and Tetrastemma.
Perhaps the most cosmopolitan species is Lineus ruber, found from Siberia to South Africa. The slender, rounded body is 3 to 9 inches long; and different varieties are colored red, green, or brown, any of them difficult to see in natural surroundings, even when one has lifted the stone under which the worm lives. Fresh waters, especially in northern latitudes, harbor species of the genus Prostoma. What seems to be a single species, Prostoma rubrum, a slender reddish worm less than 1 inch long, can be found in pools and quiet streams in nearly all parts of the United States. It clings to the leaves of aquatic plants and feeds on minute crustaceans, nematodes, and turbellarians. In Europe this genus has also an eyeless variant that lives in caves.
Land nemerteans are all of the genus Geonemertes. The two best-known species are slender, pale in color, and not more than 2 inches long. By exploiting the nemertean talent for copious secretion of slime, land nemerteans manage to live along marine shores, in moist earth, or under foliage and fallen logs, in such places as Bermuda, Australia, New Zealand, and many South Pacific islands. In the Seychelles, Geonemertes arboricola occupies the leaf bases of a screw pine (Pandanus) tree, often living high in the tree.
Only Carcinonemertes has been classed as a parasite. It lives on the gills of various crabs when it is young, and then moves to the egg masses, both feeding on the eggs and living as a commensal by eating any small animals it can find as it clings to its host. Adults of Carcinonemertes carcinophila are about 1 inch long and orange- or brick-red.
Commensal nemerteans live mostly in tunicates, sponges, or bivalves, sharing the food in the host's feeding currents. Common in the mantle cavity of various clams on European and both American coasts is Malacobdella grossa, a short, white, thick worm, with an adhesive disk at the rear. It creeps in leechlike fashion. The genus to which it belongs constitutes a separate order of nemerteans.
The other three orders contain all the more typical elongated worms; they are distinguished from each other mostly by internal characters, such as the arrangement of the muscle layers. The paleonemerteans, with an unarmed proboscis, include such forms as Tubulanus. Also with unarmed proboscis are the heteronemerteans, among them Lineus and Cerebratulus. The latter is a very large, firm, and flattened worm which lives in burrows in sand or mud and swims actively through the water. The hoplonemerteans, with an armed proboscis, are divided into two suborders. In one the members have at the tip of the proboscis a single stylet, a straight or curved thorn which pierces and holds prey. These include many quite common shore forms such as Amphiporus; the very slender Emplectonema,found among mussels and barnacles on pilings; and Paranemertes peregrina of the American west coast, often a rich purple on the upper surface. The parasitic or commensal Carcinonemertes belongs here, as do various commensal species, the fresh-water forms, and also the land nemerteans. In the second suborder, members have on the tip of the proboscis not one large stylet but a large number of minute ones. These worms include some shore species, but most float or swim in the open sea far below the surface. Many are broad, flattened worms, of yellow, orange, pink, or red hues. The drifting types are quite gelatinous, the swimming ones equipped with tail and sometimes also with side fins.
The Nemertea, also called ribbon worms or proboscis worms, (and sometimes referred to as Rhynchocoela or Nemertini,) are a distinctive group of 1150 known species of mostly marine invertebrates, found world-wide (Gibson, 1995).
Nemerteans have an unsegmented body, thin and elongated with no differentiated head. Unlike flatworms, which they resemble in many ways, they have a separate mouth and anus, and a digestive tract that runs the full length of their body. Very distinctive is their eversible proboscis, which is stored in the body-length long fluid-filled rhyncocoel when not in use. When activated, it is forced inside out with hydrostatic pressure from body muscle contractions to wrap around its prey , often administering venom through rhabdites (holes). Some species (members of the order Hoplonemertea) are armed with a pointed stylet at the tip of the proboscis, which the animal uses to puncture and kill its prey. Since stylets are frequently lost or broken in hunting, and growing worms require larger stylets, the stylets are continually formed (in large epithelial cells) and stored so there is always one on hand to replace an old or lost one.
Nemerteans have more developed muscle than flatworms, and can contract their body to up to a tenth of their extended length. They use body muscles to locomote (and have cilia covering their epidermis and lots of gland cells for mucus production so they glide across surfaces). They also use body musculature to move food through their gut and blood through their circulatory system.
(Kozloff 1990; Brusca and Brusca 2003)
While most nemerteans have a benthic marine lifestyle, they are also found in fresh water and brackish waters, and there are several terrestrial species.
(Kozloff 1990; Brusca and Brusca 2003)
Nemerteans have simple reproduction, with many testes or ovaries built into the body wall so eggs and sperm are released directly to the outside via pores, or by breakages in the body wall. Most marine species have separate sexes, but freshwater and terrestrial species are often hermaphroditic. Usually fertilization occurs externally, with spawning induced by mating behaviors and pheremones. Mating balls can be seen containing many individuals responding to chemical cues and often coordinated spawning. Eggs develop either individually or in clumps protected in egg masses, or in a few species carried by the females in the ovaries until they hatch. In most nemertean classes development is direct, yielding oval shaped, cilia covered juveniles, which may have a pelagic lifestyle temporarily before settling into a more benthic one. There is some diversity in developmental strategies among the order Heteronemertea. Many of these species develop indirectly through a feeding, swimming larval stage called the pilidium, which looks like a swimming helmet with ciliated lobes. After swimming and feeding freely, the larval ectoderm separates to form a protective skin housing the metamorphosed juvenile inside, which lives planktonically before shedding the skin and settling on the benthos. A few species, including Micrura akkeshiensis goes through the Iwaka larval stage (similar to a pilidium larva but without the lobes). Those heteronemerteans that hatch from a benthic egg case undergo development through the Desor larval stage, which although usually classified as direct, does go through a metamorphosis. Some nemerteans can also reproduce asexually by splitting, but this is not usually a regular reproductive strategy. Many species can regenerate to various degrees, including regeneration of the proboscis.
(Kozloff 2003; Brusca and Brusca 1990)
Most nemerteans are between 5mm and 20 cms, but one Norwegian species, Lineus longissimus gets to a length of 30 meters, and classic literature describes a report of a nemertean 60 meters long – longer than Blue whales, which are considered the world’s longest animal species (Brusca and Brusca 2003)
Nermertea have traditionally been considered acoelomates, and as the sister taxon to the acoelomate flatworms, and have solid bodies (Brusca and Brusca 2003). However, new morphological and molecular analyses now suggest that their body cavities, the rhynchoceol and circulatory system, may in fact be homologous to the coelomic cavities of animals within the Lophotrochozoa Halanych 2004, Tuberville et al 1992). The relationships within the phylum have also been investigated with molecular markers, and in most cases support traditional classifications (Thollesson and Norenburg 2003). There is no fossil record for the Nemerteans. This is not suprising since they have soft bodies, but even their mineralized stylets have not been found (Waggoner and Collins 2001).
Mostly ferocious predators or scavengers, nemerteans hunt their prey using their eversible proboscis, a specialized organ unique to the group. While far less common, there are also filter-feedering nemerteans (that form associations with clams, tunicates and muscles, feeding within the mantles), and some that are parasites on crab species. (Brusca and Brusca 2003)
Nemerteans are unsegmented, dorsoventrally flattened predatory marine worms occurring at all ocean depths, freshwater, and terrestrial habitats. Approximately 1300 valid described species of the phylum Nemertea, or ribbonworms, are known worldwide. Current fieldwork suggests that at least several times this number remain to be named or discovered. Nemerteans are unsegmented worms characterized by a unique and remarkable eversible proboscis. Some are very colorful, while others are drab. They range from one millimeter to more than 30 meters long. They can be voracious predators, some are highly specialized while others are more eclectic with diets that favor other worms, crustaceans, and molluscs. They are poorly known to non-specialists because most nemerteans live in concealment, are difficult to collect, and because traditional taxonomy focuses significantly on internal anatomy based on histological study. However, many are common, abundant, and can be key predators, while the phylum itself is important to understanding evolution of early invertebrate body plans.
Nemerteans hide in rocky crevices, beneath stones, algal holdfasts, or burrow into substrate.
Annelid worms, crustaceans
Direct or indirect development with a pilidium larva.
16S rDNA and cytochrome oxidase (CO1)
Nemertinlər (lat. Nemertea) — əsasən dənizlərdə yaşayır, nadir hallarda parazitlik edir. Bədəni qurdşəkilli olub, kirpikli epiteli ilə örtülüdür. 250 cins və 1000-ə yaxın növü təsnif olunub.
Bədəni uzununa dartılıb, yığılıb-açılma qabiliyyətinə malikdir. Çox vaxt silindrikdir. Ölçüləri 1-2 sm-dən 2 m-ə qədər dəyişir. Nemertinlər əsasən tünd rəngdə olur, bəzən yaşıl, qırmızı, çəhrayı və alabəzək rənglərdə olur. Bədənin ön hissəsinin qarın tərəfində uzununa yarıq şəklində ağız yerləşir, ondan qabaqda heyvanın lap ön qütbündə xüsusi dəlik vardır ki, buradan vaxtaşırı xaricə uzun xortum atılır. Nemertinlərin dəri epitelisi kirpikciklidir. Burada çoxlu selik vəzili hüceyrələr olur. Daxili orqanların arası dəri-əzələ kisəsindən daxilə, birləşdirici toxuma-parenxima ilə doludur.[1]
Həzm sistemi - bağırsaq ağızdan anal dəliyinə qədər uzanan düz boru şəklindədir. Ağızdan sonra ektodermal mənşəli qısa ön bağırsaq, yaxud qida borusu yerləşir. O uzun entodermal orta bağırsağa keçir. Qidanın həzmi həm bağırsaq boşluğunda, həm də hüceyrə daxilində baş verir. Nemertinlər xırda heyvanlarla qidalanan yırtıcılardır. Xortum müdafiəyə və şikara hücum etmək üçün xidmət edir.
Qan-damar sistemi - üç əsas uzununa damara malikdir. Biri bel, ikisi yan damarlardır. Bel qan damarı bağırsağın üstündə, onunla xortumun yatağı arasında yerləşir. Damarların üçü də bədənin ön hissəsində birləşir və bədən boyu eninə atmalarla birləşir. Qanda ona qırmızımtıl, sarı və yaxud yaşıl rəng verən müxtəlif tənəffüs piqmentləri, eyni zamanda hemoqlobin vardır.
Tənəffüs sistemi - ixtisaslaşmış tənəffüs orqanları yoxdur.
İfrazat sistemi - protonefridial tipdədir. Bu bir cüt boru olub bədənin yan tərəfində yerləşir. Onlar dəliklə xaricə açılır. Kanalcıqlar öz qurtaracaqları ilə yan qan damarlarının divarlarına daxil olur və maddələr mübadiləsinin son məhsullarının xaric olmasını asanlaşdırır.
Sinir sistemi - yaxşı inkişaf etmişdir. Onun mərkəzi hissəsi iki cüt beyin yaxud serebral düyünlərindən ibarətdir. Sinir düyünləri xortumun altında və üstündə sinir liflərindən ibarət komissuralarla birləşmişdir. Baş beyindən arxaya bir cüt iri, yan sinir sütunları gedir. Onlar ya dəri-əzələ kisəsi qatlarının arasında, o cümlədən dəri epitelisində, ya da parenximada yerləşir.
Hiss orqanları - yan yarıqlar və serebral orqanlar olduqca adidir. Birincilər titrək kirpikli epiteli ilə örtülmüş və başın yanlarında yerləşən yarıqvari çöküklərdən ibarətdir. İkincilər-dərin çöküklərdir. Onlar beyin sinir düyününə sıx birləşir və onun içərisinə daxil olur.
Cinsi sitem - ayrıcinslidir.Bağırsağın yan cibcikləri arasında çoxlu cüt yumurtalıqlar və ya toxumluqlar yerləşir. Cinsi hüceyrələrin xaricə çıxmasına qısa axarlar xidmət edir.
Mayalanma xaricidir. Mayalanmış yumurta tam bölünür. Bölünmə nəticəsində blastula, daha sonra qastrula yaranır. Nemertinlər üçün xarakterik sürfə pillidi adlanır. Formalaşmış qurd pillidinin divarını deşir və xaricə çxır. Daha sonra suyun dibinə enir və sürünmə həyat tərzinə keçir.
Nemertinlər mülayim qurşaqda və arktika sularında yaşayırlar. Az miqdarda tropikada təsadüf olunur. Nemertinlər əsasən dibdə yaşayan heyvanlardır. Nisbətən az növləri suda üzür. Su qatında yaşayan nemertinlərin arasında böyük dərinlikdə yaşayan növlərə (lat. Pelagonemertes) də rast gəlinir. Onlar 1800-dən yuxarı dərinlikdə yaşayır. Xəzər dənizində 1 növü (Prostoma clepsinoides) məlumdur.
Rhyncocoela
Nemertinlər (lat. Nemertea) — əsasən dənizlərdə yaşayır, nadir hallarda parazitlik edir. Bədəni qurdşəkilli olub, kirpikli epiteli ilə örtülüdür. 250 cins və 1000-ə yaxın növü təsnif olunub.
Els nemertins (Nemertea, de les nereides) són un embrancament d'animals triblàstics no segmentats i vermiformes. La majoria de les seves espècies són marines, però n'hi ha que viuen en aigua dolça i algunes poques són terrestres. Se n'han comptabilitzat més de 1.200 espècies distribuïdes entre dues classes: Anopla i Enopla.
Tota la superfície del cos està coberta per cilis. La paret del cos està més organitzada que en els platihelmints, amb menys teixit parenquimàtic i amb musculatura superior.
La pell consta d'una epidermis externa formada per un epiteli columnar ciliat que secreta moc, i una derma laxa i densa interna del teixit connectiu.
Consisteix en un cervell de 4 ganglis que rodegen el rincocel i dos parells de cadenes nervioses principals que discorren ventralment; poden presentar cordons nerviosos longitudinals addicionals. L'epidermis posseeix receptors ciliats individuals, en grups i invaginats en solcs cefàlics; es pensa que funcionen en la recepció tàctil i química. Posseeixen ulls semblants a les planàries i en nombre de dos a cents d'ells. Són fototàcticament negatius.
Sistema circulatori tancat. Dos vasos longitudinals corren a cada banda del tub digestiu interconnectats anterior i posteriorment per espais expandits. Els vasos majores són contràctils, encara que de manera irregular; i el flux sanguini sovint és invertit. La sang conté amebòcits i pigments de funció incerta.
Aparell digestiu complet, tubular, i consisteix en boca, cavitat bucal, esòfag, estòmag glandular, intestí amb diverticles laterals i anus.
L'òrgan més característic i peculiar dels nemertins és la probòscide o trompa; presenta les següents característiques:
Són exclusivament carnívors i capturen altres invertebrats per la nit amb les seves probòscides. Les espècies amb estilets verinosos, punxen la presa i alliberen una neurotoxina que les paralitza; les espècies sense estilet enrotllen la seva trompa al voltant de la presa. En tots dos casos s'empassen sencera la presa.
L'excreció es realitza a través de protonefridis similars als trobats en els platihelmints.
Són unisexuals i la reproducció és bàsicament sexual. Es formen gónades al llarg de cada costat del cos a partir de grups de cèl·lules parenquimàtiques que es desenvolupa un conducte curt i un gonoporus, els gàmetes són expulsats per contraccions musculars. A vegades els nemertins s'agreguen abans que els gàmetes siguin posts o puguin formar parelles, ja que no posseeixen d'òrgans copuladors. Els ous fecundats poden ser deixats en galeries, en cordons d'un gel adhesiu o a la deriva en el plàncton. Algunes espècies poden reproduir-se per fragmentació, literalment esclatant i escampant els fragments.
El patró de desenvolupament varia, algunes espècies marines produeixen una larva lliure nadadora planctònica (pilidum). Aquesta larva està mancada d'anus i presenta algunes semblances amb la larva planctònica de certs políclads ("Turbellaria"), així com amb les larves dels trocòfors.
Viuen a aigües poc profundes i a la costa. Qualcunes espècies són d'aigua dolça o terrestres en sòl humit. Quan se'ls molesta els nemertins esclaten com a mitjà de defensa; es fragmenten en nombroses parts que per regeneració i en condicions favorables produeixen nous individus.
Les relacions dels nemertins amb altres invertebrats són encara dubtoses. En el cladograma A es considera que els nemertins comparteixen un ancestre acelomat amb els platihelmints, de manera que l'anus i l'aparell circulatori serien fites evolutives pròpies dels nemertins en la línia acelomada. En el cladograma B, els platihelmints i els nemertins no formen un clade monofilètic; els nemertins compartirien amb els protòstoms celomats la possessió d'anus i el desenvolupament de l'aparell circulatori.
Bilateria AcoelomataNemertea
Nemertea
Els nemertins (Nemertea, de les nereides) són un embrancament d'animals triblàstics no segmentats i vermiformes. La majoria de les seves espècies són marines, però n'hi ha que viuen en aigua dolça i algunes poques són terrestres. Se n'han comptabilitzat més de 1.200 espècies distribuïdes entre dues classes: Anopla i Enopla.
Pásnice (Nemertea, Rhynchocoela, Nemertina, Nemertinea nebo Nemertini) je skupina živočichů zvnějšku podobná ploštěncům (byla s nimi řazena do skupiny Parenchymia), některými znaky se však zcela vymyká. V současnosti jsou pásnice řazené spíše do blízkosti kroužkovců a měkkýšů.
Jsou to podlouhlí červovití živočichové dlouzí od 1 cm až do několika metrů. Nad trávicí soustavou, která je úplná (tedy s vytvořeným řitním otvorem), je zvláštní dutina rhynchocoel, která může být jednoduchá nebo větvená a do které je zatažený chobot (proboscis), který má jedovou žlázu a po vytažení ústy nebo zvláštním otvorem nad nimi slouží k lovu nebo obraně.
Cévní soustava je uzavřená, cévy mají buněčnou výstelku. Krev obsahuje barviva (hemoglobin), dýchání celým povrchem těla. Do cév jsou zanořené plaménkové buňky, které sbírají odpad z krve. Rozmnožovací soustava je metamerická (opakuje se v pravidelných intervalech), larvou je pilidium (planktonní larva).
Pásnice jsou dravci, občas komenzálové. Mají jednoduchá očka sloužící k rozpoznání intenzity světla.
Tento tradiční systém však doznal změn díky novějším molekulárním fylogenetickým analýzám.[1][2]
Třída Anopla se ukázala jako nepřirozená. Bazálně se odvětvující skupinou pásnic se jeví Palaeonemertea (česky prapásnice[3]), kteří by, ač jsou zpravidla považováni za parafyletický taxon, nakonec mohli být přirozeným kladem.[2] Bdellonemertea jsou vnitřní skupinou kladu Distromatonemertea, který je součástí Hoplonemertea, třída Enopla je tak totožná s kladem Hoplonemertea (česky bodcovci[3]). Nově byly identifikovány klady Pilidiofora (česky pásmovky[3]) a Distronematonemertea.
Současná představa fylogenetického stromu vypadá následovně:
NemerteaPalaeonemertea[▼ 1]
Heteronemertea[▼ 2]
Hubrechtidae (Hubrechtellidae)
Cratenemertidae
Distromatonemertea[▼ 3]
Pelagica[▼ 4]
Poznámky (▼):
Obrázky, zvuky či videa k tématu pásnice ve Wikimedia Commons
Pásnice (Nemertea, Rhynchocoela, Nemertina, Nemertinea nebo Nemertini) je skupina živočichů zvnějšku podobná ploštěncům (byla s nimi řazena do skupiny Parenchymia), některými znaky se však zcela vymyká. V současnosti jsou pásnice řazené spíše do blízkosti kroužkovců a měkkýšů.
Jsou to podlouhlí červovití živočichové dlouzí od 1 cm až do několika metrů. Nad trávicí soustavou, která je úplná (tedy s vytvořeným řitním otvorem), je zvláštní dutina rhynchocoel, která může být jednoduchá nebo větvená a do které je zatažený chobot (proboscis), který má jedovou žlázu a po vytažení ústy nebo zvláštním otvorem nad nimi slouží k lovu nebo obraně.
Cévní soustava je uzavřená, cévy mají buněčnou výstelku. Krev obsahuje barviva (hemoglobin), dýchání celým povrchem těla. Do cév jsou zanořené plaménkové buňky, které sbírají odpad z krve. Rozmnožovací soustava je metamerická (opakuje se v pravidelných intervalech), larvou je pilidium (planktonní larva).
Pásnice jsou dravci, občas komenzálové. Mají jednoduchá očka sloužící k rozpoznání intenzity světla.
Schnurwürmer (Nemertea, oft auch Nemertini) sind ein Taxon einfach gebauter, wurmförmiger und oft bunt gefärbter Tiere, die zu den Urmündern (Protostomia) gestellt werden. Derzeit sind etwa 1200 Arten beschrieben. Es sind überwiegend Meeresbewohner. Die meisten Arten leben in seichten Gewässern oder in Küstennähe, meist in der Bewuchszone oder als Endobenthos.
