Bağayarpağı (lat. Plantago) - bağayarpağıkimilər fəsiləsinə aid bitki cinsi.
Bütün Yer kürəsinə yayılmış 200-ə yaxın növü məlumdur. Onların çoxu alaq otudur. Azərbaycanda 14 növü yayılmışdır, bunlardan təbiətdə ən çox böyük bağayarpağından istifadə olunur. Bağayarpağı adi alaq bitkisi kimi Azərbaycanın bütün rayonlarında bitir.
İltihab əleyhinə və antiseptik təsir göstərir, bronx vəzilərinin sekresiyasını artırır, bəlğəmi yumşaldaraq tənəffüs yollarından evakuasiyasını asanlaşdırır. Şirəsinin xora əleyhinə və mədə sekresiyasını artırmaq xüsusiyyəti vardır. Kəskin və xroniki laringit, bronxit, bronxial astma, xroniki qastrit, mədə və onikibarmaq bağısğın normal və ya sekresiyanın azalması ilə müşayiət olunan xora xəstəliyində, xroniki enterit, kolitdə təyin olunur. Elmi təbabətdə öskürəyə qarşı istifadə olunan preparatların tərkibinə daxil edilmişdir. Tərkibində aukubin adlanan qlikozid, polisaaxaridlər, flavonoidlər, aşı madddələri, alkaloidlərin izi, fitonsidlər, acı maddələri, karotin, askarbin turşusu və s. vardır.
10 qr. xammalın üzərinə 200 ml. (1 stəkan) qaynar su tökülür, qaynayan su hamamında 15 dəq. dəmlənir, otaq temperaturunda soyudulur, süzülür və üzərinə əvvəlki həcmə çatana qədər qaynadılmış su əlavə edilir. Gündə 3-4 dəfə, hər dəfə 1 xörək qaşığı qəbul edilir.
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Bağayarpağı (lat. Plantago) - bağayarpağıkimilər fəsiləsinə aid bitki cinsi.
Bütün Yer kürəsinə yayılmış 200-ə yaxın növü məlumdur. Onların çoxu alaq otudur. Azərbaycanda 14 növü yayılmışdır, bunlardan təbiətdə ən çox böyük bağayarpağından istifadə olunur. Bağayarpağı adi alaq bitkisi kimi Azərbaycanın bütün rayonlarında bitir.
Plantago és un gènere de plantes amb flor de l'ordre de les lamials (Lamiales).
El nom d'aquest genère deriva de "planta" que en llatí significa "peu" i del verb "ago", que vol dir semblant, és a dir, semblant a un peu per la semblança de les fulles amb la planta del peu. Els noms genèrics en català són:
Les inflorescències es troben a l'extrem de tiges de 5-40 cm amb nombroses flors molt petites polinitzades mitjançant el vent.
Moltes espècies són plantes medicinals. El mucílag de la saragatona de l'Índia (Plantago ovata), l'Isabgol, s'utilitza a la medicina ayurvèdica per al tractament de problemes gastrointestinals.
És un gènere gran, amb unes 200 espècies. Cal destacar:
Plantago alpina
Plantago lanceolata
Plantago lanceolata
Plantago nivalis
flor de la Plantago lanceolata
Plantago coronopus
Plantago media stepposa
Plantago maritima
Plantago és un gènere de plantes amb flor de l'ordre de les lamials (Lamiales).
Jitrocel (Plantago) je rod bylin patřící do čeledi jitrocelovitých. Rod je hodně variabilní, čítá okolo 275 druhů a mnoho poddruhů.[1]
Rod je kosmopolitní, roste téměř po celé zeměkouli. Jeho semena jsou většinou hodně lepivá a jednotlivé druhy se s lidmi rychle šířily do nově osídlovaných oblastí. Druhy mají rozmanité podmínky svého růstů, vyskytují se od teplých oblastí v blízkosti mořské hladiny až po chladné vysoké hory, od bažinatých míst až po suchá písčitá území. V přírodě České republiky roste 11 druhů a 2 uznávané hybridy.[2][3]
Jitrocele jsou byliny nebo zřídka malé keře, které jsou jednoleté, dvouleté až vytrvalé, někdy jsou lysé a jindy hustě chlupaté, většinou jsou bezlodyžné. Koření oddenkem nebo jen vláknitými kořínky. Jednoduché řapíkaté listy vyrůstající v přízemních růžicích bývají čárkovité, kopinaté, elipsovité až okrouhlé, po obvodě celistvé či oddáleně zubaté, někdy jsou zvlněné nebo mají několik laloků, řídce jsou i dlanitě zpeřené a obvykle mají výraznou podélnou žilnatinu.