Der Großteil der Arten wird einige Millimeter bis wenige Zentimeter lang und ist oft lebhaft gefärbt. Einige Arten, etwa Lineus longissimus, können jedoch bis zu 30 Meter lang werden. Es gibt sogar Berichte über Exemplare von 35 Metern Länge, was die Schnurwürmer zu einem der längsten Tiere überhaupt machen würde (zum Vergleich: der größte jemals wissenschaftlich vermessene Blauwal maß 33,58 Meter; die Tentakel der Portugiesischen Galeere können bis zu 30 Meter erreichen).
Merkmal dieser Gruppe ist ihr spezieller Rüssel. Er liegt dorsal des Darms in einem Coelom (hier Rhynchocoel) und kann Stilette und Giftdrüsen haben. Bei Bedarf wird er frontal ausgestülpt und dient der Jagd oder zur Erkundung der Umgebung.
Schnurwürmer besitzen eine außerordentlich starke Muskulatur, die hauptsächlich aus Längs- und Ringmuskeln besteht. Sie haben ein besonderes Blutgefäßsystem, das meist aus zwei lateral verlaufenden Gefäßen besteht, die vorn und hinten verbunden sind. Es können noch ein dorsales und weitere laterale Blutgefäße vorhanden sein. Die Ausscheidung von giftigen Stoffwechselprodukten findet über zwei oder mehrere Protonephridien statt, welche meist an der Oesophagealregion und der Hirnregion sitzen.
Das Nervensystem besteht aus einem Cerebralganglion (Gehirn), Längssträngen, die über Kommissuren verbunden sind, und einen peripheren Plexus. Als Sinnesorgane findet man Cerebralorgane und Frontalorgane. Zusätzlich lassen sich noch Pigmentbecherocellen und Statozysten finden, die der Orientierung dienen.
Schnurwürmer sind carnivor und ernähren sich hauptsächlich von kleinen marinen Invertebraten. Bei der Jagd oder auch bei der Verteidigung benutzen sie ihren speziellen Rüssel. Die meisten Arten sind Teil der Epi- und Endofauna in litoralen und sublitoralen marinen Böden. Nur wenige Exemplare kommen im Süßwasser oder sogar terrestrisch vor. Die Fortbewegung erfolgt über den Cilienschlag der bewimperten Epidermis.
Es gibt einige Arten, die zu den Zwittern zählen, vor allem unter den Land- und Süßwasserformen, aber im Normalfall gibt es zwei gleich aussehende Geschlechter. Nur bei der Art Nectonemertes mirabilis haben die Männchen im Gegensatz zu den Weibchen an jeder ihrer Seiten Tentakel. Die Geschlechtsorgane liegen normalerweise in Reihen an den Körperseiten. Die beiden Geschlechter können so laichen, ohne einander zu berühren. Bei manchen Arten kriecht aber auch das Männchen über das Weibchen, um seine Samenzellen weiterzugeben. Andere Arten laichen zusammen in Schleimscheiden. Zur Befruchtung kommt es je nach Art innerhalb oder außerhalb des Körpers. Es gibt Arten, die ihre Eier in Gallertmassen oder Ketten ablegen, und andere, bei denen sich der Nachwuchs im Körper der Mutter entwickelt. Auch die Form des Nachwuchses, die aus dem Ei kommt, ist unterschiedlich. Bei manchen Arten sind es schon kleine Würmer, bei anderen bewimperte Pilidiumlarven bzw. Fechterhutlarven. Diese Larven schwimmen im Wasser und ernähren sich von sehr kleinen Pflanzen und Tieren, bis sie sich häuten, dann wird aus der Larve ein Wurm. Es gibt auch Arten, die Desorsche Larven bilden. Die ungeschlechtlichen Würmer vermehren sich mittels multipler Querteilung. Dabei teilt sich das hintere Ende des Wurms durch starke Muskelbewegungen in 20 oder mehr Teile auf. Aus jedem dieser Teile wird nun ein Wurm, wobei sich längere Stücke hin und wieder noch einmal teilen, bevor sie sich zu einem eigenständigen Lebewesen entwickeln.
Schnurwürmer (Nemertea, oft auch Nemertini) sind ein Taxon einfach gebauter, wurmförmiger und oft bunt gefärbter Tiere, die zu den Urmündern (Protostomia) gestellt werden. Derzeit sind etwa 1200 Arten beschrieben. Es sind überwiegend Meeresbewohner. Die meisten Arten leben in seichten Gewässern oder in Küstennähe, meist in der Bewuchszone oder als Endobenthos.
Los nemercians an una trompa longa que pòt se replegar dins un forrèl situat dorsalament al tube digestiu o far salhida instantanèament quand l’animal vòl sasir una preda. Aquestes carnassièrs sovent fòrt colorats an una talha que varia de qualques millimètres a maites mètres. Gaireben totes son marins, vivon enterrats dins la sabla o amagats dins las fendas de las rocas ; qualques formas son pelagicas, se tròba tanben de nemercians dins las aigas doças e la tèrra umida.
Nemertea is a phylum o invertebrate ainimals an aw kent as "reebin wirms" or "proboscis wirms".[2]
Nemertea – alternativno poznate i kao i Nemertini, Nemertinea i Rhynchocoela, a sa najprikladnijim bosanskim nazivom vrpčari – su koljeno crvolikih beskičmenjaka, često živopisno obojenih. Većina je vrlo vitka, obično dugih samo nekoliko milimetara, iako nekolicina ima relativno kratka, ali široka tijela. Mnogi imaju žute, narančaste, crvene i zelene šare. Ovo koljeno obuhvata oko 1.200 do danas opisanih vrsta. Najveća vrsta je Lineus longissimus koji doseže dužinu do 30 metara sa promjerom tijela od samo 9 milimetara.[1]
Pod kožom se nalaze najmanje tri sloja mišića; neki su kružni, a neki uzdužni. Usta su prednja, na trbušnoj strani i malo iza prednjeg dijela tijela.
Prednji kraj, želudac i crijevo izlaze malo ispod srednje linije tela, anus je na vrhu repa. Malo iznad crijeva nalazi se rinhocel, šupljina koja se uglavnom proteže iznad srednje linije i završava malo prije stražnjeg dijela tijela. Sve vrste imaju proboscis (rilo) koji leži u rinhocoelu kad je neaktivan, ali se uvlači iznutra, kako bi došao malo iznad usta i, pomoću otrova, hvatao životinjski. Visoko izduživi mišić na stražnjem dijelu rinhocela povuče proboscis kad se napad završi. Nekoliko vrsta sa tvrdokornim tijelima imaju strukturu za filtriranje hrane i sisaljke na prednjem i zadnjem kraju, pomoću kojih se pričvršćuju na domaćina.
Mozak je sa četiri prstenaste ganglije, smješten oko rinhocela, blizu njegovog prednjeg kraja. S mozgom je povezano barem par ventralnih nervnih vrpci koje se pružaju duž tijela. Većina Nemertea ima razne hemoreceptore, a na glavi neke vrste imaju određeni broj pigmentnih čašica ocele. Ocele mogu otkriti svjetlost, ali ne mogu oblikovati sliku. Nemertea dišu kroz kožu. Imaju najmanje dvija bočna sude koji se na krajevima spajaju i formiraju petlje; ove, kao i rinhocel ispunjene su tekućinom. Nemaju srca, a protok tečnosti ovisi o kontrakciji mišića u žilama i tjelesnom zidu. Da bi se filtrirali topljivi otpadni proizvodi, plamene ćelije su ugrađeni u prednji dio dvije bočne tekućine i mrežom otpadnih cijevi uklanjaju sadržaj napolje. Sve se nemertine se kreću polahko, koristeći se svojim vanjskim cilijama kako bi klizali po površinama na sluzavom tragu, dok veće vrste koriste mišićne talase za puzanje, a neke plivaju dorzoventralno. Nekolicina živi na otvorenom okeanu, dok ostali pronalaze ili stvaraju skrovišta na dnu. Oko desetak vrsta nastanjuje slatku vodu, uglavnom u tropima i suptropima, a još desetak vrsta živi na kopnu na hladnim i vlažnim mjestima. Većina Nemertea su mesojedi, a hrane se anelidama, školjkama i rakoviima. Nekoliko vrsta su čistači, a nekoliko vrsta živi komensalno unutar plaštane šupljine mehkušaca. Neke vrste opustošile su resurse za komercijalni ribolov školjki i rakova. Nemertea imaju malo predatora. Dvije vrste se prodaju kao mamac za ribu.
U većini vrsta spolovi su odvojeni, ali sve su slatkovodne vrste hermafroditi. Često imaju brojne privremene gonade (jajnike ili testise) i grade privremene gonodukte (kanale iz kojih se izbacuju jaja ili spermatozoidi), jedan po gonadi. Jajašca uglavnom imaju spoljnu oplodnju. Neke se vrste jaja odlaži u vodu, a druge na različita načina štite svoja jaja. Oplodano jaje se dijeli spiralnim brazdanjem i raste determiniranim razvojem, u kojem se obično može predvidjeti sudbina ćelije od njenih prethodnika u procesu diobe. Embrioni pripadnika većine taksona razvijaju se direktno u formiranje mlade (poput odraslih, ali manje) ili u oblikuplanuliformne larve, kod kojih je duga osovina larve jednaka onim juvenilnim. Međutim, neki tvore larvu pilidij u kojoj mladi u razvoju imjaju crijevo koje se nalazi duž tijela larve i obično jedu ostatke larve kad se pojave. Tijela nekih vrsta lahko se fragmentiraju, pa čak i dijelovi u blizini repa mogu izrasti u puna tijela.
Pretpostavlja se da su tri vrste fosila možda nemertinski, ali nijedan nije kao takav potvrđen. Klasična taksonomija dijeli ovo koljeno na dva razreda, Anopla ("nenaoružani" – njihovi proboscisi nemaju malih bodeža) sa dva reda) i Enopla ("naoružani" bodežima) sa dva reda. Međutim, sada je prihvaćeno da su Anopla parafiletske (nastale iz druge skupine), jer je jedan red bliže Enopla nego drugi Anopla. Tip Nemertea je monofiletski. Njegova sinapomorfija uključuje rinhocoel i uvlačivi proboscis. Prema klasičnoj taksonomiji, nemertine su usko povezane sa pljosnatim glistama. Oba koljena smatraju se članovima Lophotrochozoa, vrlo velikog "superkoljena" koje također uključuje mwhkušce, anelide , brahiopode, Bryozoa i mnoge druge grupe protostomia.
Nemertea su stanovnici svih voda i vlažnih područja na Zemlji. Pripadaju bilateralno simetričnim, acelomatskim i protostomijskim životinjama s prohodnim probavnim traktom.
Tijelo vrpčara omotano je sluzavom kožom, U epidermi nalaze se:
Smatra se da su intersticijske ćelije totipotentne, te da se iz njih mogu razviti sve druge vrste specijaliziranih ćelija. Žljezdane ćelije razbacane su pojedinačno ili u grupama. Neke vrste imaju žljezdane ćelije duboko u koži, a njihovi izvodni kanali prolaze kroz epidermu. Sluz koju luče žljezdane ima značajnu ulogu u kretanju po morskom dnu. informacije o okruženju, nemertine dobijaju preko čulnih ćelija u epidermi. Te ćelije često se nalaze u nakupinama pa tvore svojevrsne specijalizirane čulne organe.
Budući da nemaju disajne organe, izmjena plinova odvija se preko epiderme. Mišići im imaju i lokomotornu i potpornu funkciju. Mišićni slojevi i vezivno tkivo čine dermu. Postoji nekoliko različitih rasporeda i položaja mišićnih slojeva (paleonemertina, heteronemertina i hoplonemertina). Nemertea mogu izvoditi vrlo složene pokrete što je omogućeno koordiniranim radom prstenastih, uzdužnih i dijagonalnih mišića.
Kontrakcije i opuštanje mišića u rilu omogućuju njegovo povratno izbacivanje i uvlačenje u tijelo. Oslonac mišićima rila služi tekućina u rinocelu koja ima funkciju hidroskeleta. Nervni sistem vrpčara je vrpčasti, bilateralno simetričan. U prednjem dijelu tijela nalazi se složena moždana ganglija iz više režnjeva, od kojih svaki ima leđnu i trbušnu gangliju. Iz trbušnih vode dvije glavne bočne nervne vrpce prema stražnjem dijelu tijela. Postoje tri tipa položaja i rasporeda nervnih vrpci:
Iz moždanihih ganglija prema naprijed živci vode prema čulnim lnim organima. Prema nazad i leđno pruća se leđni živac, a iz njega izlaze prstenaste komisure i povezuju ga s glavnim bočnim vrpcama.
Za primanje svjetlosnih podražaja imaju ocele od pigmentne čašice uvlačivog tipa. Ocele su ispod epiderme u dermi ili mezenhimu. Broj im varira od jednog para do više od 200.
Probavni trakt, kao i kod ostalih acelomata je prohodan, tj. sa usnim i analnim otvorom. Nakon usnog otvora, slijede usna šupljina, ždrijelo, jednjak, želudac, crijevo i rektum (zadnje – pravo crijevo). Probava hrane je vanćelijske, u želucu i crijevu. Za hvatanje plijena koriste rilo, a kod nekih se vrsta na vrhu rila nalazi otrovna bodlja. Rilo se izbacuje stezanjem mišića a nakon zabadanja u žrtvu kroz bodlju se ubrizga otrov amfiporin. Hemijska struktura otrova je alkaloidna, slična nikotinu. Vrste koje nemaju otrov, imaju dugačko i savitljivo rilo koje se omotava oko žrtve.[1]
Krvni sudovi ispunjeni su tjelesnom tekućinom u kojoj su ćelije raznih oblika, s respiratornim pigmentima. Najčešći respiratorni pigment je hemoglobin, vezan za ćelije ili difuzno raspršen u plazmi.
Sistem za lučenje kod ovih životinja je u vidu protonefridija. Evolucijsko usavršavanje ekskrecije metaboličkih produkata i regulacije sadržaja vode u tijelu kretalo se u dva procesa:
Spolni sistem i razmnožavanje prilagođeni su prisustvu razdvojenih spolova. Dvospolnost je rijetka i to među stanovnicima kopnenih voda i vlažnih staništa. Gonade nastaju u mezodermu iz parenhimskih ćelija. U razvijenim gonadama nastaju gameti; kada sazriju izlaze kroz bočne gonopore, a oplodnja je vanjska.
Brazdanje jajeta je totalno, holoblastičko i spiralno. Iz gastrule se razvijaju dvije vrste slobodnoplivajućih ličinki
Do danas je opisano oko 1200 vrsta vrpčara. U Sredozemnom moru poznato je oko 60 vrsta. Žive na različitim strukturama morskog supstrata. Najčešće se mogu naći u šupljinama gdje ima ostataka biljnih i životinjskih otpadaka. S obzirom na položaj usta prema moždanoj gangliji, Nemertea se svrstavju u dva razreda:
Nema sumnje da je koljeno Nemertea monofiletsko (što znači da tuključuje sve i samo potomke jednog pretka koji je također bio član grupe). Sinapomorfija (svojstvo dijeli predak i svi njegovi potomci, ali ne i druge skupine) uključuje i zbiljski proboscis smješten u rinhocelu.[4]
Dok Ruppert, Fox i Barnes (2004.) Palaeonemertea tretiraju kao monofiletske,[3] Thollesson i Norenburg (2003) smatraju ih parafiletskim i baznim (sadrže pretke više današnjih kladusa). Anopla ("nenaoružani") predstavljaju evolucijski stepen nemertina bez rila (koji obuhvataju Heteronemertea i Paleonemertea), dok su Enopla ("naoružani") monofiletski, ali ispada da je Palaeonemertea dvostruko parafiletska grupa, koja je evoluirala i u Heteronemertea i Enopla. Ruppert, Fox i Barnes (2004) tretiraju Bdellonemertea kao kladus odvojen od Hoplonemertea, dok Thollesson i Norenburg (2003) vjeruju da su Bdellonemertea dio Monostilifera (sa jednim aktivnim rilom), koji su unutar Hoplonemertea – što implicira da su "Enopla" i "Hoplonemertea" sinonimi za istu granu filogenetskog stabla. Polystilifera (sa mnogo rila) su monofiletske.[3][4]
Autori na engleskom jeziku nemertine su konvencionalno tretirali kao bilateralne acelomata, koje su najuže povezane s pljosnatim glistama (Platyhelminthes). Ove preprekladističke analize, kao zajedničke karakteristike, isticale su:
Prema novijim analizama, u razvoju nemertinskih embriona, ektomezoderma (vanjski dio mezodermea, koji je sloj u kojem je izgrađen veći dio unutarnjih organa) potiče iz 3a i 3b blastomera, a endomezoderm (unutrašnji dio mezoderma) izveden je iz 4d ćelija. Neki ektomezodermi u annelida, bodljokožaca i mehkušaca potiču iz ćelija 3a i 3b, dok je ektomezoderm polikladnih pauka izveden iz ćelijaa 2b i acelomatskih crva koji ne proizvode ektomezoderm. Kod Nemertea, prostor između epiderme i crijeva uglavnom ispunjava dobro razvijeno, mišićima ograđeno bezćelijsko vezivno tkivo. Ova struktura slična je onoj koja se nalazi kod većih pljosnatih glista poput Polyclada i Triclada, ali slična je struktura mišića u tjelesnom zidu , ugrađenih u nestabilno vezivno tkivo široko rasprostranjeno među Spiralia (životinje kod kojih rane ćelijske diobe prave spiralni obrazac), kao što su Sipuncula, Echiura i mnoštvo anelida.[5]
Acoelomorpha (Acoela i Nemertodermatida)
Deuterostomia (Echinoderms, Chordata, itd.)
Ecdysozoa
(Arthropods, Nematode, Priapulida, itd.)
Annelida i koljena koja su s njima spojena
Nemertea
Ostale Platyzoa
Nemertea – alternativno poznate i kao i Nemertini, Nemertinea i Rhynchocoela, a sa najprikladnijim bosanskim nazivom vrpčari – su koljeno crvolikih beskičmenjaka, često živopisno obojenih. Većina je vrlo vitka, obično dugih samo nekoliko milimetara, iako nekolicina ima relativno kratka, ali široka tijela. Mnogi imaju žute, narančaste, crvene i zelene šare. Ovo koljeno obuhvata oko 1.200 do danas opisanih vrsta. Najveća vrsta je Lineus longissimus koji doseže dužinu do 30 metara sa promjerom tijela od samo 9 milimetara.
Pod kožom se nalaze najmanje tri sloja mišića; neki su kružni, a neki uzdužni. Usta su prednja, na trbušnoj strani i malo iza prednjeg dijela tijela.
Prednji kraj, želudac i crijevo izlaze malo ispod srednje linije tela, anus je na vrhu repa. Malo iznad crijeva nalazi se rinhocel, šupljina koja se uglavnom proteže iznad srednje linije i završava malo prije stražnjeg dijela tijela. Sve vrste imaju proboscis (rilo) koji leži u rinhocoelu kad je neaktivan, ali se uvlači iznutra, kako bi došao malo iznad usta i, pomoću otrova, hvatao životinjski. Visoko izduživi mišić na stražnjem dijelu rinhocela povuče proboscis kad se napad završi. Nekoliko vrsta sa tvrdokornim tijelima imaju strukturu za filtriranje hrane i sisaljke na prednjem i zadnjem kraju, pomoću kojih se pričvršćuju na domaćina.
Mozak je sa četiri prstenaste ganglije, smješten oko rinhocela, blizu njegovog prednjeg kraja. S mozgom je povezano barem par ventralnih nervnih vrpci koje se pružaju duž tijela. Većina Nemertea ima razne hemoreceptore, a na glavi neke vrste imaju određeni broj pigmentnih čašica ocele. Ocele mogu otkriti svjetlost, ali ne mogu oblikovati sliku. Nemertea dišu kroz kožu. Imaju najmanje dvija bočna sude koji se na krajevima spajaju i formiraju petlje; ove, kao i rinhocel ispunjene su tekućinom. Nemaju srca, a protok tečnosti ovisi o kontrakciji mišića u žilama i tjelesnom zidu. Da bi se filtrirali topljivi otpadni proizvodi, plamene ćelije su ugrađeni u prednji dio dvije bočne tekućine i mrežom otpadnih cijevi uklanjaju sadržaj napolje. Sve se nemertine se kreću polahko, koristeći se svojim vanjskim cilijama kako bi klizali po površinama na sluzavom tragu, dok veće vrste koriste mišićne talase za puzanje, a neke plivaju dorzoventralno. Nekolicina živi na otvorenom okeanu, dok ostali pronalaze ili stvaraju skrovišta na dnu. Oko desetak vrsta nastanjuje slatku vodu, uglavnom u tropima i suptropima, a još desetak vrsta živi na kopnu na hladnim i vlažnim mjestima. Većina Nemertea su mesojedi, a hrane se anelidama, školjkama i rakoviima. Nekoliko vrsta su čistači, a nekoliko vrsta živi komensalno unutar plaštane šupljine mehkušaca. Neke vrste opustošile su resurse za komercijalni ribolov školjki i rakova. Nemertea imaju malo predatora. Dvije vrste se prodaju kao mamac za ribu.