Z růžice vyrůstá jeden nebo více bezlistých stvolů, na jehož vrcholu se vyvíjí válcovité nebo kulovité květenství klas nebo ojediněle pouze jediný květ. Jeho květy jsou dimorfní, oboupohlavné, čtyřčetné a vyrůstají z paždí šupinatých listenů. Kališní cípy jsou stejné, nebo jsou dva větší a dva menší. Holá nebo chlupatá koruna bývá nálevkovitá či trubkovitá s náhle rozšířeným koncem a je čtyřlaločná s nazpět vyhnutým lemem. Trubka je trvalá a stejně tak dlouhá, nebo o málo delší než kalich. Z trubky vyčnívají čtyři tyčinky nesoucí vejčité nebo podlouhlé prašníky. Kulovitý semeník s jedním až mnoha vajíčky je obvykle dvoudílný, čnělka je dlouhá a chlupatá, blizna jednoduchá. Placentace bývá axiální nebo řidčeji bazální. Opylovány jsou nejčastěji větrem, jen málo hmyzem. Ploidie rodu jitrocel může být 2n = 8, 2n = 10, 2n = 12, 2n = 16 a 2n = 24.[2][4][5]
Plodem je nejčastěji tobolka s víčkem, někdy tobolka nepukavá nebo oříšek. Mívá od jednoho po mnoho semen která za vlhka slizovatí. Semena jsou žlutá, hnědá nebo černá, 1 až 4 mm dlouhá, mají bochníkovitý tvar nebo jsou nepravidelně vícehranná a jejich osemení mívá drobné důlky. Po okolí jsou semena šířena větrem, vodou, zvířaty nebo lidmi a jejich technikou na kterou se za vlhka lepí. Jitrocel se šíří i vegetativně rozrůstáním podzemních oddenků.[2][4][5]
Mnohé druhy jitrocele jsou posuzovány jako plevele, které nelze snadno vymýtit. Produkují velké množství životaschopných semen a obvykle nejsou příliš náročné na prostředí, ve kterém rostou. Mezi světlé výjimky patří např. jitrocel kopinatý, který je považován za léčivou bylinu působící proti kašli, a navíc má protizánětlivé a antibiotické účinky. Mezi léčivky patří také v ČR nerostoucí druh jitrocel vejčitý, z jehož semen se získává kvalitní vláknina používána ve zdravotnictví i v potravinářství.
V České republice rostou tyto druhy z rozsáhlého rodu jitrocel:
Některé druhy jitrocele se občas mezi sebou kříží a v české přírodě se ustálily hybridy:
Ještě v prvé polovině 20. století vzácně rostl na Moravě v okolí Břeclavě
V evropské přírodě se dále vyskytují tyto druhy: Plantago albicans L., Plantago amplexicaulis Cav., Plantago argentea Chaix, Plantago aristata Michx., Plantago asperrima (Gand.) Hervier, Plantago bellardii All., Plantago cornuti Gouan, Plantago crassifolia Forssk., Plantago cretica L., Plantago lagopus L., Plantago loeflingii L., Plantago macrorhiza Poir., Plantago maxima Juss. ex Jacq., Plantago minuta Pall., Plantago monosperma Pourr., Plantago nivalis Boiss., Plantago notata Lag., Plantago ovata Forssk., Plantago reniformis Beck, Plantago sempervirens Crantz, Plantago schwarzenbergiana Schur, Plantago squarrosa Murray, Plantago subulata L., Plantago tenuiflora Waldst. & Kit.[6][7]
Obrázky, zvuky či videa k tématu jitrocel ve Wikimedia Commons
Jitrocel (Plantago) je rod bylin patřící do čeledi jitrocelovitých. Rod je hodně variabilní, čítá okolo 275 druhů a mnoho poddruhů.