U većini vrsta spolovi su odvojeni, ali sve su slatkovodne vrste hermafroditi. Često imaju brojne privremene gonade (jajnike ili testise) i grade privremene gonodukte (kanale iz kojih se izbacuju jaja ili spermatozoidi), jedan po gonadi. Jajašca uglavnom imaju spoljnu oplodnju. Neke se vrste jaja odlaži u vodu, a druge na različita načina štite svoja jaja. Oplodano jaje se dijeli spiralnim brazdanjem i raste determiniranim razvojem, u kojem se obično može predvidjeti sudbina ćelije od njenih prethodnika u procesu diobe. Embrioni pripadnika većine taksona razvijaju se direktno u formiranje mlade (poput odraslih, ali manje) ili u oblikuplanuliformne larve, kod kojih je duga osovina larve jednaka onim juvenilnim. Međutim, neki tvore larvu pilidij u kojoj mladi u razvoju imjaju crijevo koje se nalazi duž tijela larve i obično jedu ostatke larve kad se pojave. Tijela nekih vrsta lahko se fragmentiraju, pa čak i dijelovi u blizini repa mogu izrasti u puna tijela.
Pretpostavlja se da su tri vrste fosila možda nemertinski, ali nijedan nije kao takav potvrđen. Klasična taksonomija dijeli ovo koljeno na dva razreda, Anopla ("nenaoružani" – njihovi proboscisi nemaju malih bodeža) sa dva reda) i Enopla ("naoružani" bodežima) sa dva reda. Međutim, sada je prihvaćeno da su Anopla parafiletske (nastale iz druge skupine), jer je jedan red bliže Enopla nego drugi Anopla. Tip Nemertea je monofiletski. Njegova sinapomorfija uključuje rinhocoel i uvlačivi proboscis. Prema klasičnoj taksonomiji, nemertine su usko povezane sa pljosnatim glistama. Oba koljena smatraju se članovima Lophotrochozoa, vrlo velikog "superkoljena" koje također uključuje mwhkušce, anelide , brahiopode, Bryozoa i mnoge druge grupe protostomia.
Nemertea is a phylum o invertebrate ainimals an aw kent as "reebin wirms" or "proboscis wirms".
Un nemerteo es un membro de un filo de vermes con forma de sinta.
└─o Nemerteo ├─o Amiscuido (estinguida) └─o └─o Neonemerteo ├─o Pilidioforo │ └─o Eteronemerteo │ └─o Lineformo └─o Oplonemerteo ├─o Monostilifero │ └─o Distromatonemerteo └─o Polistilifero ├─o Reptantio │ ├─o Arcireptantio o Siboganemertido │ └─o Eureptantio │ ├─o Ecuifurcato │ └─o Inecuifurcato └─o Pelajico ├─o Arcipelajico └─o Eupelajico
Un nemerteo es un membro de un filo de vermes con forma de sinta.
Tekst üüb Öömrang Tuumwirmer (Nemertea) san en stam faan diarten, huar't 1200 slacher faan jaft. Hör furem liket en skuchtuum.
Tuumwirmer (Nemertea) san en stam faan diarten, huar't 1200 slacher faan jaft. Hör furem liket en skuchtuum.
Немертиндер (Nemertini) – омурткасыз жаныбарлар тиби. Денеси курт сымал, узундугу 0,5 ммден 30 мге, туурасы 9 ммге жетет. Баш жагында оозу, сезүү органдары жана тумшук тешиги болуп, андан узун, булчуңдуу тумшугун коргонуу жана кол салуу үчүн чыгарат. Денеси түктүү эпителий менен капталган. Анын астында көп катмарлуу күчтүү булчуңу бар. Дене көңдөйү паренхима менен толгон. Түз ичегиси арткы учунда ануска ачылат. Кан айлануусу жабык. Бөлүп чыгаруу органы жакшы өрчүгөн. Нерв системасы мээ түйүнүнөн жанаузата кеткен нерв талчалардан турат. Айрым жыныстуу. Бир классы, 800дөй түрү бардык океан, деңиздердин көбүнчө түбүндө жашоочу жырткычтар, айрымдары моллюска, краб жана деңиз жылдыздарынын митеси жана симбионту. 30дай түрү тузсуз сууда, 10дон ашык түрү топуракта (жерде) жашайт.
Nemertea is a phylum of animals also known as ribbon worms or proboscis worms, consisting of 1300 known species.[2][3] Most ribbon worms are very slim, usually only a few millimeters wide, although a few have relatively short but wide bodies. Many have patterns of yellow, orange, red and green coloration. The foregut, stomach and intestine run a little below the midline of the body, the anus is at the tip of the tail, and the mouth is under the front. A little above the gut is the rhynchocoel, a cavity which mostly runs above the midline and ends a little short of the rear of the body. All species have a proboscis which lies in the rhynchocoel when inactive but everts to emerge just above the mouth to capture the animal's prey with venom. A highly extensible muscle in the back of the rhynchocoel pulls the proboscis in when an attack ends. A few species with stubby bodies filter feed and have suckers at the front and back ends, with which they attach to a host.
The brain is a ring of four ganglia, positioned around the rhynchocoel near the animal's front end. At least a pair of ventral nerve cords connect to the brain and run along the length of the body. Most nemerteans have various chemoreceptors, and on their heads some species have a number of pigment-cup ocelli, which can detect light but can not form an image. Nemerteans respire through the skin. They have at least two lateral vessels which are joined at the ends to form a loop, and these and the rhynchocoel are filled with fluid. There is no heart, and the flow of fluid depends on contraction of muscles in the vessels and the body wall. To filter out soluble waste products, flame cells are embedded in the front part of the two lateral fluid vessels, and remove the wastes through a network of pipes to the outside.
All nemerteans move slowly, using their external cilia to glide on surfaces on a trail of slime, while larger species use muscular waves to crawl, and some swim by dorso-ventral undulations. A few live in the open ocean while the rest find or make hiding places on the bottom. About a dozen species inhabit freshwater, mainly in the tropics and subtropics, and another dozen species live on land in cool, damp places. Most nemerteans are carnivores, feeding on annelids, clams and crustaceans. Some species of nemerteans are scavengers, and a few live commensally inside the mantle cavity of molluscs.
In most species the sexes are separate, but all the freshwater species are hermaphroditic. Nemerteans often have numerous temporary gonads (ovaries or testes), and build temporary gonoducts (ducts from which the ova or sperm are emitted) opening to a gonopore, one per gonad, when the ova and sperm are ready. The eggs are generally fertilised externally. Some species shed them into the water, and others protect their eggs in various ways. The fertilized egg divides by spiral cleavage and grows by determinate development, in which the fate of a cell can usually be predicted from its predecessors in the process of division. The embryos of most taxa develop either directly to form juveniles (like the adult but smaller) or larvae that resemble the planulas of cnidarians. However, some form a pilidium larva, in which the developing juvenile has a gut which lies across the larva's body, and usually eats the remains of the larva when it emerges. The bodies of some species fragment readily, and even parts cut off near the tail can grow full bodies.
Traditional taxonomy divides the phylum in two classes, Anopla ("unarmed" – their proboscises do not have a little dagger) with two orders, and Enopla ("armed" with a dagger) also with two orders. However, it is now accepted that Anopla are paraphyletic, as one order of Anopla is more closely related to Enopla than to the other order of Anopla. The phylum Nemertea itself is monophyletic, its main synapomorphies being the rhynchocoel and eversible proboscis. Traditional taxonomy says that nemerteans are closely related to flatworms, but both phyla are regarded as members of the Lophotrochozoa, a very large clade, sometimes viewed as a superphylum that also includes molluscs, annelids, brachiopods, bryozoa and many other protostomes.
In 1555 Olaus Magnus wrote of a marine worm which was apparently 17.76 metres (58.3 ft) long ("40 cubits"), about the width of a child's arm, and whose touch made a hand swell. William Borlase wrote in 1758 of a "sea long worm", and in 1770 Gunnerus wrote a formal description of this animal, which he called Ascaris longissima. Its current name, Lineus longissimus, was first used in 1806 by Sowerby.[4] In 1995, a total of 1,149 species had been described and grouped into 250 genera.[5]
Nemertea are named after the Greek sea-nymph Nemertes, one of the daughters of Nereus and Doris.[6] Alternative names for the phylum have included Nemertini, Nemertinea, and Rhynchocoela.[1] The Nemertodermatida are a separate phylum, whose closest relatives appear to be the Acoela.[7][8]
The typical nemertean body is very thin in proportion to its length.[9] The smallest are a few millimeters long,[10] most are less than 20 centimetres (7.9 in), and several exceed 1 metre (3.3 ft). The longest animal ever found, at 54 metres (177 ft) long, may be a specimen of Lineus longissimus,[9] Ruppert, Fox and Barnes refer to a Lineus longissimus 54 metres (177 ft) long, washed ashore after a storm off St Andrews in Scotland.[11] Other estimates are about 30 metres (98 ft).[12] Zoologists find it extremely difficult to measure this species.[13] For comparison:
L. longissimus, however, is usually only a few millimeters wide.[17] The bodies of most nemerteans can stretch a lot, up to 10 times their resting length in some species,[17][9] but reduce their length to 50% and increase their width to 300% when disturbed.[12] A few have relatively short but wide bodies, for example Malacobdella grossa is up to 3.5 centimetres (1.4 in) long and 1 centimetre (0.39 in) wide,[9][18] and some of these are much less stretchy.[17] Smaller nemerteans are approximately cylindrical, but larger species are flattened dorso-ventrally. Many have visible patterns in various combinations of yellow, orange, red and green.[9]
The outermost layer of the body has no cuticle, but consists of a ciliated and glandular epithelium containing rhabdites,[10] which form the mucus in which the cilia glide.[19] Each ciliated cell has many cilia and microvilli.[9] The outermost layer rests on a thickened basement membrane, the dermis.[10] Next to the dermis are at least three layers of muscles, some circular and some longitudinal.[9] The combinations of muscle types vary between the different classes, but these are not associated with differences in movement.[10] Nemerteans also have dorso-ventral muscles, which flatten the animals, especially in the larger species.[9] Inside the concentric tubes of these layers is mesenchyme, a kind of connective tissue.[10] In pelagic species this tissue is gelatinous and buoyant.[9]
The mouth is ventral and a little behind the front of the body. The foregut, stomach and intestine run a little below the midline of the body and the anus is at the tip of the tail.[20] Above the gut and separated from the gut by mesenchyme is the rhynchocoel, a cavity which mostly runs above the midline and ends a little short of the rear of the body. The rhynchocoel of class Anopla has an orifice a little to the front of the mouth, but still under the front of the body. In the other class, Enopla, the mouth and the front of the rhynchocoel share an orifice.[9] The rhynchocoel is a coelom, as it is lined by epithelium.[10]
The proboscis is an infolding of the body wall, and sits in the rhynchocoel when inactive.[10] When muscles in the wall of the rhynchocoel compress the fluid inside, the pressure makes the proboscis jump inside-out to along a canal called the rhynchodeum and through an orifice, the proboscis pore. The proboscis has a muscle which attaches to the back of the rhynchocoel, can stretch up to 30 times its inactive length and acts to retract the proboscis.[9]
The proboscis of the class Anopla exits from an orifice which is separate from the mouth,[9] coils around the prey and immobilizes it by sticky, toxic secretions.[20] The Anopla can attack as soon as the prey moves into the range of the proboscis.[21] Some Anopla have branched proboscises which can be described as "a mass of sticky spaghetti".[9] The animal then draws its prey into its mouth.[10]
In most of the class Enopla, the proboscis exits from a common orifice of the rhynchocoel and mouth. A typical member of this class has a stylet, a calcareous barb,[9] with which the animal stabs the prey many times to inject toxins and digestive secretions. The prey is then swallowed whole or, after partial digestion, its tissues are sucked into the mouth.[20] The stylet is attached about one-third of distance from the end of the everted proboscis, which extends only enough to expose the stylet. On either side of the active stylet are sacs containing back-up stylets to replace the active one as the animal grows or an active one is lost.[9] Instead of one stylet, the Polystilifera have a pad that bears many tiny stylets, and these animals have separate orifices for the proboscis and mouth, unlike other Enopla.[22][23] The Enopla can only attack after contacting the prey.[21]
Some nemerteans, such as L. longissimus, absorb organic food in solution through their skins, which may make the long, slim bodies an advantage.[17] Suspension feeding is found only among the specialized symbiotic bdellonemerteans,[21] which have a proboscis but no stylet, and use suckers to attach themselves to bivalves.[24]
Nemerteans lack specialized gills, and respiration occurs over the surface of the body, which is long and sometimes flattened. Like other animals with thick body walls, they use fluid circulation rather than diffusion to move substances through their bodies. The circulatory system consists of the rhynchocoel and peripheral vessels,[25] while their blood is contained in the main body cavity.[26] The fluid in the rhynchocoel moves substances to and from the proboscis, and functions as a fluid skeleton in everting the proboscis and in burrowing. The vessels circulate fluid round the whole body and the rhynchocoel provides its own local circulation.[25] The circulatory vessels are a system of coeloms.[27]
In the simplest type of circulatory system, two lateral vessels are joined at the ends to form a loop. However, many species have additional long-wise and cross-wise vessels. There is no heart nor pumping vessels,[28] and the flow of fluid depends on contraction of both the vessels and the body wall's muscles. In some species, circulation is intermittent, and fluid ebbs and flows in the long-wise vessels.[25] The fluid in the vessels is usually colorless, but in some species it contains cells that are yellow, orange, green or red. The red type contain hemoglobin and carry oxygen, but the function of the other pigments is unknown.[25]
Nemertea use organs called protonephridia[25] to excrete soluble waste products, especially nitrogenous by-products of cellular metabolism.[29] In nemertean protonephridia, flame cells which filter out the wastes are embedded in the front part of the two lateral fluid vessels. The flame cells remove the wastes into two collecting ducts, one on either side, and each duct has one or more nephridiopores through which the wastes exit. Semiterrestrial and freshwater nemerteans have many more flame cells than marines, sometimes thousands. The reason may be that osmoregulation is more difficult in non-marine environments.[25]
The central nervous-system consists of a brain and paired ventral nerve cords that connect to the brain and run along the length of the body. The brain is a ring of four ganglia, masses of nerve cells, positioned round the rhynchocoel near its front end[30] – while the brains of most protostome invertebrates encircle the foregut.[31] Most nemertean species have just one pair of nerve cords, many species have additional paired cords, and some species also have a dorsal cord.[30] In some species the cords lie within the skin, but in most they are deeper, inside the muscle layers.[32] The central nervous-system is often red or pink because it contains hemoglobin. This stores oxygen for peak activity or when the animal experiences anoxia, for example while burrowing in oxygen-free sediments.[30]
Some species have paired cerebral organs, sacs whose only openings are to the outside. Others species have unpaired evertible organs on the front of their heads. Some have slits along the side of the head or grooves obliquely across the head, and these may be associated with paired cerebral organs. All of these are thought to be chemoreceptors, and the cerebral organs may also aiding osmoregulation. Small pits in the epidermis appear to be sensors.[30] On their head, some species have a number of pigment-cup ocelli,[30] which can detect light but not form an image.[33] Most nemerteans have two to six ocelli, although some have hundreds.[32] A few tiny species that live between grains of sand have statocysts,[30] which sense balance.[34]
Paranemertes peregrina, which feeds on polychaetes, can follow the prey's trails of mucus, and find its burrow by backtracking along its own trail of mucus.[20]
Nemerteans generally move slowly,[10] though they have occasionally been documented to successfully prey on spiders or insects.[35] Most nemerteans use their external cilia to glide on surfaces on a trail of slime, some of which is produced by glands in the head. Larger species use muscular waves to crawl, and some aquatic species swim by dorso-ventral undulations. Some species burrow by means of muscular peristalsis, and have powerful muscles.[9] Some species of the suborder Monostilifera, whose proboscis have one active stylet, move by extending the proboscis, sticking it to an object and pulling the animal toward the object.[22]
Larger species often break up when stimulated, and the fragments often grow into full individuals. Some species fragment routinely and even parts near the tail can grow full bodies. [36] But this kind of extreme regeneration is restricted to only a few types of nemerteans, and is assumed to be a derived feature.[37] All reproduce sexually, and most species are gonochoric (the sexes are separate),[10][36] but all the freshwater forms are hermaphroditic.[26]
Nemerteans often have numerous temporary gonads (ovaries or testes), forming a row down each side of the body in the mesenchyme.[26][36] Temporary gonoducts (ducts from which the ova or sperm are emitted[38]), one per gonad, are built when the ova and sperm are ready.[36] The eggs are generally fertilised externally. Some species shed them into the water, some lay them in a burrow or tube, and some protect them by cocoons or gelatinous strings.[36] Some bathypelagic (deep sea) species have internal fertilization, and some of these are viviparous, growing their embryos in the female's body.[26][36]
The zygote (fertilised egg) divides by spiral cleavage and grows by determinate development,[36] in which the fate of a cell can usually be predicted from its predecessors in the process of division.[17] The embryos of most taxa develop either directly to form juveniles (like the adult but smaller) or to form planuliform larvae. The planuliform larva stage may be short-lived and lecithotrophic ("yolky") before becoming a juvenile,[36] or may be planktotrophic, swimming for some time and eating prey larger than microscopic particles.[31] However, many members of the order Heteronemertea and the palaeonemertean family Hubrechtiidae form a pilidium larva, which can capture unicellular algae and which Maslakova describes as like a deerstalker cap with the ear flaps pulled down. It has a gut which lies across the body, a mouth between the "ear flaps", but no anus. A small number of imaginal discs form, encircling the archenteron (developing gut) and coalesce to form the juvenile. When it is fully formed, the juvenile bursts out of the larva body and usually eats it during this catastrophic metamorphosis.[31] This larval stage is unique in that there are no Hox genes involved during development, which are only found in the juveniles developing inside the larvae.[39]
The species Paranemertes peregrina has been reported as having a life span of around 18 months.[32]
Most nemerteans are marine animals that burrow in sediments, lurk in crevices between shells, stones or the holdfasts of algae or sessile animals. Some live deep in the open oceans, and have gelatinous bodies. Others build semi-permanent burrows lined with mucus or produce cellophane-like tubes. Mainly in the tropics and subtropics, about 12 species appear in freshwater,[9] and about a dozen species live on land in cool, damp places, for example under rotting logs.[17]
The terrestrial Argonemertes dendyi is a native of Australia but has been found in the British Isles, in Sao Miguel in the Azores, in Gran Canaria, and in a lava tube at Kaumana on the Island of Hawaii. It can build a cocoon, which allows it to avoid desiccation while being transported, and it may be able to build populations quickly in new areas as it is a protandrous hermaphrodite.[40] Another terrestrial genus, Geonemertes, is mostly found in Australasia but has species in the Seychelles, widely across the Indo-Pacific, in Tristan da Cunha in the South Atlantic, in Frankfurt, in the Canary Islands, in Madeira and in the Azores.[5] Geonemertes pelaensis has been implicated in the decline of native arthropod species on the Ogasawara Islands, where it was introduced in the 1980s.[41]
Most are carnivores, feeding on annelids, clams and crustaceans,[20] and may kill annelids of about their own size. They sometimes take fish, both living and dead. Insects and myriapods are the only known prey of the two terrestrial species of Argonemertes.[21] A few nemerteans are scavengers,[20] and these generally have good distance chemoreception ("smell") and are not selective about their prey.[21] A few species live commensally inside the mantle cavity of molluscs and feed on micro-organisms filtered out by the host.[42]
Near San Francisco the nemertean Carcinonemertes errans has consumed about 55% of the total egg production of its host, the Dungeness crab Metacarcinus magister. C. errans is considered a significant factor in the collapse of the dungeness crab fishery.[21] Other coastal nemerteans have devastated clam beds.[9]
The few predators on nemerteans include bottom-feeding fish, some sea birds, a few invertebrates including horseshoe crabs, and other nemerteans.[9] Nemerteans' skins secrete toxins that deter many predators, but some crabs may clean nemerteans with one claw before eating them.[26] The American Cerebratulus lacteus and the South African Polybrachiorhynchus dayi, both called "tapeworms" in their respective localities, are sold as fish bait.[9]
Traditional taxonomic classification has divided the group into two classes and four orders:
Recent molecular phylogenetic studies divided the group into two superclasses, three classes, and eight orders:[43]
As nemerteans are mostly soft-bodied, one would expect fossils of them to be extremely rare.[10][42] Knaust (2010) reported nemertean fossils and traces from the Middle Triassic of Germany.[44] One might expect the stylet of a nemertean to be fossilized, since it is made of the mineral calcium phosphate, but no fossilized stylets have been found.[10][42]
The Middle Cambrian fossil Amiskwia from the Burgess Shale has been classed as a nemertean, based on a resemblance to some unusual deep-sea swimming nemerteans, but few paleontologists accept this classification as the Burgess Shale fossils show no evidence of rhynchocoel nor intestinal caeca.[42][45]
Knaust & Desrochers (2019) reported fossils of vermiform organisms with a wide range of morphologies occurring on bedding planes from the Late Ordovician (Katian) Vauréal Formation (Canada). In the specimens preserving the anterior end of the body, this end is pointed or rounded, bearing a rhynchocoel with the proboscis, which is characteristic for nemerteans. The authors attributed these fossils to nemerteans and interpreted them as the oldest record of the group reported so far. However, Knaust & Desrochers cautioned that partly preserved putative nemertean fossils might ultimately turn out to be fossils of turbellarians or annelids.[46]
It has been suggested that Archisymplectes, one of the Pennsylvanian-age animals from Mazon Creek in northern and central Illinois, may be a nemertean.[47] This fossil, however, only preserves the outline of the "worm",[42] and there is no evidence of a proboscis,[48] so there is no certainty that it represents a nemertean.[42]
There is no doubt that the phylum Nemertea is monophyletic (meaning that the phylum includes all and only descendants of one ancestor that was also a member of the phylum.[50] The synapomorphies (trait shared by an ancestor and all its descendants, but not by other groups) include the eversible proboscis located in the rhynchocoel.[51]
While Ruppert, Fox and Barnes (2004) treat the Palaeonemertea as monophyletic,[49] Thollesson and Norenburg (2003) regard them as paraphyletic and basal (contains the ancestors of the more recent clades).[51] The Anopla ("unarmed") represent an evolutionary grade of nemerteans without stylets (comprising the Heteronemertea and the Palaeonemerteans), while Enopla ("armed") are monophyletic, but find that Palaeonemertea is doubly paraphyletic, having given rise to both the Heteronemertea and the Enopla.[49][51] Ruppert, Fox and Barnes (2004) treat the Bdellonemertea as a clade separate from the Hoplonemertea,[49] while Thollesson and Norenburg (2003) believe the Bdellonemertea are a part of the Monostilifera (with one active stylet), which are within the Hoplonemertea – which implies that "Enopla" and "Hoplonemertea" are synonyms for the same branch of the tree.[51] The Polystilifera (with many tiny stylets) are monophyletic.[49][51]
English-language writings have conventionally treated nemerteans as acoelomate bilaterians that are most closely related to flatworms (Platyhelminthes). These pre-cladistics analyses emphasised as shared features: multiciliated (with multiple cilia per cell), glandular epidermis; rod-shaped secretory bodies or rhabdites; frontal glands or organs; protonephridia; and acoelomate body organization.[52] However, multiciliated epidermal cells and epidermal gland cells are also found in Ctenophora, Echiura, Sipuncula, Annelida, Mollusca and other taxa. The rhabdites of nemertea have a different structure from those of flatworms at the microscopic scale. The frontal glands or organs of flatworms vary a lot in structure, and similar structures appear in small marine annelids and entoproct larvae. The protonephridia of nemertea and flatworms are different in structure,[52] and in position – the flame cells of nemertea are usually in the walls of the fluid vessels and are served by "drains" from which the wastes exit by a small number of tubes through the skin,[25] while the flame cells of flatworms are scattered throughout the body.[53] Rigorous comparisons show no synapomorphies of nemertean and platyhelminth nephridia.[52]
According to more recent analyses, in the development of nemertean embryos, ectomesoderm (outer part of the mesoderm, which is the layer in which most of the internal organs are built) is derived from cells labelled 3a and 3b, and endomesoderm (inner part of the mesoderm) is derived from the 4d cell. Some of the ectomesoderm in annelids, echiurans and molluscs is derived from cells 3a and 3b, while the ectomesoderm of polyclad flatworms is derived from the 2b cell and acoel flatworms produce no ectomesoderm. In nemerteans the space between the epidermis and the gut is mainly filled by well-developed muscles embedded in noncellular connective tissue. This structure is similar to that found in larger flatworms such as polyclads and triclads, but a similar structure of body-wall muscles embedded in noncellular connective tissue is widespread among the Spiralia (animals in which the early cell divisions make a spiral pattern) such as sipunculans, echiurans and many annelids.[52]
Acoelomorpha (Acoela and Nemertodermatida)
Deuterostomia (Echinoderms, chordates, etc.)