Vejbred (Plantago) er en planteslægt med ca. 200 arter, der er oprindelig udbredt i Europa, Nordafrika og Asien, men flere af arterne er nu naturaliseret over det meste af Jorden. Slægtens planter har rosetstillede, helrandede og buenervede blade. Blomsterne sidder i aks- eller hovedformede stande. De enkelte blomster er små med udstående kronbladflige. Her nævnes kun de arter, som findes vildtvoksende i Danmark.
Beskrevne arterDie Wegeriche (Plantago) sind eine Pflanzengattung in der Familie der Wegerichgewächse (Plantaginaceae).
Die Wegerich-Arten wachsen als einjährige bis ausdauernde krautige Pflanzen oder Zwergsträucher.
Die Laubblätter stehen in einer grundstehenden Rosette oder gegen- oder wechselständig am Stängel verteilt. Die Laubblätter sind sogenannte „Rhachis-Blätter“: Die Blattspreite besteht nur aus der Rhachis, daher sind auch die Blattadern parallel oder bogenförmig.
Auf mehr oder weniger langen stielrunden oder gefurchten Blütenstandsschäften stehen vielblütige, köpfchenförmige oder ährige Blütenstände. Die Blüten sind vierzählig. Die Kronzipfel stehen meist ab oder sind zurückgebogen. Die Staubfäden setzen in der Blütenkronröhre an. Der Fruchtknoten ist zwei- bis vierkammerig.
Die Kapselfrüchte enthalten mehrere Samen.
Die Gattung Plantago wurde 1753 durch Carl von Linné in Species Plantarum, Tomus I, S. 112 aufgestellt. Synonyme für Plantago L. sind: Psyllium Mill., Littorella P.J.Bergius.[1]
Die Gattung Plantago gehört zur Tribus Plantagineae innerhalb der Plantaginaceae. Früher stellte man sie in die Familie Veronicaceae.[2]
Die Gattung Plantago wird in mehrere Untergattungen, teilweise diese noch weiter in Sektionen gegliedert:[2]
In der Gattung Plantago gibt es etwa 190 Arten. Hier eine Artenauswahl:[2]
Die Bezeichnung „Wegerich“ (vermutlich in Analogie zu Personennamen wie Friedrich oder Dietrich gebildet) ist wohl nicht als „Wegbeherrscher“ zu interpretieren, sondern deutet auf den Standort an Wegen hin.[4] Der Name Plantago leitet sich vom lateinischen „Planta“ für Fußsohle ab.[5]
Bereits in der Antike, aber auch in Shakespeares Romeo und Julia, wurden die Blätter des Wegerichs (hier vor allem Plantago major L. oder die früher auch Plantago minor[6] genannte Art Plantago lanceolata L.) auf Wunden und entzündete Stellen aufgelegt.[7] Seltener wurde auch die Wegerichwurzel (z. B. bei Menstruationsbeschwerden) angewandt. Die antiken Ärzte Galenos und Dioscurides zählen in ihren Schriften zahlreiche Anwendungsgebiete für den Wegerich auf, v. a. soll er bei allen bösartigen Geschwüren, Flüssen, Fäulnisprozessen, Ruhr, Blutungen angewendet werden. Nach Dioscurides hilft der Wegerich auch Epileptikern und Asthmatikern. Dioscurides unterschied in der Materia medica[8] bereits einen kleinen (Plantago minor, wohl Spitzwegerich[9]) von einem großen Wegerich (Plantago major), dem Breitwegerich. Galenos klassifiziert den Wegerich im Sinne der Humoralpathologie als gemischt zusammengesetztes einfaches Arzneimittel mit den Qualitäten feucht und kalt sowie trocken und kalt, woraus er die verschiedenen Indikationen ableitet.[10]
Die Wegeriche (Plantago) sind eine Pflanzengattung in der Familie der Wegerichgewächse (Plantaginaceae).
Bokvica, poznata i kao konjska rebra, mala bokvica, koncula, žilovlak, trputac (lat. Plantago minor), je rod biljaka iz porodice Plantaginaceae. Ovaj rod se sastoji od oko 200 vrsta. Najvećim dijelom to su zeljaste, jednogodišnje biljke, dok su neke od njih manji grmovi visoki do 60 cm. Listovi su sesilni, ali imaju suženi dio u blizini stabla koje je pseudo-peteljka. Na listovima je naglašeno 3 do 5 provodnih žila, koje se granaju na širem dijelu lista. Listovi su široki ili uski, u zavisnosti od vrste. Cvati su na peteljkama obično od 5 do 40 cm visoke, a mogu biti kratke i konusne ili duge i šiljate, sa brojnim malehnim cvjetovima koji se oprašuju putem vjetra. Plod je dvosjemeni. Bokvicom se hrane larve nekih vrsta leptira.