ProtostomiaEcdysozoa
(Arthropods, nematodes, priapulids, etc.)
Annelida and phyla merged into them
Phoronida and Brachiopoda
Nemertea
PlatyzoaOther Platyzoa
Nemerteans' affinities with Annelida (including Echiura, Pogonophora, Vestimentifera and perhaps Sipuncula) and Mollusca make the ribbon-worms members of Lophotrochozoa, which include about half of the extant animal phyla.[56] Lophotrochozoa groups: those animals that feed using a lophophore (Brachiopoda, Bryozoa, Phoronida, Entoprocta); phyla in which most members' embryos develop into trochophore larvae (for example Annelida and Mollusca); and some other phyla (such as Platyhelminthes, Sipuncula, Gastrotricha, Gnathostomulida, Micrognathozoa, Nemertea, Phoronida, Platyhelminthes and Rotifera).[54][56] These groupings are based on molecular phylogeny, which compares sections of organisms DNA and RNA. While analyses by molecular phylogeny are confident that members of Lophotrochozoa are more closely related to each other than of non-members, the relationships between members are mostly unclear.[54][56]
Most protostome phyla outside the Lophotrochozoa are members of Ecdysozoa ("animals that molt"), which include Arthropoda, Nematoda and Priapulida. Most other bilaterian phyla are in the Deuterostomia, which include Echinodermata and Chordata. The Acoelomorpha, which are neither protostomes nor deuterostomes, are regarded as basal bilaterians.[54][56][57]
{{cite book}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) {{cite book}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) {{cite book}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) {{cite book}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) {{cite book}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) {{cite book}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) {{cite book}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) Nemertea is a phylum of animals also known as ribbon worms or proboscis worms, consisting of 1300 known species. Most ribbon worms are very slim, usually only a few millimeters wide, although a few have relatively short but wide bodies. Many have patterns of yellow, orange, red and green coloration. The foregut, stomach and intestine run a little below the midline of the body, the anus is at the tip of the tail, and the mouth is under the front. A little above the gut is the rhynchocoel, a cavity which mostly runs above the midline and ends a little short of the rear of the body. All species have a proboscis which lies in the rhynchocoel when inactive but everts to emerge just above the mouth to capture the animal's prey with venom. A highly extensible muscle in the back of the rhynchocoel pulls the proboscis in when an attack ends. A few species with stubby bodies filter feed and have suckers at the front and back ends, with which they attach to a host.
The brain is a ring of four ganglia, positioned around the rhynchocoel near the animal's front end. At least a pair of ventral nerve cords connect to the brain and run along the length of the body. Most nemerteans have various chemoreceptors, and on their heads some species have a number of pigment-cup ocelli, which can detect light but can not form an image. Nemerteans respire through the skin. They have at least two lateral vessels which are joined at the ends to form a loop, and these and the rhynchocoel are filled with fluid. There is no heart, and the flow of fluid depends on contraction of muscles in the vessels and the body wall. To filter out soluble waste products, flame cells are embedded in the front part of the two lateral fluid vessels, and remove the wastes through a network of pipes to the outside.
All nemerteans move slowly, using their external cilia to glide on surfaces on a trail of slime, while larger species use muscular waves to crawl, and some swim by dorso-ventral undulations. A few live in the open ocean while the rest find or make hiding places on the bottom. About a dozen species inhabit freshwater, mainly in the tropics and subtropics, and another dozen species live on land in cool, damp places. Most nemerteans are carnivores, feeding on annelids, clams and crustaceans. Some species of nemerteans are scavengers, and a few live commensally inside the mantle cavity of molluscs.
In most species the sexes are separate, but all the freshwater species are hermaphroditic. Nemerteans often have numerous temporary gonads (ovaries or testes), and build temporary gonoducts (ducts from which the ova or sperm are emitted) opening to a gonopore, one per gonad, when the ova and sperm are ready. The eggs are generally fertilised externally. Some species shed them into the water, and others protect their eggs in various ways. The fertilized egg divides by spiral cleavage and grows by determinate development, in which the fate of a cell can usually be predicted from its predecessors in the process of division. The embryos of most taxa develop either directly to form juveniles (like the adult but smaller) or larvae that resemble the planulas of cnidarians. However, some form a pilidium larva, in which the developing juvenile has a gut which lies across the larva's body, and usually eats the remains of the larva when it emerges. The bodies of some species fragment readily, and even parts cut off near the tail can grow full bodies.
Traditional taxonomy divides the phylum in two classes, Anopla ("unarmed" – their proboscises do not have a little dagger) with two orders, and Enopla ("armed" with a dagger) also with two orders. However, it is now accepted that Anopla are paraphyletic, as one order of Anopla is more closely related to Enopla than to the other order of Anopla. The phylum Nemertea itself is monophyletic, its main synapomorphies being the rhynchocoel and eversible proboscis. Traditional taxonomy says that nemerteans are closely related to flatworms, but both phyla are regarded as members of the Lophotrochozoa, a very large clade, sometimes viewed as a superphylum that also includes molluscs, annelids, brachiopods, bryozoa and many other protostomes.
Nemertea estas filumo de senvertebruloj konata ankaŭ kiel "bendovermoj" aŭ "rostrovermoj".[1] Alternativaj nomoj por tiu filumo estis Nemertini, Nemertinea kaj Rhynchocoela.[2] Kvankam plej estas malpli ol 20 centimetrojn longaj, unu specimeno estis ĉirkaŭkalkulitaj je 54 metroj. Plej estas tre sveltaj, kutime nur kelkajn milimetrojn larĝaj, kvankam kelkaj havas relative mallongajn sed larĝajn korpojn. Multaj havas modelojn de flava, oranĝa, ruĝa kaj verda koloraro.
Nemertea estas filumo de senvertebruloj konata ankaŭ kiel "bendovermoj" aŭ "rostrovermoj". Alternativaj nomoj por tiu filumo estis Nemertini, Nemertinea kaj Rhynchocoela. Kvankam plej estas malpli ol 20 centimetrojn longaj, unu specimeno estis ĉirkaŭkalkulitaj je 54 metroj. Plej estas tre sveltaj, kutime nur kelkajn milimetrojn larĝaj, kvankam kelkaj havas relative mallongajn sed larĝajn korpojn. Multaj havas modelojn de flava, oranĝa, ruĝa kaj verda koloraro.
Los nemertinos (Nemertea, Nemertina, Nemertinea, Nemertini o Rhynchocoela) son un filo de gusanos acelomados no segmentados, con el cuerpo alargado y algo aplanado. Poseen un órgano característico, la probóscide o trompa evaginable. En general, miden menos de 20 cm de largo, a excepción de especies excavadoras como Cerebratulus y el gusano cordón de bota (Lineus longissimus), que llegan a medir hasta 50 m.[2] Son de vida libre, acuáticos, la mayoría son marinos.[3] Otros géneros son Prostoma y Geonemerfes.
Son 1200 especies[4] distribuidas en dos clases, Anopla y Enopla. El nombre del filo deriva de Nemertes, una de las Nereidas (ninfas del mar), de la mitología griega.[5]
Toda la superficie del cuerpo esta cubierta por cilios. La pared del cuerpo está más organizada que en platelmintos, con menos tejido parenquimático y con musculatura superior.
La epidermis externa está formada por epitelio columnar ciliado que secreta moco, y una dermis laxa y densa interna de tejido conectivo.
Consiste en un cerebro de 4 ganglios que rodean el rincocele y dos pares de cadenas nerviosas principales que discurren ventralmente; pueden presentar cordones nerviosos longitudinales adicionales.[6] La epidermis posee receptores ciliados individuales, en grupos e invaginados en surcos cefálicos; se piensa que funcionan en la recepción táctil y química. Poseen ojos semejantes a las planarias y en número de dos a cientos de ellos. Son fototáxicamente negativos.
Sistema circulatorio cerrado. Dos vasos longitudinales corren a cada lado del tubo digestivo interconectados anterior y posteriormente por espacios expandidos. Los vasos mayores son contráctiles, aunque de manera irregular; y el flujo sanguíneo a menudo es invertido. La sangre contienen amebocitos y pigmentos de función incierta.
Aparato digestivo completo, tubular, y consiste en boca, cavidad bucal, esófago, estómago glandular, intestino con divertículos laterales y ano.[7]
El órgano más característico y peculiar de los nemertinos es la probóscide o trompa; presenta las siguientes características:
Son exclusivamente carnívoros y capturan por la noche a otros invertebrados utilizando sus largas probóscides. Las especies con estilete venenoso, pinchan a la presa y liberan una neurotoxina que las paraliza; las especies sin estilete enrollan su trompa alrededor de la presa. En ambos casos tragan la presa entera.
La excreción se realiza a través de protonefridios similares a los encontrados en los platelmintos.
Son dioicos y la reproducción es básicamente sexual. Se forman gónadas a lo largo de cada lado del cuerpo a partir de racimos de células parenquimáticas que se desarrolla un corto conducto y un gonoporo, los gametos son expulsados por contracciones musculares. En ocasiones los nemertinos se agregan antes de que los gametos sean puestos o pueden formar parejas, pero no poseen órganos copuladores. Los huevos fecundados pueden ser dejados en galerías, en cordones de un gel adhesivo o a la deriva en el plancton. Algunas especies pueden reproducirse por fragmentación, literalmente estallando y esparciendo los fragmentos.
El patrón de desarrollo varía, algunas especies marinas producen una larva libre nadadora planctónica (pilidium). Esta larva carece de ano y presenta algunas semejanzas con la larva planctónica de ciertos políclados, así como con las larvas trocóforas.[8]
Viven en aguas poco profundas y en la costa. Algunas especies son de agua dulce o terrestres en suelo húmedo. Cuando se les molesta, como medio de defensa los nemertinos estallan, se fragmentan en numerosas partes, que por regeneración y en condiciones favorables producen nuevos individuos.
Los nemertinos antiguamente se clasificaban junto con los Platyhelminthes en el grupo de los acelomados, posteriormente se los clasificó con los esquizocelomados, pero ahora se sabe que todos estos grupos son polifiléticos y las similitudes son un caso de evolución convergente.[3]
Actualmente los análisis moleculares han situado a los nemertinos dentro del clado Lophotrochozoa junto a los lofoforados, anélidos, platelmintos, moluscos, entre otros grupos. Según análisis moleculares recientes de especies de evolución lenta que intentan evitar las atracciones de ramas largas han encontrado que los nemertinos se relacionan con los platelmintos recuperando la agrupación de gusanos acelomados ahora llamada Parenchymia la cual esta respaldada por datos morfológicos, esta última estando como grupo hermano de los anélidos lo que implica que por su simplicidad nemertinos y platelmintos evolucionaron de ancestros más complejos:[9][10][11][12]
Lophotrochozoa Tetraneuralia Kamptozoa Lophophorata ParenchymiaNemertea
Por otro lado, la relación entre subgrupos sería la siguiente:[13][14]
NemerteaAnopla (Heteronemertea)
Los nemertinos (Nemertea, Nemertina, Nemertinea, Nemertini o Rhynchocoela) son un filo de gusanos acelomados no segmentados, con el cuerpo alargado y algo aplanado. Poseen un órgano característico, la probóscide o trompa evaginable. En general, miden menos de 20 cm de largo, a excepción de especies excavadoras como Cerebratulus y el gusano cordón de bota (Lineus longissimus), que llegan a medir hasta 50 m. Son de vida libre, acuáticos, la mayoría son marinos. Otros géneros son Prostoma y Geonemerfes.
Son 1200 especies distribuidas en dos clases, Anopla y Enopla. El nombre del filo deriva de Nemertes, una de las Nereidas (ninfas del mar), de la mitología griega.
Kärssussid ehk nemertiinid (Nemertea) on selgrootute loomade hõimkond, kuhu kuulub umbes 1400 liiki. Enamik selle hõimkonna esindajaid elab meredes, vähesed ka mageveekogudes ja maismaal.
Nende keha on lame, kaetud väikeste ripsmetega. Nimetuse on hõimkond saanud pika sissetõmmatava kärsa järgi. Kärssussidel esineb algeline teisene kehaõõs ehk tsöloom. Neil esineb lülistuse algeid.
Kärssussid meenutavad väliselt pisut ripsusse lameusside hõimkonnast.
Kärssussid ehk nemertiinid (Nemertea) on selgrootute loomade hõimkond, kuhu kuulub umbes 1400 liiki. Enamik selle hõimkonna esindajaid elab meredes, vähesed ka mageveekogudes ja maismaal.
Nemertea (batzuetan Nemertina, Nemertinea, Nemertini edo Rhynchocoela) animalia filum bat da, har azelomatu ez segmentatuz osatua. Gorputza luzea eta zapala da. Proboszide edo tronpa ebaginagarri bat dute. Luzeran 20 zentimetro baino motzagoak dira, Cerebratulus edo Lineus lingissimus bezalako espezieak ezik, 30 metro arteko tamaina izan dezaketela. Bizitza luzea dute, urtarrak dira, gehienak itsastarrak. Prostoma edo Geonemerfes generoak Nemertearen barruan sailkatzen dira.
1.200 espezie ezagutzen dira, bi klasetan banatuta: Anopla eta Enopla. Izena grezieratik dator, Nemertesetik, greziar mitologiako itsas-ninfetako bat.
Limamadot (Nemertea), aiemmin myös nauhamadot, on eläinkunnan pääjakso. Limamadoilla ei ole ruumiinonteloa. Niillä kuitenkin on ruoansulatuskanava, umpinainen verenkierto sekä saalistuselimenä ulostyöntyvä imukärsä (proboscis).
Limamatoja elää merissä, joissa, järvissä ja kosteassa maassa. Yleensä ne syövät pieniä vesieläimiä, mutta eräät ovat myös loisia. Eri lajien pituus vaihetee muutamasta millimetristä useisiin metreihin. Lineus longissimus -laji voi kasvaa jopa 30 m pitkäksi[1] ja on pisin tunnettu eläin.
Limamatolajeja tunnetaan yli 1250, joista useimmat elävät kylmissä merissä.[2][3] Suomesta tunnetaan kaksi lajia, Cyanophthalma obscura ja Prostoma graecense.
Limamadot (Nemertea), aiemmin myös nauhamadot, on eläinkunnan pääjakso. Limamadoilla ei ole ruumiinonteloa. Niillä kuitenkin on ruoansulatuskanava, umpinainen verenkierto sekä saalistuselimenä ulostyöntyvä imukärsä (proboscis).
Limamatoja elää merissä, joissa, järvissä ja kosteassa maassa. Yleensä ne syövät pieniä vesieläimiä, mutta eräät ovat myös loisia. Eri lajien pituus vaihetee muutamasta millimetristä useisiin metreihin. Lineus longissimus -laji voi kasvaa jopa 30 m pitkäksi ja on pisin tunnettu eläin.
Limamatolajeja tunnetaan yli 1250, joista useimmat elävät kylmissä merissä. Suomesta tunnetaan kaksi lajia, Cyanophthalma obscura ja Prostoma graecense.
Les Némertes ou Némertiens (Nemertea, parfois Nemertina) constituent un embranchement de vers aquatiques trochozoaires, aussi appelés « vers rubans ».
Les Némertes doivent leur nom à une des Néréides de la mythologie grecque, la Néréide du conseil "infaillible" Némertès.
Ces vers carnassiers souvent très colorés, minces et plats, ont une taille qui varie de quelques millimètres à plusieurs mètres. Presque tous sont marins, ils vivent enfouis dans le sable ou cachés dans les fentes des rochers ; quelques formes sont pélagiques, on trouve aussi des némertiens dans les eaux douces (une douzaine d'espèces, tropicales) et la terre humide (idem).
Ils possèdent une longue trompe dévaginable collante ou venimeuse, le proboscis, pouvant se replier dans une gaine frontale (rhynchocoele) située dorsalement au tube digestif et faire saillie instantanément quand l’animal veut saisir une proie (vers, mollusques, crustacés). Certaines espèces (surtout abyssales) peuvent également chasser grâce à un mucus toxique, qui paralyse leurs proies, et d'autres ont des touffes d'organes collants servant à saisir le plancton dans l'eau. Le système digestif court légèrement en dessous de la ligne médiane du corps, terminé par un anus situé au bout de la queue. La bouche est située sous le front, et les ganglions nerveux autour du rhynchocoele. Certaines espèces ont des ocelles de vision rudimentaire sur la tête.
La plus longue espèce animale du monde est le némerte répondant au nom latin de Lineus longissimus, et dont la taille peut atteindre 55 mètres de long[1].
Les némertes sont organisés en 2 classes et 4 ordres :
Geonemertes sp., un Prosorhochmidae
Les Némertes ou Némertiens (Nemertea, parfois Nemertina) constituent un embranchement de vers aquatiques trochozoaires, aussi appelés « vers rubans ».
Is éard is péist ribíneach ann ná péist leacaithe sheadánach. Faightear na hainmhithe fásta i stéig veirteabraigh. Bíonn an ceann ceangailte le slabhra teascán, a dhéantar trí bhaclú.
I dtimthriall a beatha bíonn staid larbhach a chaitheann sí in óstach idirmheánach a itheann an t-óstach deireanach. Deirtear gur inmhíolú é nuair a bhíonn péist ribíneach ina cónaí i stéig an óstaigh.
Tá gnéithe éagsúla a inmhíolaíonn an duine, ceann acu a fhásann chomh fada le cuid mhaith méadar, fiú. Ní chuireann sí tús le haon ghalar suntasach, ach is míthaitneamhach do dhuine í a bheith ann. Tá ceann a inmhíolaíonn muca is a chuireann tús le galar hiditíde, ionfhabhtú orgán éagsúil, go príomha ionfhabhtú an ae a dhéanann cisteanna ann, i ndaoine a itheann an mhuiceoil sin. Tá péisteanna ribíneacha a inmhíolaíonn madraí, cait, caoirigh, fiú éisc.
O dos nemertinos (Nemertea) e un filo que agrupa animais invertebrados de forma alongada e algo aplanada, motivo polo cal recibiron o nome de vermes cinta,[3] e caracterizados por posuíren un órgano característico, a probóscide ou trompa, evaxinable.
O se nome deriva do grego Nemertes, que era unha das mitolóxicas Nereidas, fillas de Nereus (Νηρεύς) e de Doris (Δωρίς), unha Oceánide (ninfa mariña)
Os nemertinos, en xeral, miden menos de 20 cm de longo, pero o seu tamaño pode oscilar entre os 5 mm e máis de 30 m de lonxitude, como é o caso do Lineus longissimus que se pode atopar, entre outros sitios, na costa galega. Pero existen especies de ata 50 m ou 60 m de lonxitude, o que faría destes exemplares os de maior lonxitude do mundo.
Son de vida libre, acuáticos, a maioría mariños, cun pequeno número de especies dulciacuícolas e outro aínda menor de hábitos terrestres.[4] Outros xéneros ben coñecidos son Prostoma e Geonemerfes.
O tipo comprende máis de 1.400 especies vivas,[5] distribuídas en dúas clases, Anopla e Enopla.
O grupo dos Nemertea tamén recibe outras denominacións sinónimas, que están sendo progresivamente abandonadas como son Nemertina, Nemertinea, Nemertini ou Rhynchocoela.
Toda a superficie do corpo esta cuberta por cilios. A parede do corpo está máis organizada que nos platihelmintos, con menos tecido parenquimático e con musculatura superior.
A pel consta dunha epiderme externa formada por epitelio columnar ciliado que segrega moco, e unha derme laxa e densa interna de tecido conectivo.
Consiste nun cerebro de 4 ganglios que rodean o rincocele e dous pares de cadeas nerviosas principais que discorren ventralmente; poden presentar cordóns nerviosos lonxitudinais adicionais. A epiderme posúe receptores ciliados individuais, en grupos e invaxinados en sucos cefálicos; pénsase que funcionan na recepción táctil e química. Posúen ollos semellantes aos das planarias e en número de dous a centos deles. Son fototacticamente negativos.
O sistema circulatorio é pechado. Dous vasos lonxitudinais corren a cada lado do tubo dixestivo interconectados anterior e posteriormente por espazos expandidos. Os vasos maiores son contráctiles, aínda que de maneira irregular; e o fluxo sanguíneo a miúdo é invertido. O sangue contén amebocitos e pigmentos de función incerta.
O aparello dixestivo é completo, tubular, e consiste en boca, cavidade bucal, esófago, estómago glandular, intestino con divertículos laterais e ano.
O órgano máis característico e peculiar dos nemertinos é a probóscide ou trompa, que presenta as seguintes características:
Son exclusivamente carnívoros e capturan as súas presas, outros invertebrados, pola noite, utilizando as súas longas probóscides. As especies con estilete velenoso, pinchan á presa e liberan unha neurotoxina que as paraliza; as especies sen estilete enrolan a súa trompa ao redor da presa. En ambos os casos tragan a presa enteira.
A excreción realízase a través de protonefridios similares aos encontrados nos platihelmintos.
A reprodución é normalmente sexual, sendo os individuos unisexuais. Fórmase gónadas ao longo de cada lado do corpo a partir de acios de células parenquimáticas que desenvolve un curto conduto e un gonóporo. Os gametos son expulsados madiante contraccións musculares. En ocasións os nemertinos agrúpanse antes de que os gametos sexan postos, ou poden formar parellas, pero non posúen órganos copuladores. Os ovos fecundados poden ser deixados en galerías, unidos mediante cordóns dun xel adhesivo, ou á deriva no plancto. Algunhas especies poden reproducirse por fragmentación, literalmente estalando e esparexendo os fragmentos.
O patrón de desenvolvemento varía. Algunhas especies mariñas producen unha larva libre nadadora planctónica (pilidum). Esta larva carece de ano e presenta algunhas semellanzas ca larva planctónica de certos políclados (turbelarios), así como coas larvas trocóforas.
Viven en augas pouco profundas, na costa. Algunhas especies son de auga doce ou terrestres en solo húmido.
Cando son molestados, como medio de defensa os nemertinos estalan, fragmentándose en numerosas partes, que por rexeneración e en condicións favorables producen novos individuos.
As relacións dos nemertinos con outros invertebrados son aínda dubidosas. No cladograma A considérase que os nemertinos comparten un antepasado acelomado cos platihelmintos, co que o ano e o aparello circulatorio serían logros evolutivos propios dos nemertinos na liña acelomada. No cladograma B, platihelmintos e nemertinos non forman un clado monofilético; os nemertinos compartirían cos protóstomos celomados a posesión de ano e o desenvolvemento dun aparello circulatorio.[4]
A Triblásticos BO dos nemertinos (Nemertea) e un filo que agrupa animais invertebrados de forma alongada e algo aplanada, motivo polo cal recibiron o nome de vermes cinta, e caracterizados por posuíren un órgano característico, a probóscide ou trompa, evaxinable.
O se nome deriva do grego Nemertes, que era unha das mitolóxicas Nereidas, fillas de Nereus (Νηρεύς) e de Doris (Δωρίς), unha Oceánide (ninfa mariña)
Os nemertinos, en xeral, miden menos de 20 cm de longo, pero o seu tamaño pode oscilar entre os 5 mm e máis de 30 m de lonxitude, como é o caso do Lineus longissimus que se pode atopar, entre outros sitios, na costa galega. Pero existen especies de ata 50 m ou 60 m de lonxitude, o que faría destes exemplares os de maior lonxitude do mundo.
Son de vida libre, acuáticos, a maioría mariños, cun pequeno número de especies dulciacuícolas e outro aínda menor de hábitos terrestres. Outros xéneros ben coñecidos son Prostoma e Geonemerfes.
O tipo comprende máis de 1.400 especies vivas, distribuídas en dúas clases, Anopla e Enopla.
O grupo dos Nemertea tamén recibe outras denominacións sinónimas, que están sendo progresivamente abandonadas como son Nemertina, Nemertinea, Nemertini ou Rhynchocoela.
Vrpčari (Nemertea, ranije i Nemertini) su koljeno beskralješnjaka, crvastog oblika i često šareno obojeni. Ovo koljeno obuhvaća oko 1.200 do danas opisanih vrsta.
Vrpčari su stanovnici svih voda i vlažnih područja na Zemlji. Pripadaju bilateralno simetričnim, acelomatskim i protostomičnim životinjama s prohodnim probavilom. Tijelo im je crvoliko. Najveća vrsta je Lineus longissimus koji doseže dužinu do 30 metara sa promjerom tijela od samo 9 milimetara. Na tijelu možemo uočiti glavu koja se nalazi na prednjem dijelu tijela, sa ustima smještenim na trbušnoj strani. Ispred usnog otvora nalazi se otvor za rilo koje služi za hvatanje plijena. Rilo se može uvući u prednji dio tijela. Tijelo vrpčara obavija trepetljikava epiderma. Ispod se nalazi derma koja je sačinjena od vezivnog tkiva i više slojeva mišića. Derma je mezodermalnog porijekla. Vrpčari nemaju tjelesnih šupljina, a unutrašnji organi su im uklopljeni u mezodermalnoj dermi između crijeva endodermalnog porijekla i epiderme.
U epidermi se nalaze:
Smatra se da su intersticijske stanice totipotentne, te da se iz njih razvijaju druge vrste specijaliziranih stanica. Žljezdane stanice se nalaze pojedinačno ili u nakupinama. Neke vrste vrpčara žljezdane stanice imaju duboko u dermi te njihovi izvodni kanali prolaze kroz epidermu. Sluz koju luče žljezdane stanice ima važnu ulogu u kretanju vrpčara po morskom dnu. Vrpčari dobiavju informaicije o okolišu preko osjetilnih stanica koje su smještene u epidermi. Te se stanice često nalaze u nakupinama pa možemo reć da tvore svojevrsne specijalizirane osjetilne organe.
Pošto vrpčari nemaju respiratorne organe izmjena plinova se odvija preko epiderme.
Mišićni slojevi i vezivno tkivo čine dermu. Postoji nekoliko različitih rasporeda i položaja mišićnih slojeva (paleonemertina, heteronemertina i hoplonemertina). Vrpčari mogu ozvoditi vrlo složena kretanja što je omogućeno koordiniranim radom prstenastih, uzdužnih i dijagonalnih mišića.
Kontrakcije i relaksacije mišića u rilu omogućuju njegovo izbacivanje i uvlačenje u tijelo. Oslonac mišićima rila služi tekućina u rinocelu koja ima funkciju hidroskeleta.
Vrpčari imaju bilateralno simetričan živčani sustav. U prednjem dijelu tijela nalazi se složeni cerebralni ganglij koji se sastoji od više režnjeva od kojih svaki ima svoj leđni i trbušni ganglij. Iz trbušnog ganglija vode dvije glavne bočne živčane vrpce prema stražnjem dijelu tijela. Razlikujemo tri tipa položaja i rasporeda živčanih vrpci:
Iz cerebralnih ganglija prema napred živci vode prema osjetilnim organima. Prema nazad i s leđne strane vodi leđni živac, a iza njega izlaze prstenaste komisure i povezuju ga s glavnim bočnim vrpcama.
Vrpčari imaju organe za primanje vanjskih podražaja na površini tijela koji su vrlo slični osjetilima u virnjaka.
Za primanje svjetlosnih podražaja vrpčari imaju ocele koje se sastoje od pigmentne čaške invertnog tipa. Ocele su smještene ispod epiderme u dermi ili mezenhimu. Broj im varira od jednog para do više od 200.
Za dodir vrpčari na prednjem i stražnjem dijelu tijela imaju posebne stanice s dlačicama koje su osjetljive na mehaničke podražaje. U skupinu mehanoreceptora ubrajaju se i statocisti koje posjeduju neke vrste.
Na prednjem dijelu tijela postoje mnoga ulegnuća u kojima se nalze osjetilne stanice. Najpoznatiji su kemoreceptori mirisne jamice s mnogo žljezdastih stanica.
Složeno osjetilo u vrpčara je cerebralni organ. U najjednostavnijem slučaju to je ulegnuće epiderme s velikom koncentracijom osjetilnih stanica koje su s brojnim osjetilnim živcima povezane cerebralnim ganglijem. U nekih vrpčara cerebralni organ je premješten u unutrašnjost, a s vanjskom okolinom ga povezuje cerebralna cijev.
Vrpčari su acelomatske životinje sa prohodnim probavilom. Probavni sustav počinje usnim otvorom, zatim slijedi usna šupljina, ždrijelo, jednjak, želudac, crijevo i stražnje crijevo (rektum). Probava hrane je ekstracelularna i odvija se u želucu i crijevu. Za hvatanje plijena vrpčari koriste rilo, a kod nekih se vrsta na vrhu rila nalazi otrovna bodlja. Rilo se izbacuje stezanjem mišića a nakon zabadanja u žrtvu kroz bodlju se ubrizga otrov amfiporin. Po kemijskoj strukturi to je alkaloid sličan nikotinu. Vrste koje nemaju otrovnu bodlju imaju dugačko i savitljivo rilo koje se omota oko žrtve.
Prve životinje kod kojih se javlja zatvoreni optjecajni sustav su vrpčari. Možem orazlikovati tri stupnja izgrađenosti optjecajnog sustava:
Krvne žile ispunjene su tekućinom u kojoj plivaju stanice raznih oblika s respiratornim pigmentima. Najčešći respiratorni pigment je hemoglobin koji je vezan za stanice ili je difuzno raspršen u plazmi.
Vrpčari nemaju posebno izgrađen sustav za disanje. Dišu površinom tijela, a neke vrste usisavaju vodu u dobro prokrvljeni prednji dio probavila u kojem se obavlja izmjena plinova.
Funkciju ekskrecije obavljaju protonefridiji. Evolucijsko usavršavanje izlučivanja metaboličkih produkata i regulacije sadržaja vode u tijelu kretalo se u dva procesa:
Vrpčari su razdvojenog spola. Dvospolci su rijetki i poznati su među stanovnicima kopnenih voda i vlažnih supstrata. U vrpčara gonade nastaju u mezodermu iz parenhimskih stanica. U razvijenim gonadama nastaju gamete koje kada sazriju izlaze kroz bočne gonopore. Oplodnja je vanjska.
Brazdanje jajeta je totalno, holoblastičko i spiralno. Iz gastrule se razvijaju dvije vrste slobodnoplivajućih ličinki
Do danas je opisano oko 1200 vrsta vrpčara. U Sredozemnom moru poznato je oko 60 vrsta. Žive na različitim vrstama supstrata. Najčešće se mogu naći u šupljinama gdje ima ostataka boljnog i životinjskog podrijetla. S obzirom na položaj usta prema cerebralnom gangliju, svrstavamo ih u dva razreda: Anopla i Enopla
Vrpčari (Nemertea, ranije i Nemertini) su koljeno beskralješnjaka, crvastog oblika i često šareno obojeni. Ovo koljeno obuhvaća oko 1.200 do danas opisanih vrsta.
Nemertea adalah filum dari hewan invertebrata dengan mayoritas spesiesnya hidup di daerah laut. Filum ini tidak bersegmen dan berukuran panjang serta tipis. Nemertea berkembang biak secara hermafrodit dan sebagian besar melakukan fertilisasi internal. Contoh hewan dari filum ini adalah Lineus longissimus.
Nemertea adalah filum dari hewan invertebrata dengan mayoritas spesiesnya hidup di daerah laut. Filum ini tidak bersegmen dan berukuran panjang serta tipis. Nemertea berkembang biak secara hermafrodit dan sebagian besar melakukan fertilisasi internal. Contoh hewan dari filum ini adalah Lineus longissimus.
I Nemertini (o Nemertei o Rincoceli) sono animali vermiformi diffusi soprattutto negli ambienti marini intertidali ad eccezione di alcune specie d'acqua dolce o tipiche dei terreni umidi.
Le dimensioni variano da qualche millimetro fino a specie lunghe molti metri (come Lineus longissimus, che raggiunge l'incredibile lunghezza di 55 m[1]), per lo più bentoniche sedentarie che vivono arrotolate negli interstizi dei fondali acquatici nutrendosi di piccoli invertebrati.
I Nemertini mostrano moltissime affinità coi Platelminti. Come essi, infatti, sono organismi acelomati (nonostante tuttora si sta avanzando l'ipotesi che siano pseudocelomati) dall'aspetto vermiforme, mostrano uno schiacciamento dorso-ventrale e sono dotati di un apparato protonefridiale e di un epitelio entrambi muniti di cellule pluriciliate. Caratteristica che li distingue dai Platelminti è la proboscide, un lungo tubo cavo trattenuto in una cavità anteriore detta rincocele. Al momento opportuno, tramite contrazione muscolare, la proboscide viene estroflessa per difesa o per la cattura di piccoli invertebrati, grazie ad uno stiletto acuminato posto sulla parte apicale che può iniettare un liquido paralizzante. Una volta avvenuta la cattura, la preda viene portata alla bocca che si trova nella zona ventrale anteriore dell'animale. La proboscide può essere usata anche per il movimento.
I Nemertini, inoltre, portano delle importanti novità evolutive: sono organismi proctodeati (sono dotati di ano e non hanno un apparato digestivo a fondo cieco come i Platelminti) e mostrano un abbozzo di sistema circolatorio. Sotto lo strato epiteliale si trovano due strati muscolari, circolare e longitudinale, per la prima volta organizzati ordinatamente.
Il sistema nervoso è costituito da un anello nervoso, che circonda l'esofago e il rincocele, dal quale si dipartono dei cordoni laterali che innervano ventralmente l'organismo.
I Nemertini sono organismi dioici a fecondazione esterna. Ai lati del corpo portano delle sacche gonadiche che, una volta giunte a maturazione, attraverso dei gonodotti, vengono espulse all'esterno liberando le uova e gli spermatozoi. Lo zigote dà origine ad una larva ciliata planctonica simile a quella degli anellidi che, in seguito, metamorfosa in un individuo adulto.
I Nemertini (o Nemertei o Rincoceli) sono animali vermiformi diffusi soprattutto negli ambienti marini intertidali ad eccezione di alcune specie d'acqua dolce o tipiche dei terreni umidi.
Le dimensioni variano da qualche millimetro fino a specie lunghe molti metri (come Lineus longissimus, che raggiunge l'incredibile lunghezza di 55 m), per lo più bentoniche sedentarie che vivono arrotolate negli interstizi dei fondali acquatici nutrendosi di piccoli invertebrati.
Nemertīntārpi jeb nemertīnas (Nemertea) ir pirmmutnieku dzīvnieku tips. Tie ir lentveidīgi tārpi, kas lielos daudzumos izdala gļotas un praktiski ir bez redzamiem ārējiem orgāniem. Sugu lielākā daļa ir jūras bentosa organismi, kaut arī nelielā daudzumā ir zināmi jūras pelaģiskās, saldūdens un pat sauszemes mitrās vietās mītošas sugas. Nemertīntārpu lielākā daļa ir plēsēji, taču ir arī maitēdāji. Ir zināmi arī molusku mantijas dobuma komensāļi. Ir aprakstītas ap 1000 sugām no 250 ģintīm.
Pirmo reizi nemertīntārpi, domājams, bija minēti vēl 1555. gadā, kad par tiem līdzīgu būtni rakstīja zviedrs Olafs Magnuss. Tomēr pirmais formālais apraksts ir attiecināms uz 1770. gadu, kad norvēģu dabaspētnieks un bīskaps Johans Ernsts Gunneruss aprakstīja sugu Ascaris longissima (tagad Lineus longissimus). Nemertīnu nosaukums tika veidots no nereīdas Nemertejas vārda.
Parasti nemertīntārpi pēc formas atgādina diegu vai lenti. Ķermeņa garums dažādiem pārstāvjiem variē no dažiem milimetriem līdz dažiem metriem (garākā eksemplāra rekords 54 metri pārsniedz jebkura dzīvnieka garumu). Tomēr garuma izmērīšana tiek apgrūtināta ar to, ka šie tārpi, līdzīgi dēlēm savelkot muskuļus, būtiski spēj mainīt savu garumu, kā arī tiem ir paradums savīties samudžinātā kamolā. Tāpēc nemertīntārpus mēra šķīdumos (piemēram MgCl2 šķīdumā), kuros tiek bremzēta to muskuļu darbība. Bieži vien nemertīntārpu ķermenis pa kakla vagu ir skaidri sadalīts galvas un rumpja nodalījumos. Galvas nodalījums (ja tas nav izteikts, tad ķermeņa priekšējā daļa) ietver sevī mutes atveri, snuķa atveri, frontālo un cerebrālo orgānus un dažas acis. Rumpja nodalījums praktiski ir bez redzamiem ārējiem orgāniem: ķermeņa sānos ir protonefrīdiju un dzimumdziedzeru atveres, bet ķermeņa aizmugurējā galā termināli izvietota anālā atvere. Nemertīntārpu Heteronemertea kārtas pārstāvjiem virs anālās atveres atrodas neliels izaugums (kaudālais cirruss), kura funkcija pagaidām nav zināma. Nemertīntārpu apvalks izdala daudz gļotu, kuras dara tos plēsējiem nepievilcīgus. Daudzas sugas ir ar spilgtu krāsojumu, kas parasti tiek traktēta kā brīdinājuma krāsa. Tomēr ir arī nemertīntārpi bez krāsojuma (bālos toņos), caur kuru apvalkiem ir labi saskatāmi iekšējie orgāni (zarna, rinhocels, galvas ganglijs, nervu stobri, dzimumdziedzeri).