Bokvicu nazivaju i muškom bokvicom, odnosno trpucem muškim, dok ženska bokvica ( Plantago major) nazivaju velikim trpucem ili bokvicom ženskom, a razlikuju se po obliku listova - ženska ili širokolisna bokvica (P. major) i muška ili uskolisna bokvica (P. lanceolata).
Rasprostranjena je po cijeloj Evropi, Americi, Aziji, Australiji, Novom Zelandu i Africi, a raste na livadama i svijetlim prozračnim šumama. Mnoge vrste iz ovog roda su kosmopolitske biljke. Vrlo često rastu na vlažnijem tlu, po mjestima koja su ugažena, putevima, prugama, obalama mora, rijeka te po planinama i pašnjacima.
Koristi se od prahistorijskih vremena kao biljni preparat. U narodnoj medicini se više cijeni muška bokvica (Herba Plantaginis lanceolatae) bokvica muška ili trputac muški. Za lijek se skupljaju korijen, listovi prije cvjetanja, te sjeme nakon sazrijevanja. List bokvica djeluje kao astringent (sredstvo za zatvaranje), kao protivotrov, antimikrobno, antiupalno i antihistaminsko sredstvo, kao i sredstvo za ublažavanje kašlja, iskašljavanje, diuretik i slično.
Sjeme bokvice, naročito vrste P. psyllium, koristi se kao uobičajen laksativ, dostupan u slobodnoj prodaji bez liječničkog recepta. Sjeme nabubri i otpusti sluz kada se uroni u vodu. Koristi se i kao dodatak u proizvodnji laksativa, poput Metamucila. Vrsta bokvice P. psyllium je korisna i za ublažavanje konstipacije (zatvora), simptoma sindroma nadražaja crijeva, divertikuloze, kao izvor dijetetskih vlakana u ishrani i slično. Smatra se da su se mnoge vrste bokvice koristile u ishrani od prehistorijskih vremena. Naprimjer, postoje dokazi da su indijanci sa centralne obale današnje Californije koristili bokvicu u ishrani prije 6.000 do 8.000 godina.[1]
Pri vanjskoj upotrebi, oblog od lišća je koristan protiv ujeda insekata, osipa uzrokovanog otrovnim bršljanom, manjih ranica i plikova. U narodnoj predaji, postoje priče da pomaže i kod ujeda zmija. Kod interne upotrebe, korisna je za kašalj i bronhitis, u obliku čaja, tinkture ili sirupa. Vrste koje imaju široko lišće koriste se i kao povrće u salatama, zelenim sosovima i slično.
U narodnoj medicini bokvica se najčešće koristi za liječenje kašlja, i pomaže kod svih disajnih problema. Pospješuje izbacivanje sekreta i šlajma iz pluča i nosa. Narodni ljekari preporučuju bokvicu za hripavcu, astmu, upalu pluća, a može se koristiti i za ublažavanje tegoba koje dolaze sa tuberkulozom. Svijež sok ili ispasiran list ubrzava zarastanje otvorenih rana i modrica
Pokazalo se da bokvica stvara odbojnost prema pušenju i smanjuje potrebu organizma za nikotinom. Žvakanje svježeg lista pomaže kod odvikavanja od pušenja, a može se koristi i čaj. List mlade bokvice se može dodavati u salate i druga jela.
Dodavanjem svježe iscijeđenog soka citrusa kao što su limun i narandža, u sok ili izgnječen list bokvice, formira se enzim myrosinase koji pojačava antibakterijsko dejstvo. Aukubin iz bokvice pojačava izlučivanje mokraćne kiseline kroz bubrege, te se može koristit za probleme izazvane gihtom.