Ķermeņa dobuma nemertīntārpiem nav, un telpa starp orgāniem ir aizpildīta ar parenhīmu. Gremošanas sistēma ir sarežģītāka nekā plakantārpiem, un sastāv no priekšējās zarnas, vidējās zarnas un aizmugurējās zarnas, kura aizmugurējā daļā pāriet anālajā atverē. Nemertīntārpiem jau parādās labi attīstīta asinsrites sistēma. Speciālu elpošanas orgānu nav. Izvadorgānu funkcijas pilda protonefrīdiji. Nemertīntārpiem ir ortogona veida nervu sistēma. Nemertīntārpi ir divdzimumu organismi. Dzimumorgānu sistēma ir ļoti primitīva, un to veido daudzas maisveidīgas folikulārās gonādas. Nemertīntārpiem nav tik sarežģīta kopulatīvā aparāta un izvadatveru, kā plakantārpiem.
Apaugļošanās ārēja. Apaugļotajās olās notiek pilnīga drostalošanās, kam ir liela līdzība ar posmtārpu spirālisko drostalošanos. Drostalošanās rezultātā veidojas blastula, bet pēc tam vienam polam ieliecoties, rodas gastrula. No gastrulas attīstās brīvi peldošs planktonisks kāpurs. Dažādiem nemertīntārpiem veidojas atšķirīgas formas kāpuri (raksturīgākais nemertīntārpu kāpurs saucas pilīdijs). Tāpēc var uzskatīt, ka nemertīntārpu attīstība notiek ar metamorfozi. Sākumā no kāpura epitēlija starpā starp ektodermu un entodermu, t.i. ķermeņa primārajā dobumā, veidojas embrija vidus lapiņas dīglis, no kura vēlāk rodas saistaudi un daži iekšējie orgāni. Šāds izkliedēts jeb difūzs mezodermas aizmetnis tiek saukts par mezenhīmu. Turpmākie tārpa apvalki veidojas šādi: vispirms izveidojas 7 ektodermas ieliekumi - viens mazs nepāra ieliekums uz kāpura priekšējās virsmas un trīs pāri lielāku ieliekumu uz tā apakšējās virsmas (mutes priekšpusē, sānos un aizmugurē). Pēc tam šie ieliekumi ieaug pilīdija iekšpusē, aptverot no visām pusēm tā zarnu ar mezenhīmas aizmetni, un saaug viens ar otru, izveidojot zem pilīdija apvalkiem divslāņu maisiņu, kas aptver kāpura vidējo daļu. Izveidojies tārps pārplēš pilīdija sieniņu, izlien ārā un nosēžas jūras dibenā, pārejot uz rāpojošu dzīvesveidu.
Pēc Gibsona klasifikācijas (Gibson, 1995) tips ir sadalīts 2 klasēs. Kopā ir virs 1000 sugām no 250 ģintīm un 4 kartām. Latvijas teritorijā ir zināma viena nemertīntārpu suga, Baltijas jeb tumšais prostoms (Cyanophthalma obscura (Schultze, 1851)), kas dzīvo Baltijas jūrā.
Nemertīntārpi jeb nemertīnas (Nemertea) ir pirmmutnieku dzīvnieku tips. Tie ir lentveidīgi tārpi, kas lielos daudzumos izdala gļotas un praktiski ir bez redzamiem ārējiem orgāniem. Sugu lielākā daļa ir jūras bentosa organismi, kaut arī nelielā daudzumā ir zināmi jūras pelaģiskās, saldūdens un pat sauszemes mitrās vietās mītošas sugas. Nemertīntārpu lielākā daļa ir plēsēji, taču ir arī maitēdāji. Ir zināmi arī molusku mantijas dobuma komensāļi. Ir aprakstītas ap 1000 sugām no 250 ģintīm.
Nemertea ialah filum haiwan invertebrat, juga dikenali sebagai cacing reben atau cacing probosis.[2] Nama lin untuk filum termasuklah Nemertini, Nemertinea dan Rhynchocoela.[1] Walaupun kebanyakannya kurang daripada 20 sentimeter (7.9 in) panjang, satu spesimen telah dianggarkan 54 meter (177 ka), yang menjadikannya haiwan terpanjang pernah dijumpai[3] Kebanyakannya sangat langsing, biasanya hanya beberapa milimeter lebar, walaupun terdapat yang pendek, tapi berbadan lebar. Kebanyakannya terdapat corak berwarna kuning, jingga, merah dan hijau.
Terdapat 1,149 spesies Cacing reben wujud di seluruh dunia.Walaupun Cacing reben mempunyai tubuh yang kelihatan dari luarannya seperti bergelang, sebenarnya tubuh Cacing reben tidak mempunyai segmen.
Cacing reben merupakan haiwan pemangsa. Cacing reben biasanya terdapat di kawasan karang dan serpihan berbatu. Ketika memburu, Cacing reben akan mengeluarkan satu tiub panjang dari mulutnya dan menyuntikkan racun kepada tubuh mangsanya.
Nemertea ialah filum haiwan invertebrat, juga dikenali sebagai cacing reben atau cacing probosis. Nama lin untuk filum termasuklah Nemertini, Nemertinea dan Rhynchocoela. Walaupun kebanyakannya kurang daripada 20 sentimeter (7.9 in) panjang, satu spesimen telah dianggarkan 54 meter (177 ka), yang menjadikannya haiwan terpanjang pernah dijumpai Kebanyakannya sangat langsing, biasanya hanya beberapa milimeter lebar, walaupun terdapat yang pendek, tapi berbadan lebar. Kebanyakannya terdapat corak berwarna kuning, jingga, merah dan hijau.
Terdapat 1,149 spesies Cacing reben wujud di seluruh dunia.Walaupun Cacing reben mempunyai tubuh yang kelihatan dari luarannya seperti bergelang, sebenarnya tubuh Cacing reben tidak mempunyai segmen.
Cacing reben merupakan haiwan pemangsa. Cacing reben biasanya terdapat di kawasan karang dan serpihan berbatu. Ketika memburu, Cacing reben akan mengeluarkan satu tiub panjang dari mulutnya dan menyuntikkan racun kepada tubuh mangsanya.
De snoerwormen (Nemertea of Nemertina) vormen een stam van dieren. Ze worden ingedeeld bij de Oermondigen (Protostomata) en zijn genoemd naar Nemertes, een zeenymf en dochter van Nereus en Doris.
Het zijn zachte, gladde, slijmerige dieren, gewoonlijk met een langwerpig, cilindrische of afgeplatte vorm, die zich sterk kunnen samentrekken en bij verstoring in fragmenten breken. Dit maakt het verzamelen van intacte snoerwormen een moeilijke opdracht. De verschillende fragmenten kunnen opnieuw uitgroeien tot volwaardige snoerwormen, dankzij hun regeneratievermogen.
De huid is geheel met trilharen bezet. De kop is niet altijd duidelijk te onderscheiden, maar gewoonlijk voorzien van oogvlekken en laterale zintuigen (kopgleuven).
De kleuren kunnen zeer opvallend en fraai zijn: geel, rood of bruin, met lichtere lengte- en dwarsstreping. Gewoonlijk zijn de kleuren in overeenstemming met de omgeving.
De meeste soorten variëren in lichaamslengte van 20 tot 60 cm. Lineus longissimus (Gunnerus) is de langste soort (gewoonlijk tot 10 m, meldingen van 30 m[1]).
Snoerwormen zijn rovers. Ze jagen vaak op prooien van hun eigen omvang en vangen deze met behulp van de slurf. De slurf is een typisch orgaan van de snoerwormen; deze ligt aan de rugzijde over de gehele lengte van het dier, apart van de darmwand. De als een vinger van een handschoen uitstulpbare slurf bevat soms een gifstekel, waardoor gif in de wond van de prooi gebracht wordt; de prooi kan dan door de slurf omslingerd worden, waardoor de prooi vastgehouden (gewurgd) wordt; daarna wordt hij geheel verzwolgen. Het darmkanaal loopt min of meer recht door het lichaam tot aan de anus.
Snoerwormen leven over het algemeen in zee. Enkele soorten leven in het zoete water of op het land (in de tropen). De meeste snoerwormen leven op de bodem. Vele kunnen ook goed zwemmen.
De geslachten zijn gescheiden en kunnen verschillen van kleur. De bevruchte eicel ontwikkelt zich tot een larve (pilidium-larve), die 2–4 weken tot het plankton behoort en dan metamorfoseert.
Dit phylum kent ruim 1400 soorten, onderverdeeld in 2 klassen:
In België komen de volgende soorten voor:
In Nederland zijn momenteel 26 soorten bekend, waarvan er 22 als inheems worden beschouwd. Voor een soortenlijst zie soortenregister. Tot de uitheemse soorten rekent men de exoot Cephalothrix simula die in 2012 in de Oosterschelde werd ontdekt. Deze worm bevat het zeer giftige neurotoxine tetrodotoxine, Deze soort lijkt veel op een andere soort gevonden voor de Nederlandse kust, Cephalotrix rufifrons.[2]
Bronnen, noten en/of referentiesDe snoerwormen (Nemertea of Nemertina) vormen een stam van dieren. Ze worden ingedeeld bij de Oermondigen (Protostomata) en zijn genoemd naar Nemertes, een zeenymf en dochter van Nereus en Doris.
Slimormar (Nemertea) er ei rekke triploblastiske dyr med bilateralsymmetrisk kroppsplan. Alle artane er botnlevande marine predatorar som fangar byttet sitt med ein lang og karakteristisk proboscis («snabel»). Gruppa omfattar for det meste veldig små dyr, men det er òg her me finn den lengste levande organismen som finst: kjempeslimormen Lineus longissimus kan bli heile 60 m lang i utstrekt tilstand.
Slimormar har lukka blodkarsystem og gjennomgåande tarm. Dei er usegmenterte, og har ein lang proboscis («snabel») dei kan trekka inn i svelget og skyta ut. Nokre artar har òg ein giftig pigg på snabelen sin.
Slimormar er hermafrodittiske, men formeirar seg kjønna.
Slimormar (Nemertea) er ei rekke triploblastiske dyr med bilateralsymmetrisk kroppsplan. Alle artane er botnlevande marine predatorar som fangar byttet sitt med ein lang og karakteristisk proboscis («snabel»). Gruppa omfattar for det meste veldig små dyr, men det er òg her me finn den lengste levande organismen som finst: kjempeslimormen Lineus longissimus kan bli heile 60 m lang i utstrekt tilstand.
Slimormer er en dyregruppe som ligner mark og som vanligvis fins i havet, skjønt det er noen arter som lever i ferskvann og til og med i fuktige miljøer på land.
De varierer fra noen millimeter til flere meter. De største kan bli opptil 30 meter lange. Noen har blitt rapportert til å være omkring 50 meter lange, hvilket i så fall gjør dem til de lengste dyrene man kjenner til.
De er ikke delt inn i segmenter. De kan erstatte deler av kroppen som går tapt.
Vanligvis finner forplantning sted ved ytre befruktning. Yngelens utvikling varierer noe fra art til art. Hos noen forekommer et larvestadium som likner en planula-larve.
.jpg){kind=small}
Denne zoologirelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Bl.a. mye stoff som kan oversettes fra den engelske artikkelen, som attpåtil er anbefalt artikkel på engelsk Wikipedia.
Slimormer er en dyregruppe som ligner mark og som vanligvis fins i havet, skjønt det er noen arter som lever i ferskvann og til og med i fuktige miljøer på land.
De varierer fra noen millimeter til flere meter. De største kan bli opptil 30 meter lange. Noen har blitt rapportert til å være omkring 50 meter lange, hvilket i så fall gjør dem til de lengste dyrene man kjenner til.
De er ikke delt inn i segmenter. De kan erstatte deler av kroppen som går tapt.
Vanligvis finner forplantning sted ved ytre befruktning. Yngelens utvikling varierer noe fra art til art. Hos noen forekommer et larvestadium som likner en planula-larve.
Multimedia w Wikimedia Commons Wstężnice (Nemertea), wstężniaki (Nemertini lub Nemertina) – typ zwierząt bezkręgowych o bardzo długim, robakokształtnym, obłym lub płaskim, nieczłonowanym ciele, w większości wodnych, przeważnie morskich. Charakterystyczną cechą (synapomorficzną) wstężnic jest obecność długiego, wysuwanego, chwytnego ryjka (proboscis), oddzielonego od jelita, uzbrojonego lub nie, osadzonego luźno w pochwie zwanej rynchocelem[2]. Typ obejmuje co najmniej 900 szeroko rozprzestrzenionych gatunków[3].
Polska nazwa „wstężnice” nawiązuje do długiego, wstęgowatego kształtu tych zwierząt. Jeden z przedstawicieli typu wstężnic (Lineus longissimus) osiąga 30 metrów długości[4], choć rekordowo może dorastać do 55 m[5] – jest najdłuższym zwierzęciem na Ziemi.
Większość z nich jest morska, występuje w przybrzeżnych płytkich wodach przydennie lub zagrzebana w mule czy piasku. Formy planktonowe, pelagiczne i głębinowe są nieliczne. Głębinowe nie występują poniżej 2000 m. Kilkanaście gatunków żyje w wodach słodkich, kilka na lądzie w wilgotnej ziemi okolic tropikalnych i subtropikalnych. Jeden gatunek występuje na liściach pandanusa. Gatunki morskie występują głównie w wodach arktycznych oraz w wodach o temperaturze umiarkowanej, słodkowodne są szeroko rozprzestrzenione. Wszystkie gatunki występują rzadko i przez to nie mają większego znaczenia ekologicznego.
W Polsce odnotowano występowanie 4 gatunków: Prostoma puteale, Prostoma graecense, Prostoma kolasai i Leptonemertes chalicophora[3].
Zwierzęta trójwarstwowe. Jama typu schizocelu, ciało nieczłonowane (brak metamerii), zdolne do rozciągania się, dobrze wykształcony wór skórno-mięśniowy, brak twardego szkieletu. Narządy zmysłów położone są na przodzie ciała. Układ nerwowy złożony z prostego mózgu, włókien i słabo wyspecjalizowanych komórek nerwowych. Wymiana gazowa odbywa się poprzez powierzchnię ciała. Układ krwionośny zamknięty[6].
Rozwój prosty lub złożony z wieloma typami larw:
Większość wstężnic wykazuje zabarwienie mleczne albo szarawe. Spotyka się także formy zabarwione brązowo, pomarańczowo, czerwono i zielono. Gatunki tropikalne wykazują zabarwienie żywe, błyszczące. Barwniki zdeponowane są w komórkach naskórka, niekiedy ułożonych we wzory w postaci podłużnych lub poprzecznych pasów. U wielu gatunków czerwony barwnik występuje w zwojach mózgowych i pniach nerwowych. Niektóre wstężnice świecą. Bioluminescencja jest własna, związana z występowaniem w naskórku gruczołów produkujących substancje świecące.
Kilkanaście gatunków morskich jest ektosymbiontami, komensalami lub pasożytami ukwiałów, krabów, małży i osłonic.
Początkowo Nemertea dzielono na 3 gromady (Palaeonemertini, Schizonemertini i Hoplonemertini)[7]. W miarę rozwoju nauki przeprowadzano kolejne rewizje taksonomiczne, w wyniku których – na podstawie kilku cech morfologicznych – typ dzielony jest na dwie gromady oraz cztery niższe taksony (w randze podgromad lub rzędów[7]):
Podział taki nie został potwierdzony badaniami molekularnymi[7][8][9] i nie przedstawia filogenezy tej grupy zwierząt.
Na podstawie:
Halanych et al. Evidence from 18S ribosomal DNA that the lophophorates are protostome animals. „Science”. 267 (5204), s. 1641–1643, 1995. DOI: 10.1126/science.7886451 (ang.).
Edgecombe et al. Higher-level metazoan relationships: recent progress and remaining questions. „Organisms Diversity and Evolution”. 11, s. 151–172, 2011. DOI: 10.1007/s13127-011-0044-4 (ang.).
Wstężnice (Nemertea), wstężniaki (Nemertini lub Nemertina) – typ zwierząt bezkręgowych o bardzo długim, robakokształtnym, obłym lub płaskim, nieczłonowanym ciele, w większości wodnych, przeważnie morskich. Charakterystyczną cechą (synapomorficzną) wstężnic jest obecność długiego, wysuwanego, chwytnego ryjka (proboscis), oddzielonego od jelita, uzbrojonego lub nie, osadzonego luźno w pochwie zwanej rynchocelem. Typ obejmuje co najmniej 900 szeroko rozprzestrzenionych gatunków.
Polska nazwa „wstężnice” nawiązuje do długiego, wstęgowatego kształtu tych zwierząt. Jeden z przedstawicieli typu wstężnic (Lineus longissimus) osiąga 30 metrów długości, choć rekordowo może dorastać do 55 m – jest najdłuższym zwierzęciem na Ziemi.
Nemertea (Do grego Nemertes, uma ninfa marinha) também designado Nemertina, Nemertinea, Nemertini, ou ainda Rhynchocoela (do grego rhynchos, Focinho + koilos, Cavidade), é um filo que contém animais invertebrados vermiformes de corpo não-segmentado. [1] São animais tipicamente aquáticos, havendo alguns poucos terrestres vivendo em locais úmidos. São tipicamente de vida livre, com algumas espécies parasitárias. Triblásticos, com parênquima em adultos parcialmente gelatinoso, epiderme ciliada e com células glandulares. [2] São tipicamente bentônicos, vivendo embaixo de rochas ou conchas ou em buracos revestidos por um muco produzido por eles. Algumas espécies ainda vivem como ectossimbiontes em caranguejos, na cavidade do manto de moluscos ou no átrio de tunicados. [3]A sinapomorfia desse grupo é a presença de probóscide eversível, estrutura de defesa utilizada na captura de presas, alojada em uma cavidade chamada de rincocele, semelhante à cavidade celomática de outros indivíduos.
Esse filo é composto por animais que tem um corpo semelhante ao de vermes, porém, um corpo mais comprido, alongado e espesso. A maioria dos indivíduos são pálidos, mas existem alguns marinhos com cores brilhantes (amarelo, vermelho, laranja), daí serem chamados também de rainbow worms (vermes arco-íris). Devido o desenvolvimento do sistema circulatório com algumas mudanças, resultaram em animais relativamente grandes, robustos e ativos capazes de atividades alimentares e digestivas mais complexas. Em geral apresenta um singular aparato da probóscide, tendo os órgãos sensoriais cefálicos bem desenvolvidos, facilitando na localização das presas. No entanto existam variações, o nemertino pode ser visto como um caçador, rastreador bentônico ativo que se move entre cantos e fendas, predando outros invertebrados.[4]
A parede corporal é formada por três camadas: epiderme, tecido conjuntivo e musculatura espessa. A epiderme é ciliada e não apresenta cutícula, apoiada sob uma lâmina basal subjacente que está ligada ao tecido conjuntivo e esse ao tecido conjuntivo geral do corpo. Abaixo da epiderme encontra-se a derme, que varia em espessura e composição. Após o tecido conjuntivo encontra-se a musculatura lisa circular e longitudinal, entretanto, o arranjo das camadas podem variar até certo grau ao longo do comprimento do corpo. Pois na parte interna das camadas musculares há um denso e sólido mesênquima, havendo alguns que apresentam, músculos dorsoventrais e radiais e as camadas musculares tão grossas que quase eliminam sua massa interna.