Narodni ljekari i travari koriste svjež sok bokvice za čišćenje krvi i pomoć kod nekih vrsta čireva. Pomaže i kod upale sluznice, zaliječivanja oteklih žlijezdi i kod hemoroida. Suhe sjemenke bokvice se koriste protiv glista i stomačnih parazita poput ameba. Suho sjeme djeluju i laksatvino te ga narodni ljekari i travari preporučuju protiv zatvora stolice i za odraslih i djecu.
Postoje tvrdnje da redovno uzimanje sjemenki bokvice (8gr dnevno) spriječava nastajanje žučnog kamenca.
Narodni ljekari koriste bokvicu i za veliki broj kožnih bolesti. Bokvica ubrzava zarastanje otvorenih rana, eliminiše kožne čireve, pomaže kod posjekotina, modrica, podlijeva, opekotina, plikova, žuljeva, zanoktica, ubode insekata i nekih osipa. Zbog prisustva saponina, koji njeguje kožu, koristi se kao prirodni antihistamin. Sok i svježe ispasiran list se mogu koristiti za rane i gnojne infekcije u usnoj duplji i grlu. Pacijenti sa tumorima, kojima je radijacija prouzrokovala rane u ustima mogu koristiti ispasiranu smjesu lista bokvice, ili svjež sok za ispiranje, u svrhu bržeg zacijeljivanja rana i umanjivanje tegoba. U ove svrhe djelotvornoje i žvakanje sviježeg lista bokvice. Svjež list i sok pomažu i kod infekcije zuba.
Mladi listovi se mogu jesti sirovi ili kuhani. Zbog gorčine i zahtjevnog pripremanja za ishranu se koristi samo kad nema drugih opcija. Vlaknaste niti iz lista se moraju prije upotrebe ukloniti zbog gorčine. Peteljke su još više gorke te se ne koriste u ishrani. Čak i u salatama je bolje koristiti malo prokuhanu biljku. Sjeme je bogato vitaminom B1 i može se koristiti sirovo ili kuhano. Može se jesti samo ili dodano u brašno. Kuvano sjeme daje masu sličnu pudingu.
Obim i broj vrsta koje spadaju u rod Plantago je prilično jasno i precizno određen, sa osnovnim problemom da li se podrodovi Bougueria (jedna vrsta sa Anda) i Littorella (2–3 vrste vodenih biljaka) uključuju u rod Plantago ili ne.[2]
Postoji oko 200 vrsta iz roda Plantago, među kojima su:
Plantago alpina
Plantago lanceolata
Plantago lanceolata
Plantago nivalis
Cvijet muške bokvice
Plantago coronopus
Plantago media stepposa
Plantago maritima
Bokvica, poznata i kao konjska rebra, mala bokvica, koncula, žilovlak, trputac (lat. Plantago minor), je rod biljaka iz porodice Plantaginaceae. Ovaj rod se sastoji od oko 200 vrsta. Najvećim dijelom to su zeljaste, jednogodišnje biljke, dok su neke od njih manji grmovi visoki do 60 cm. Listovi su sesilni, ali imaju suženi dio u blizini stabla koje je pseudo-peteljka. Na listovima je naglašeno 3 do 5 provodnih žila, koje se granaju na širem dijelu lista. Listovi su široki ili uski, u zavisnosti od vrste. Cvati su na peteljkama obično od 5 do 40 cm visoke, a mogu biti kratke i konusne ili duge i šiljate, sa brojnim malehnim cvjetovima koji se oprašuju putem vjetra. Plod je dvosjemeni. Bokvicom se hrane larve nekih vrsta leptira.
Llantan, Llantin icha Chirakruyuyu (genus Plantago) nisqakunaqa huk yura rikch'anam, qallu yura rikch'aq aylluman kapuq, iskay pachak rikch'aqniyuqmi.
Kaymi huk rikch'aqninkuna Antikunapi wiñaq:
Wikispecies nisqaqa qillqasqa p'anqayuqmi kay hawa: Llantan
Llantan, Llantin icha Chirakruyuyu (genus Plantago) nisqakunaqa huk yura rikch'anam, qallu yura rikch'aq aylluman kapuq, iskay pachak rikch'aqniyuqmi.
Plantago(Linné, 1753) ye un chenero de plantas d'a división Magnoliophyta, clase Magnoliopsida, orden Lamiales y familia Plantaginaceae. Presenta un porte herbacio. Qualsiquier especie d'este chenero recibe a denominación de plantaina en aragonés.