Sustentação e Locomoção
Esses animais deslizam sobre o substrato num movimento ciliar, secretando um muco pelas glândulas cefálicas que auxilia no deslizamento. Espécies escavadoras, como o Cerebratulus, não utilizam cílios para sua locomoção e sim o peristaltismo muscular, podendo ser capazes realizar um nado rudimentar para fugir de um predador. Além disso, apresentam um suporte que é fornecido pelos músculos e outros tecidos do corpo e pelas qualidades hidrostáticas do mesênquima. Sendo que outras espécies deslizam ou nadam lentamente, alguns usam a sua probóscide para respostas de escape rápido.[5]
A reprodução é assexuada por fragmentação e regeneram-se facilmente, os fragmentos são geralmente pequenos pedaços que formam cistos mucosos dentro dos quais o novo verme se regenera, então os pedaços maiores desenvolve- se dando origem a novos animais sem a proteção de um cisto. Porém também pode se reproduzir de forma sexuada, e hermafroditas simultâneos, embora a maioria dos nemertinos são dióicos, o sistema reprodutivo, possuindo espécies de sexos separados (com gônadas simples), que são arranjados em séries ao longo de cada lado do intestino. Então as gônadas começam a alarga-se e se tornam ocas exatamente antes do início das atividades reprodutiva. Com as células especializadas nas paredes dos ovários e testículos fazem proliferar ovos e espermatozóides para dentro do lumens dos sacos gonadais. Nas fêmeas, as células especiais adicionais são responsáveis pela produção de vitelo. A fertilização pode ser externa ou interna, com algumas espécies ovovivíparas. Em algumas apresentam larva pilídio. [6]
Apresenta um sistema nervoso mais elaborado que de seus predecessores, com quatro gânglios nervosos que rodeam a rincocele anterior, podendo ainda haver um cordão dorsal. Em condições ambientais anatóxicas, utilizam o oxigênio armazenado na hemoglobina presente na região cefálica para suprir o seu sistema nervoso. Possuem órgão cerebrais, sendo esses um par de canais ciliados associados ao cérebro, que parecem ativar os cílios na presença de alimento, além de possuir uma função associada à osmorregulação. Apresentam ainda como estrutura sensorial, fendas sensoriais laterais e buracos presentes ao longa da epiderme, bem como ocelos em algumas espécies. [7]
Aparato da Probóscide
A probóscide é uma apomorfia de Nemertinos. No qual apresenta um complexo arranjo de tubos, músculos e sistemas hidráulicos. Sua própria probóscide possui um tubo alongado e eversível, sendo que a eversão é realizada pela contração dos músculos ao redor da rincocele, fazendo com que isto aumente a pressão hidrostática dentro da rincocele pressionando a probóscide e causando sua eversão. Evertida a probóscide se move com os músculos em sua parede. Então a probóscide retraí novamente para dentro do corpo pelo relaxamento coincidente dos músculos ao redor da rincocele e a contração do músculo retrator da probóscide. Com a probóscide retraída podendo quase estender até a extremidade posterior do animal, sendo que geralmente apenas uma parte desta é estendida durante a eversão.
Sendo animais heterotróficos carnívoros, alimentam-se de pequenos invertebrados, utilizando a probóscide para capturá-los. Tal estrutura enrola-se ao redor da presa, sendo lançadas secreções neurotóxicas pegajosas que auxiliam na apreensão e morte da presa. Os representantes da classe Enopla apresentam ainda estiletes na ponta, que servem como arpões que furam a superfície do corpo da presa, auxiliando também na entrada das neurotoxinas no interior do corpo delas. A força para o lançamento da probóscide vem de uma pressão muscular no fluido rincocélico e a retração é causada pelo músculo retrator. A digestão é inicialmente extracelular, sendo concluída dentro de células fagocitárias(mesênquima). Apresentam sistema digestório completo.[8]
A rincocele apresenta uma dupla função nesses seres: além de funcionar como mecanismo de ejeção da probóscide, também funciona como um sistema circulatório, em associação a um sistema sanguíneo, formado por dois vasos laterais, reunidos anterior e posteriormente. Esses vasos, apesar de contráteis, contam com o auxílio da musculatura da parede corporal para impulsionar o sangue para a diversas regiões do corpo, sem sentir um fluxo definido. A cavidade rincocélica comunica-se com a sanguínea através de tampões vasculares. A excreção se dá através de células especializadas chamadas células-flama.[9]
Foram descritas cerca de 1149 espécies no mundo e 43 espécies no Brasil[10].O filo é subdividido em duas classes:
Fósseis de Nemertinos são extremamente raros e com classificação incerta.
Nemertea (Do grego Nemertes, uma ninfa marinha) também designado Nemertina, Nemertinea, Nemertini, ou ainda Rhynchocoela (do grego rhynchos, Focinho + koilos, Cavidade), é um filo que contém animais invertebrados vermiformes de corpo não-segmentado. São animais tipicamente aquáticos, havendo alguns poucos terrestres vivendo em locais úmidos. São tipicamente de vida livre, com algumas espécies parasitárias. Triblásticos, com parênquima em adultos parcialmente gelatinoso, epiderme ciliada e com células glandulares. São tipicamente bentônicos, vivendo embaixo de rochas ou conchas ou em buracos revestidos por um muco produzido por eles. Algumas espécies ainda vivem como ectossimbiontes em caranguejos, na cavidade do manto de moluscos ou no átrio de tunicados. A sinapomorfia desse grupo é a presença de probóscide eversível, estrutura de defesa utilizada na captura de presas, alojada em uma cavidade chamada de rincocele, semelhante à cavidade celomática de outros indivíduos.
Nemertea reprezintă o încrengătură de animale cu corpul plat. Lungimea corpului la diferiți reprezentanți variază de la câțiva milimetri până la 54 cm. Corpul lor este turtit dorso-ventral, nesegmentat și acoperit cu o cuticulă moale prevăzută cu cili antrenați în mișcare. Sunt considerate animale acelomate, lacunele interstițiale fiind umplute cu parenchim. Nemertenii se disting prin prezența unei trompe folosită la prinderea prăzii. Orificiul bucal se află ventral, se deschide în cavitatea bucală. Ea este urmată de un esofag, stomac căptușit cu celule care secreta enzime digestive. Apoi, urmează intestinul, ce ocupă cea mai mare parte din lungimea corpului, și prezintă numeroși diverticuli. Tubul digestiv se termină cu un anus. Organe specializate în respirație lipsesc, ea având loc prin difuzie. Sistemul circulator este de tip închis, alcătuit numai din două vase de sangvine paralele. Excreția se realizează prin protonefridii.
Nemertea reprezintă o încrengătură de animale cu corpul plat. Lungimea corpului la diferiți reprezentanți variază de la câțiva milimetri până la 54 cm. Corpul lor este turtit dorso-ventral, nesegmentat și acoperit cu o cuticulă moale prevăzută cu cili antrenați în mișcare. Sunt considerate animale acelomate, lacunele interstițiale fiind umplute cu parenchim. Nemertenii se disting prin prezența unei trompe folosită la prinderea prăzii. Orificiul bucal se află ventral, se deschide în cavitatea bucală. Ea este urmată de un esofag, stomac căptușit cu celule care secreta enzime digestive. Apoi, urmează intestinul, ce ocupă cea mai mare parte din lungimea corpului, și prezintă numeroși diverticuli. Tubul digestiv se termină cu un anus. Organe specializate în respirație lipsesc, ea având loc prin difuzie. Sistemul circulator este de tip închis, alcătuit numai din două vase de sangvine paralele. Excreția se realizează prin protonefridii.
Pásnice (iné názvy: páskovce, nemertíny, nemertiny; lat. Nemertini, Nemertea, Nemertina, Nemertinea) sú kmeň špirálovcov. Je to malá skupina takmer výhradne morských červovitých živočíchov.
Povrch tela tvorí obrvený epitel s množstvom žľazových buniek. Prvýkrát v živočíšnej ríši u nich pozorujeme uzavretú obehovú sústavu a otvorenú tráviacu sústavu – majú už funkčný terminálne umiestnený anus. Dýchajú pritom celým povrchom. Špecifickým znakom pásnic je vyliačiteľný chobot, ktorý má často na konci stilet s jedovou žľazou. Chobot sa zaťahuje zvláštnym svalom do trubicovitej slepej dutiny, nazývanej rhynchocoel. Inak nemajú súvislú telovú dutinu, na základe čoho boli dlhé roky zaraďované do konvergentnej polyfyletickej skupiny Acoelomata.
Nervová sústava je pásová, receptory sú málo vyvinuté: majú len ploché oči a niekedy statocysty. Vylučovanie zabezpečujú protonefrídie, ktoré však už nečerpajú metabolity zo štrbiniek mezenchýmu, ale z ciev, s ktorými sú v bezprostrednom kontakte. Buchar (in Novák a kol., 1969) uvažuje dokonca o tom, že sú prechodným typom medzi proto– a metanefrídiami.
Sú gonochoristy. Reprodukčná sústava je pomerne jednoduchá. Morské druhy sa vyvíjajú cez trochofóroidnú larvu pilídium, vývin niekoľkých sladkovodných druhov je priamy. Poznáme asi 900 druhov pásnic.
Pásnice (iné názvy: páskovce, nemertíny, nemertiny; lat. Nemertini, Nemertea, Nemertina, Nemertinea) sú kmeň špirálovcov. Je to malá skupina takmer výhradne morských červovitých živočíchov.
Povrch tela tvorí obrvený epitel s množstvom žľazových buniek. Prvýkrát v živočíšnej ríši u nich pozorujeme uzavretú obehovú sústavu a otvorenú tráviacu sústavu – majú už funkčný terminálne umiestnený anus. Dýchajú pritom celým povrchom. Špecifickým znakom pásnic je vyliačiteľný chobot, ktorý má často na konci stilet s jedovou žľazou. Chobot sa zaťahuje zvláštnym svalom do trubicovitej slepej dutiny, nazývanej rhynchocoel. Inak nemajú súvislú telovú dutinu, na základe čoho boli dlhé roky zaraďované do konvergentnej polyfyletickej skupiny Acoelomata.
Nítkarji (znanstveno ime Nemertea; ponekod tudi Nemertina, Nemertinea ali Nemertini) so deblo nečlenarjev, ki ga sestavlja okoli 1200 vrst. Delimo jih v dva razreda: Anopla in Enopla. Znanstveno ime Nemertea izhaja iz Nemertes, kot je bilo ime eni od Nereid, morskih nimf iz grške mitologije.
Velika večina nitkarjev je morskih. Navadno so mesojedi, hranijo se večinoma z malimi nečlenarji. Ker se po dolžini telesa nekatere strukture ponavljajo (denimo spolni organi, slepi črevesni izrastki in barvne proge), so se po mnenju nekaterih zoologov prvi členjeni organizmi - kolobarniki - razvili iz nitkarjev.
Nítkarji (znanstveno ime Nemertea; ponekod tudi Nemertina, Nemertinea ali Nemertini) so deblo nečlenarjev, ki ga sestavlja okoli 1200 vrst. Delimo jih v dva razreda: Anopla in Enopla. Znanstveno ime Nemertea izhaja iz Nemertes, kot je bilo ime eni od Nereid, morskih nimf iz grške mitologije.
Velika večina nitkarjev je morskih. Navadno so mesojedi, hranijo se večinoma z malimi nečlenarji. Ker se po dolžini telesa nekatere strukture ponavljajo (denimo spolni organi, slepi črevesni izrastki in barvne proge), so se po mnenju nekaterih zoologov prvi členjeni organizmi - kolobarniki - razvili iz nitkarjev.
Slemmaskar eller snörmaskar (Nemertea eller Nemertini) är en djurgrupp (stam) som liknar maskar och som vanligen hittas i havet – det finns dock arter som lever i sötvatten och även i fuktiga miljöer på land.
Gemensamt för hela gruppen är att de saknar segment, har en extrem förmåga att förlänga respektive dra ihop kroppen och för övrigt har de en så kallad proboscis, en utvrängbar snabel, som används för att fånga bytesdjur. Denna proboscis kan vara beväpnad med en eller flera stiletter. Maskarna kan variera i storlek och bland de cirka 1200 arter som hittills beskrivits finns både millimeterstora och meterstora. Världens längsta djur hittas bland nemertinerna – långsnöre (Lineus longissimus), blir upp till 50 m lång men ryms fortfarande i en människonäve. Många av arterna är giftiga.
Slemmaskar eller snörmaskar (Nemertea eller Nemertini) är en djurgrupp (stam) som liknar maskar och som vanligen hittas i havet – det finns dock arter som lever i sötvatten och även i fuktiga miljöer på land.
Gemensamt för hela gruppen är att de saknar segment, har en extrem förmåga att förlänga respektive dra ihop kroppen och för övrigt har de en så kallad proboscis, en utvrängbar snabel, som används för att fånga bytesdjur. Denna proboscis kan vara beväpnad med en eller flera stiletter. Maskarna kan variera i storlek och bland de cirka 1200 arter som hittills beskrivits finns både millimeterstora och meterstora. Världens längsta djur hittas bland nemertinerna – långsnöre (Lineus longissimus), blir upp till 50 m lång men ryms fortfarande i en människonäve. Många av arterna är giftiga.
Rhynchocoela ya da Hortumlusolucanlar; Nemertinleri ya da kurdelesolucanlarını kapsayan gruptur. Parazit olmayan, genellikle denizlerde yaşayan canlılardır. Vücutları uzayıp, yassılaşmıştır ve yüzeyi silli epitel ile örtülüdür. Proboscis adı verilen organlara sahiptirler. Asölomat yapıda, ağız ve anüs bulunduran bir sindirim sistemleri vardır. Basit bir üreme yapıları ve kapalı dolaşım sistemleri vardır. Yaklaşık 650 türü bulunan omurgasızlar şubesidir.
İlkin ağızlılar ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Радянський зоолог Н. А. Ливанов (1955) відкриває свій аналіз організації цього типу тварин із вказівки, що немертини становлять етап історичного розвитку живих форм, що безпосередньо випливає за розвитком типу плоских червів. Однак треба підкреслити, що немертини – істотно новий етап еволюції життя. Правда, протягом довгого часу основні особливості немертин залишалися невідомими. Тому зоологи XVIII в., що виявили немертин і вперше спробували їх вивчити, помилково оцінювали положення цієї групи тварин у системі. Ще в 1758 р. Барлейз описав одну з немертин, дав її зображення й назвав її… «довгим морським червом» (Sea Long Worm). В XVIII в. відомості про організацію немертин поступово розширювалися. Однак в «Системі природи» Карла Лінея про них нічого не говорилося, і тільки в 13-му виданні цієї знаменитої праці, випущеної у світ в обробці Гмеліна, з’являються відомості про цю групу тварин. Гмелін назвав немертин хробаками й указав на подібність їх із планаріями. В XIX в. значно поповнилися відомості про географічне поширення немертин і дані про їхню організацію. Багато великих зоологів цього століття привнесли в науку нові відомості про цих оригінальних й цікавих тварин, що живуть переважно в морях усього світу, і лише частково – у прісних водах. Тільки в XIX в. було запропоновано й саму назву – «немертини». Уперше знаменитий французький зоолог Жорж Кюв’є (1815) дав цю назву одній з немертин, відомої нині як Lineus longissimus. Кюв’є назвав цього довгого «хробака» – Nemertes, а в 1831 році інший знаменитий учений – Еренберг позначив так всю групу й дав їй назву, що збереглася понині, – Nemertini.
Довгий час залишалося неясним положення немертин у зоологічній системі. О. Ф. Мюллер в 1776 р. прилічив немертин до аскарид (круглі черви). Кюв’є був першим ученим, що виділив немертин із групи війчастих хробаків. Однак ще протягом тривалого періоду часу положення немертин у зоологічній системі залишалося неясним. Деякі вчені схилялися до зближення немертин з кільчастими хробаками. Однак після ретельного вивчення організації немертин стало ясним, що вони утворять відособлену групу тварин, все-таки родинну до війчастих червів– турбеллярій. Головна заслуга в з’ясуванні характеристики немертин належить німецькому зоологові Отто Бюргеру.
Немертини, безсумнівно, мають оригінальну будову, і вона довгий час перешкоджала встановленню їхнього положення в зоологічній системі. У немертин дуже довге тіло, хоча відомі й форми невеликих розмірів, і схожі на п’явок. Однак у більшості випадків це дуже тонкі й довгі форми. Зазвичай тіло їхнє кругле в поперечному перерізі. Найменші форми досягають усього 3-10 мм завдовжки, однак англійський зоолог Мак Інтош нерідко виявляв біля берегів Великої Британії немертину Lineus longissimus, що досягає 5-8 м завдовжки, при ширині тіла 2,5–9 мм. Однак більшість видів досягає всього 2-20 см у довжину при ширині в 1-5 мм. Ці співвідношення дуже характерні для немертин – всі вони тонкі, шнуроподібні. Більш товсті форми, що нагадують п’явок, – виняток.
Однак найголовніші відмітні ознаки будови немертин не в розмірах і не в пропорціях тіла. Ще важливішими є деякі особливості їхньої Будови. Тіло немертин покрите епітелієм, дуже багатим залозами й покритим війчастим покривом. Під епітелієм розвинена багатошарова мускулатура. Як у плоских хробаків, у немертин немає порожнини тіла й простір між внутрішніми органами й стінками тіла заповнено паренхімою. Нервова система у виді головного вузла («мозку») і двох поздовжніх нервових стовбурів.
У цих ознаках немертини мають значну подібність із плоскими червами. Однак у них є органи, що ставлять немертин на більше високу ступінь розвитку. По-перше, кишечник завжди закінчується задньопроходним отвором. По-друге, хоча в немертин немає спеціальних органів дихання, зате розвинена кровоносна система, якої у плоских хробаків немає. Потрібно далі відзначити, що кровоносна система немертин замкнута, тобто кров вертається тільки по кровоносних судинах. Це, безсумнівно, ознака більш високої організації. Характерним органом немертин є хобот. Він лежить в особливій піхві над кишечником. Назовні він витикається або через особливий отвір або через рот. При цьому хобот увернутий у хоботну порожнину, або ринхоцелом. Скороченням спеціальної мускулатури хобот висувається назовні як вивернутий палець рукавички. Особливі м’язи ретрактори можуть повернути хобот у вихідне положення. Хобот – це грізна зброя немертин. Немертини – хижаки. У деяких з них хобот оснащений спеціальною отрутною залозою й гострим стилетом, що простромлює жертву. Великі немертини нападають навіть на дрібних риб, але головною їхньою їжею служать кільчасті хробаки (аннеліди). Хобот, однак, тільки знаряддя вбивства. Харчування здійснюється звичайним шляхом. У немертин є ротовий отвір, що розташований на передньому кінці черевної сторони тіла. Він веде в глотку, що переходить у довгу кишку, над передньою частиною якої й лежить хобот. Кишка має бічні кишені й переходить у задню кишку, що відкривається, як уже вище сказано, назовні анальним отвором.
Кровоносна система складається із двох бічних поздовжніх стовбурів й одного спинного, що обминають уздовж середньої кишки. Кров у немертин безбарвна або червона, і тече вона від заднього кінця тіла до переднього. Дві коротких судини з миготливими клітинами виконують функції видільного апарата. Головні нервові вузли досягають значного розвитку й утворюють «мозок» немертин. Від цього «мозку» беруть свій початок два повздошно-бічних нервових стовбури. Слід зазначити, що головні нервові вузли, що утворять «мозок» немертин, зв’язані нервовими тяжами (коміссурами), що утворять кільце, крізь яке проходить уже відомий нам хобот.
Багато немертин мають разюче гарне забарвлення. Нерідко вони забарвлені в жовті, коричневі, червоні тони. Іноді немертини пофарбовані в чистий білий або темно-зелений цвіт. Фарби відрізняються блиском. Крім того, основне барвисте тло пожвавлюється характерним малюнком у вигляді сітчастої або мармурової фактури. Нерідко голова несе особливе фарбування або малюнок. Ці гарні малюнки залежать від наявності барвистих секретів шкірних залоз і пігментів. Слід зазначити, що дуже часто забарвлення немертин є маскувальним.
Немертини здатні до регенерації.
Море — типова стація немертин. Більшість видів приурочена до берегової зони, де вони забираються між каміння, у щілині скель, в отвори коралового вапняку або в гущавину морських водоростей. Деякі немертини зариваються в пісок, інші живуть у трубках, побудованих за рахунок виділень шкірних залоз. Деякі види пристосувалися до життя на землі, а представники одного роду проникли в прісну воду. Як уже було сказано, немертини-хижаки. Однак деякі з них ведуть існування «нахлібників», або комменсалів, користуючись їжею інших тварин. Втім, вони не заподіюють цій тварині якої-небудь шкоди. Однак деякі немертини стали паразитами.
На відміну від плоских хробаків, немертини — роздільностатеві тварини, тобто в них відомі самці й самки, хоча зовні вони нерозрізнені. Статеві залози лежать із боків кишкової трубки й правильно повторюються, розташовуючись у проміжках між кишенями середньої кишки. Статеві отвори залоз лежать на спинній стороні тіла. Зрілі яйця виділяються назовні й тут запліднюються спермою самців. У багатьох немертин, перш ніж це трапиться, яйця зберігаються в кільцевих коконах на тілі самки.
У багатьох видів немертин розвиток супроводжується формуванням особливої личинки. Недосвідчена людина ніколи не скаже, що ця личинка, так званий пілідій – майбутня немертина. Вона не схожа на дорослу немертину, тому й варто вважати, що розвиток немертин може відбуватися з перетворенням. Пілідій схожий на каску або шолом. Дрібні війки покривають все тіло пілідія, а край «капелюха», або «шолома» покривають більші війки. Над «шоломом» розвинений довгий пучок тім’яних джгутів, тоді як з боків висять дві широкі лопати. Між ними розташований ротовий отвір, що веде в кишечник, який не має анального отвору. У результаті дуже складних перебудов внутрішньої організації пілідія утворюється молода немертина, що вивільняється з покривів личинки.
Nemertea là một ngành động vật không xương sống, trong tiếng Anh còn được gọi là "ribbon worms" và "proboscis worms".[3] Các tên đồng nghĩa bao gồm Nemertini, Nemertinea và Rhynchocoela.[2] Dù đa số các loài nhỏ hơn 20 xentimét (7,9 in), một mẫu vật được ước tính có chiều dài 54 mét (177 ft), khiến nó trở thành động vật dài nhất từng được phát hiện.[4] Cơ thể của chúng nhớt, thường chỉ rộng vài cm, số ít có cơ thể rộng nhưng ngắn.
Năm 1555, Olaus Magnus viết về một loại giun biển dài 17,76 mét (58,3 ft) ("40 cubit"), chiều rộng bằng chiều rộng cánh tay trẻ con, và khi chạm vào thì làm tay sưng lên. William Borlase năm 1758 có viết về một "giun biển dài", và 1770, Gunnerus mô tả chính thức loài này, dưới tên Ascaris longissima. Danh pháp chính thức của nó hiện nay, Lineus longissimus, được đặt vào năm 1806 bởi Sowerby.[5] Năm 1995, tổng cộng 1.149 loài được mô tả và chia vào 250 chi.[6] Danh pháp đồng nghĩa gồm Nemertini, Nemertinea và Rhynchocoela.[2]
Bài viết về chủ đề sinh học này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Nemertea là một ngành động vật không xương sống, trong tiếng Anh còn được gọi là "ribbon worms" và "proboscis worms". Các tên đồng nghĩa bao gồm Nemertini, Nemertinea và Rhynchocoela. Dù đa số các loài nhỏ hơn 20 xentimét (7,9 in), một mẫu vật được ước tính có chiều dài 54 mét (177 ft), khiến nó trở thành động vật dài nhất từng được phát hiện. Cơ thể của chúng nhớt, thường chỉ rộng vài cm, số ít có cơ thể rộng nhưng ngắn.
Немерти́ны (лат. Nemertea) — тип первичноротых животных из надтипа Spiralia. Как правило, лентовидные черви, выделяющие большое количество слизи, лишённые заметных наружных органов и сегментации. Имеется длинный трубковидный орган, способный выворачиваться и служащий для захвата добычи, — хобот. Большинство видов — морские бентосные животные, но известно небольшое количество морских пелагических, пресноводных и даже сухопутных видов. Подавляющее большинство — хищники, также есть падальщики; известны комменсалы моллюсков, ракообразных, асцидий, морских звезд, эхиурид и актиний. Представители семейства Carcinonemertidae — паразиты десятиногих раков. Описано около 1300 видов из более чем 280 родов.
Первое упоминание немертин, вероятно, было сделано в 1555 году, когда о существе, похожем на них, писал швед Олаф Магнус. Однако первое формальное описание относится к 1770 году, когда норвежский натуралист и епископ Йохан Эрнст Гуннерус описал вид Ascaris longissima (ныне Lineus longissimus). Название «Nemertes» было предложено Ж. Л. Кювье и происходит от имени нереиды Немертеи. В XIX веке немертин рассматривали в составе плоских или кольчатых червей. Впервые немертин как самостоятельный тип начал рассматривать Адам Седжвик в 1898 году[1].
Типичная немертина по форме тела напоминает нить или ленту: вытянута в передне-заднем направлении, иногда несколько сплющена в спинно-брюшном. Многие виды имеют нитевидное или уплощенное широкое тело. Лишены признаков сегментации (кроме представителей рода Annulonemertes, у которые имеются «сегменты»[2]). Длина тела у разных представителей варьирует от 2-3 миллиметров до нескольких метров (до 54 м — рекорд длины у животных[источник?]). Измерение линейных размеров, впрочем, осложнено тем, что немертины способны, подобно пиявкам, сокращая мышцы, значительно изменять свою длину и склонны сворачиваться в спутанный клубок. Как правило, при необходимости сделать промеры исследователи растворяют в воде, где находится червь, вещества, препятствующие работе мышц (например, хлорид магния).
Обычно тело немертин разделено на два отдела — головной и туловищный. Граница между головой и туловищем нередко условная и проходит на уровне рта (у Palaeonemertea и Pilidiophora) или по шейной борозде (у Hoplonemertea). Головной отдел несёт ротовое отверстие, отверстие хобота, отверстия церебральных органов, которые могут открываться в головные щели, и несколько глаз. У большинства вооруженных немертин рот и отверстие хобота открываются в общее отверстие (ринхостом). У некоторых пелагических немертин (Nectonemertes, Balaenanemertes) голова с парой щупалец. Туловищный отдел практически лишён видимых наружных органов: по бокам тела открываются протоки протонефридиев и половых желёз, а на заднем конце тела терминально расположено анальное отверстие. У многих представителей одной из групп (отряд Heteronemertea) над анальным отверстием расположен небольшой отросток (каудальный циррус), функция которого неизвестна. У видов рода Malacobdella на заднем конце тела имеется присоска.
Покровы немертин выделяют много слизи, которая делает их малопривлекательными для хищников. Многие виды окрашены в яркие цвета, что обычно трактуют как предупредительную окраску. С другой стороны, существуют неокрашенные немертины, через покровы которых часто хорошо видны внутренние органы (кишечник, ринхоцель, головной ганглий, нервные стволы, гонады).
Тело покрыто ресничным железистым эпителием, под которым находится соединительнотканный слой (дермис) и кожно-мускульный мешок, состоящих из 3-5 слоёв мускулатуры. Типичная полость тела у немертин отсутствует, и промежутки между органами заполнены паренхимой. Пищеварительная система состоит из передней, средней и задней кишки, развитой глотки нет; задняя кишка открывается на конце тела анальным отверстием. Хобот находится внутри особой полости (ринхоцель) и состоит из эндотелия, нескольких слоёв мускулатуры и железистого эпителия. У немертин имеется хорошо развитая замкнутая кровеносная система, состоящая из двух боковых сосудов (у Pilidiophora и Hoplonemertea — также непарного дорсо-медиального сосуда). Данные ультрамикроскопии указывают на целомическую природу ринхоцеля и кровеносных сосудов[3]. Специальных органов дыхания нет. Для выделения служат протонефридии. Нервная система состоит из кольцевидного мозга, окружающего ринхоцель, и двух боковых нервных стволов, соединенных над прямой кишкой; также имеются нервы хобота и различные периферические нервы. Органы чувств представлены глазами (от двух до нескольких десятков), парой церебральных органов (органы химического чувства), одним (реже — тремя) фронтальным органом, связанным с головными железами. У многих Palaeonemertea имеется пара латеральных органов. У представителей семейства Ototyphlonemertidae и некоторых видов рода Carinina мозг имеет два статоциста.
Большинство немертин раздельнополы, но известны и гермафродиты. Половая система очень примитивна и представлена множеством фолликулярных гонад, имеющих вид мешочков. Данные ультрамикроскопии указывают на целомическую природу половых мешков[3]. Немертины лишены сложной системы выводных протоков (за исключением самцов Carcinonemertes) и копулятивного аппарата, столь характерных для плоских червей (кроме Phallonemertes murrayi, у самцов которого семенники открываются в трубковидные копулятивные органы). Выраженный половой диморфизм описан только у пелагических немертин.
Оплодотворение обычно наружное, но известны яйцеживородящие и живородящие виды. Оплодотворенные яйца испытывают полное дробление, которое обнаруживает большое сходство со спиральным дроблением у кольчатых червей. В результате дробления получается бластула, а затем путём впячивания одного полюса возникает гаструла.
Из гаструлы развивается свободноплавающая планктонная личинка, которая у разных немертин имеет неодинаковую форму. Наиболее известна личинка представителей класса Pilidiophora, называемая пилидием. Сначала из эпителия личинки в промежуток между эктодермой и энтодермой, то есть в первичную полость тела, уходят отдельные клетки — зачаток среднего зародышевого листка; из них впоследствии возникает соединительная ткань и некоторые внутренние органы. Такой разрозненный, или диффузный, зачаток мезодермы называется мезенхимой.
Окончательные покровы червя образуются так: сначала появляются 7 впячиваний эктодермы: одно маленькое непарное на передней поверхности личинки и три пары более крупных на нижней её поверхности (впереди, по бокам и позади рта). Затем эти впячивания врастают внутрь пилидия, окружают его со всех сторон его кишечник вместе с зачатком мезенхимы и срастаются друг с другом, образуя под покровами пилидия двухслойный мешочек эктодермального происхождения, охватывающий срединную часть личинки. Сформировавшийся червь прорывает стенку пилидия, выходит наружу, опускается на дно и переходит к ползающему образу жизни.
Около 1300 видов из более чем 280 родов. В традиционной системе типа, которая была популярной в 20 веке, выделяли 2 класса (Anopla и Enopla) и 5-6 отрядов[4]. Молекулярно-генетический анализ поддерживает выделение трех крупных групп: Palaeonemertea, Pilidiophora и Hoplonemertea (последние две группы иногда объединяются в группу Neonemertea)[2]. В августе 2018 года на Вадденской морской станции Института Альфреда Вегенера (в Лист-оф-Зильте, Германия) состоялась 9-я Международная конференция по немертинам (International Conference of Nemertean Biology). На этом научном форуме, сообщество достигло консенсуса по пересмотру таксономии на уровне класса, основанном на опубликованных данных исследований по систематике немертин за последние 15 лет (Andrade et al., 2014, 2012; Thollesson & Norenburg, 2003)[5]. Предыдущие классификации (например, Stiasny-Wijnhoff, 1936) не учитывали филогенетические исследования, и поэтому использование таких названий как «Enopla» (вооруженные немертины) и «Anopla» (невооруженные) было признано искусственным, от которого следует отказаться в пользу разделения типа на три класса (Palaeonemertea, Pilidiophora и Hoplonemertea). И в итоге название Enopla и Anopla предложено вывести из употребления[6]. Arhynchonemertes axi иногда выделяют в отдельный класс Arhynchonemertea[7], однако систематическое положение этого вида остается неясным.
Anopla или невооруженные немертины. Является парафилетической группой. Характерная черта — отсутствие вооружения хобота. Ротовое отверстие смещено на брюшную сторону и располагается позади мозгового ганглия. Нервная система залегает в толще кожно-мускульного мешка, а иногда прямо в кожном эпителии. В качестве представителя Anopla можно назвать роющего в песке норки Cerebratulus, который встречается вдоль всего атлантического побережья Европы, от северной границы до Средиземного моря. К этому классу (или подклассу) относится гигантская немертина Lineus longissimus, достигающая 10 и даже более 30 м в длину при ширине тела не более 1 см. Петлеобразно скручивая своё длинное тело, немертина держится под камнями, подстерегая добычу. В 2018 г. название Anopla предложено вывести из употребления[6] и использовать классы Palaeonemertea и Pilidiophora.
Enopla или вооруженные немертины. Хобот на своем конце несет специальное вооружение (кроме Malacobdella), состоящее из одного или нескольких центральных стилетов, прикрепленных к базису. Ротовое отверстие обычно объединено с отверстием хобота в ринхостом, который расположен на переднем конце головы. Нервная система погружена под кожно-мускульный мешок и залегает в паренхиме. Представители характеризуются преимущественно мелкими размерами, хотя известны виды длиной более 1 м. В 2018 г. название Enopla предложено вывести из употребления[6] и использовать название Hoplonemertea.
В современной системе отряд Bdellonemertea (род Malacobdella) упразднен и рассматривается в составе Eumonostilifera.
Немерти́ны (лат. Nemertea) — тип первичноротых животных из надтипа Spiralia. Как правило, лентовидные черви, выделяющие большое количество слизи, лишённые заметных наружных органов и сегментации. Имеется длинный трубковидный орган, способный выворачиваться и служащий для захвата добычи, — хобот. Большинство видов — морские бентосные животные, но известно небольшое количество морских пелагических, пресноводных и даже сухопутных видов. Подавляющее большинство — хищники, также есть падальщики; известны комменсалы моллюсков, ракообразных, асцидий, морских звезд, эхиурид и актиний. Представители семейства Carcinonemertidae — паразиты десятиногих раков. Описано около 1300 видов из более чем 280 родов.
纽形动物门（學名：Nemertina）是动物界的一个门。是一类具吻的长带形动物，绝大多数为海洋底栖生活，體長大多不超過二十釐米。大约有900多种。与扁形动物一样，纽形动物也是两侧对称、三胚层、无体腔的动物，腦部只由一環四個神經節組成，但具有完整的消化道（即有口和肛门，口在前下方，肛門在尾端）、无心臟的循环系统、一个捕食及防卫的可伸缩的长吻。除所有淡水品種外，多数种类为雌雄异体，说明纽形动物较扁形动物更为进化，因此现行分类系统中都将纽形动物独立成一个门。
纽形动物门分为：
纽形动物门（學名：Nemertina）是动物界的一个门。是一类具吻的长带形动物，绝大多数为海洋底栖生活，體長大多不超過二十釐米。大约有900多种。与扁形动物一样，纽形动物也是两侧对称、三胚层、无体腔的动物，腦部只由一環四個神經節組成，但具有完整的消化道（即有口和肛门，口在前下方，肛門在尾端）、无心臟的循环系统、一个捕食及防卫的可伸缩的长吻。除所有淡水品種外，多数种类为雌雄异体，说明纽形动物较扁形动物更为进化，因此现行分类系统中都将纽形动物独立成一个门。
分類 界 : 動物界 Animalia 亜界 : 真正後生動物亜界 Eumetazoa 上門 : 冠輪動物上門 Lophotrochozoa 門 : 紐形動物門 Nemertea 学名 Nemertea Schultze, 1851 和名 紐形動物門 綱 ヒモムシ（紐虫）は、紐形動物門 Nemertea に属する動物の総称である。大部分は海産で、滑らかで平たいひも状の体をしている。
ヒモムシは、その名の通り紐状の動物で、見かけの上ではその他に目立った特徴がない。動きの鈍い動物であり、底を這い回るものが多い。体は左右相称で、腹背があり、不明瞭ながら頭部が区別できる。前端に口、後端に肛門があり、いわば典型的な蠕虫である。附属肢や触手など見かけ上で目立つ構造はないが、前端に内蔵された吻があり、これをのばして摂食などに利用する。
ほとんどが底生生活で、一部に浮遊生活のものが知られる。大部分の種が海産であるが、淡水産、陸生の種もわずかに知られている。体長は数ミリメートル - 十数メートル。Lineus longissimus というヒモムシは体長 30メートル に達し、動物のなかでも最大の体長をもつ種の1つに挙げられる。
かつては扁形動物に近縁のごく原始的な後生動物と考えられたが、現在では見方が変わっている。
体はその名の通りに細長い。体は柔らかく、摘まんでもつまみ心地がない程度。非常によく伸び縮みする。表皮は粘液に覆われ、また繊毛がある。
左右対称で腹背がある。体はさほど厚みがないが、背中側にふくらみ腹面は扁平。背面には模様があるものもある。体は前端から後端までほぼ変わらない太さだが、前端から少し後ろでややくびれるものが多く、これを頭横溝という。ここから先が頭部というが、実際はこの少し後方までが頭部としての構造を持つようで、頭部とそれ以降の部分ははっきりと区別できない。また、頭の先端から背中側にくぼみがあって、先端が二つに分かれたようになっている例もよくあり、これを頭縦溝という。
頭部には肉眼的にはあまりなにもないが、実際には眼点などの感覚器が並んでいる。一対の頭感器と呼ばれるものが頭部に開いた穴の内部にあり、これが化学物質の受容を行っているとされる。
口は体の前端の下面にあり、消化管はそこから後方へと直線的に続き、後端の肛門につながる。消化管は前方から前腸・胃・幽門・腸に区別される。
前頭部に長い吻（ふん）を持つ。この吻は裏返しにして体内に格納することができる。吻は消化管の背面側に伸びる吻腔に納められており、その先端は口か、口より前に開く吻口に続く。吻の先端には針を持つものと持たないものがあり、これによってヒモムシ類が無針類と有針類に区分される。
循環系として、閉鎖血管系を持つ。体側面の柔組織の中を走る側血管、背面にある一本の背血管が体の前後で互いにつながっているもので、背血管の一部は吻腔に入り、その部分が心臓の役目を果たしている。排出系としては原腎管がある。
神経系は大まかにははしご形神経系で、体側の腹面側を走る一対の縦走神経が前頭部の消化管の上で結合して脳を構成する。
ヒモムシ類は普通は雌雄異体で、生殖腺は体の中央から後方にあり、複数が両側面に対をなして並び、それぞれ体側に口を開く。
放出された卵は粘液に包まれるか、ゼラチン質にくるまって卵塊を作る。卵割は全割でらせん卵割を示す。幼生はほぼ親の形となる、いわゆる直接発生をするものが多いが、無針類の一部では特有の幼生の形が見られ、それらはピリディウム幼生、デゾル幼生などと呼ばれる。
多くの種が海産である。浅瀬の岩の間や泥の中から 4,000メートルの深海まで、広い範囲に生息している。湿った土壌や淡水中に生息する種もいる。ほとんどが底生だが、少数の浮遊性の種が知られる（オヨギヒモムシなど）。
通常捕食性で、突き出した吻を獲物に巻きつけて捕らえる。また、吻の先端に毒針がついており、これを用いて他の動物を捕食する種もいる。体長の3倍の長さまで吻を伸ばす種もいる。一部に貝などに寄生生活する種が知られる。
2017年10月2日、東北大学、日本森林技術協会、自然環境研究センターなどの研究グループは、小笠原諸島の父島・母島から、小笠原の固有種である土壌動物の陸生甲殻類（ワラジムシ類やヨコエビ類）が消えた原因は、陸生ヒモムシの1種（未同定の新種で外来種）であることを発表した [1][2]。
形態や繊毛運動をすること、原腎管があること、体腔らしいものが存在せず、無体腔と考えられたことなどから、かつては扁形動物の渦虫類と棒腸類に近縁であるとの説が有力であった。ただし扁形動物との大きな違いとして口と肛門が分化している点は大きく、そのために扁形動物に次いで原始的な、口と肛門の分かれたもっとも下等な動物、というのが一つの定説であった。しかし、閉鎖血管系を持つことなどより高度な性質と思われる面もあり、議論の分かれる動物群であった。脊椎動物の祖先形をこの類に求める説すらあった。
さらに、近年の分子生物学的な研究では、環形動物や軟体動物（いずれも中胚葉由来の体腔がある真体腔類）と近縁であると説が浮上した。その観点からの見直しで、吻を格納する吻腔が体腔に相当するとの判断も出たため、無体腔動物との判断が揺らぎ、さらに発生の再検討からこの構造が裂体腔と見るべきとの判断も出ている。そのため前述のような扁形動物と関連させた位置づけは見直されている。
紐形動物門に属する動物は1,000種以上知られている[3]。
ヒモムシ（紐虫）は、紐形動物門 Nemertea に属する動物の総称である。大部分は海産で、滑らかで平たいひも状の体をしている。
유형동물(紐形動物)은 몸이 길쭉한 끈 모양이며, 등과 배가 반대인 좌우대칭 동물이다.
몸은 머리·가슴·배의 세 부분으로 나뉘어 있으나 명확하지 않다. 머리 부분에는 안점·평형기·섬모구 등이 있다. 입은 머리 부분의 아래쪽에 있으며, 식도로 소화관에 이어져 항문으로 연결된다. 배설기는 원신관으로 되어 있으며 불꽃세포를 갖는다. 체벽에는 근육이 발달해 있고, 소화관의 등쪽에는 '문초'라는 특유의 기관이 있으며, 그 속의 긴 입술이 바깥으로 나와 공격·방어·운동 등에 사용된다. 입과는 별도로 먹이를 얻는 데 이용되는 길다란 혀가 있는데, 크기는 몸 길이와 거의 같으며 문초 속에 들어 있다. 갯지렁이 등의 작은 동물을 발견하면, 문초에서 혀가 앞쪽으로 나와 먹이를 싼다. 암컷이 바닷물 속에 방출한 알과 수컷이 방출한 정자가 수정하면, 알 속에서 발생이 진행되어 유생이 되며, 대부분 이때부터 난막을 뚫고 물 속으로 나와서 어미와 같은 생활을 한다. 한편 알에서 물 속으로 헤엄쳐 나온 필리듐유생이 성장함에 따라 '성충아'라는 여러 개의 특수한 세포덩어리가 생긴다. 그 후 이 성충아가 여러 가지 기관을 만들어 유생이 된 다음, 필리듐 유생 속에서 빠져나와 바다 밑바닥에서 생활하는데, 이들이 나간 필리듐 유생은 결국 죽게 된다. 세계에 약 750종 정도가 알려져 있으며, 한국에는 남해 연안에서 10종 정도가 발견되었다. 크게 무침강과 유침강으로 나뉜다.
대부분이 바다에 살고, 몇 종만이 민물에 살며 자유생활을 하고, 간조선 부근의 모래, 진흙 속 또는 해조 사이, 바위 밑에 산다.
이전에는 무침류와 유침류로 나누었지만 최근에는 3개 강으로 분류하고 있다.[1]
_-_Sant_Ocean_Hall_at_the_Smithsonian%27s_National_Museum_of_Natural_History.jpg)
.png)
Commons ponúka multimediálne súbory na tému 
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému 