Presenta unas fuellas con una nerviación bien visible en o envés.
Bell autor considera que o fitonimo latín PLANTAGO se relaciona con a "planta d'o piet" basando-se en o pareixito d'as nerviacions d'a fuella con os tendons d'o piet.
En aragonés as especies d'este chenero se dicen con una parola patrimonial derivata de l'acusativo de PLANTAGO, "plantaina" < PLANTAGINEM, que se troba documentata en muitos lugars actualment castellanoparlants pero on se charró o romanz nabarro-aragonés: a part de lugars d'Aragón como Torrociella d'Alcanyiz,[1] a Riocha Baixa, as comarcas churras, y tamién se documenta en o catalán d'o Mezquín-Guadalop y part d'o Matarranya: Auguaviva, La Chinebrosa, La Torre de Viliella, La Codonyera, La Canyada de Beric, Belmont, Val Chunquera, Fórnols, Mazalión y Maella.[2] En os dos casos representa un aragonesismo, por decir-se en castellán llantén y en catalán plantatge, os dos cognatos d'una parola que por conservar a fonetica aragonesa conserva o grupo inicial PL- latín. A filolochía tradicional espanyola ha considerato que esta parola ye un mozarabismo, pero en mozarabe ye documentato como Plantayn y en aragonés ye relativament común a presencia de fitonimos con o sufixo -aina: "borraina", "ferraina", "tintilaina", ecetra.
flor d'a Plantago lanceolata
Plantago is a genus o aboot 200 species o smaw, inconspicuous plants commonly cried plantains or fleaworts.
Plantago(Linné, 1753) ye un chenero de plantas d'a división Magnoliophyta, clase Magnoliopsida, orden Lamiales y familia Plantaginaceae. Presenta un porte herbacio. Qualsiquier especie d'este chenero recibe a denominación de plantaina en aragonés.
Presenta unas fuellas con una nerviación bien visible en o envés.
Plantago is a genus o aboot 200 species o smaw, inconspicuous plants commonly cried plantains or fleaworts.
Plantago es un genre de planta de flors apertenent a la familha Plantaginaceae, compausat d'aperaquí dos cents espècias. Es lo genre dei plantatges vertadiers.
Plantago es un genre de planta de flors apertenent a la familha Plantaginaceae, compausat d'aperaquí dos cents espècias. Es lo genre dei plantatges vertadiers.
Trauklapis aba trauks, trauka laps, trauka žuolie, trauka kiaulelė (luotīnėškā: Plantago) īr žuolie, katra aug pėivūs, daržūs, ont takū. Prėgol astražėidiu augalū šėimuo.
Ėšaug lėgė 60 cm, tor dėdlius, gīsluotus lapus, katrėi tink oždietė ont žaizduos. Žėids īr rūžava varpela.
Žemaitėjuo aug dėdlėlapis trauklapis (Plantago major), plaukuotasā trauklapis (Plantago media), siauralapis trauklapis (Plantago lanceolata) ė smėltīnu trauklapis (Plantago psyllium).
Waegbrei of weegbree (Plantago) is e geslech oete waegbreifemielje (Plantaginaceae). 't Geslech besteit oet windjbestuvers en haet aorvörmige bleujwieze. De blajer zeen bieje meiste saorte parallelvörmig, det ieëre e kènmirk is veur einzaodlobbige. Door dees twieë kènmirke doon de waegbreiplantje get dinken aan graas. Bieje meiste saorte die veurkómmen in Wès-Europa staon de blajer in e blaadrozèt biejein.
Inkel saorte zeen tredplantje: ze greujen op 'n ónverheldj paad wiejer oppe midden aan es bao al de anger plantjen en graas, ómdet dees litste door regelmaesige vertraejing oetèntelik verzwinje. Det ze good bestandj zeen taenge betraejing kump ónger anger dore vleisjige blajer. Anger saorte zeen plantje van graaslenj. Ouch ómvatj dit geslech plantje die zich in ziltje (zaatechtige) vegetaasjes heim veule.
Oete zaodhoed vanne zäöj van sómmige saorten aan waegbrei wuuertj e perduk gemaak det wuuertj gebroek veure stoolgank: psylliumvaezel. Dit zwèltj op wen 't same mit zat voch wuuertj gebroek en vertaertj neet, zodet 'n zaachter, volumineuzer óntlasting óntsteit.
Op anger dialekte neump me dees plantj ouch waal waegtrae(j), waegtraon(e) of waeg(ter)blaad/waegblajer.
In Nederlandj en op 't Belsj kómme de volgendje saorte veur:
Waegbrei of weegbree (Plantago) is e geslech oete waegbreifemielje (Plantaginaceae). 't Geslech besteit oet windjbestuvers en haet aorvörmige bleujwieze. De blajer zeen bieje meiste saorte parallelvörmig, det ieëre e kènmirk is veur einzaodlobbige. Door dees twieë kènmirke doon de waegbreiplantje get dinken aan graas. Bieje meiste saorte die veurkómmen in Wès-Europa staon de blajer in e blaadrozèt biejein.
Inkel saorte zeen tredplantje: ze greujen op 'n ónverheldj paad wiejer oppe midden aan es bao al de anger plantjen en graas, ómdet dees litste door regelmaesige vertraejing oetèntelik verzwinje. Det ze good bestandj zeen taenge betraejing kump ónger anger dore vleisjige blajer. Anger saorte zeen plantje van graaslenj. Ouch ómvatj dit geslech plantje die zich in ziltje (zaatechtige) vegetaasjes heim veule.
Oete zaodhoed vanne zäöj van sómmige saorten aan waegbrei wuuertj e perduk gemaak det wuuertj gebroek veure stoolgank: psylliumvaezel. Dit zwèltj op wen 't same mit zat voch wuuertj gebroek en vertaertj neet, zodet 'n zaachter, volumineuzer óntlasting óntsteit.
Op anger dialekte neump me dees plantj ouch waal waegtrae(j), waegtraon(e) of waeg(ter)blaad/waegblajer.
Tekst üüb Öömrang Waibleeden (Plantago) san en grat plaantenskööl uun det famile faan a waibleedplaanten (Plantaginaceae). Diar hiar hunerten faan slacher tu.
P. afra – P. albicans – P. algarbiensis – P. alismatifolia – P. almogravensis – P. alopecurus – P. alpestris – P. altissima – P. arenaria – P. argentina – P. australis – P. barbata – P. berroi – P. bismarckii – P. brasiliensis – P. buchtienii – P. cafra – P. canescens – P. catharinea – P. commersoniana – P. cordata – P. coronopus – P. correae – P. densa – P. densiflora – P. dielsiana – P. dubia – P. eriopoda – P. fengdouensis – P. fernandezia – P. firma – P. floccosa – P. galapagensis – P. grandiflora – P. griffithii – P. guilleminiana – P. heterophylla – P. hispidula – P. intermedia – P. jujuyensis – P. lamprophylla – P. lanatifolia – P. lanceolata – P. lessingii – P. leucophylla – P. limensis – P. linearis – P. litorea – P. longissima – P. lundborgii – Plantago major – Plantago maritima – P. media – P. myosuros – P. neumannii – P. nivea – P. orbignyana – P. patagonica – P. penantha – P. pulvinata – P. rancaguae – P. rhodosperma – P. rigida – P. salsa – P. sawadai – P. scabra – P. schrenkii – P. sempervivoides – P. sericea – P. squalida – P. subpolaris – P. subulata – P. tacnensis – P. tehuelcha – P. tolucensis – P. tomentosa – P. truncata – P. tubulosa – P. uniglumis – P. urvillei – P. ventanensis – P. virginica – P. weddelliana – P. winteri
Waibleeden (Plantago) san en grat plaantenskööl uun det famile faan a waibleedplaanten (Plantaginaceae). Diar hiar hunerten faan slacher tu.
t Weaweblad (Latien: Plantago) is n geslacht oet de weawebladfemilie (Plantaginaceae) en hef um en noabie 200 oondersoortn dee at oawer de hele wearld vuurkomt. t Geslacht besteet oet weendbestoewers en blöait oarvörmig. Bie de meeste soortn beent de blaadn lieknervig. Hierduur liekt ze wal wat op grös. Bie de meeste soortn in West-Europa stoat de blaadn in nen bladkreenk bie mekoar.
Ze komt in alle soortn umgeewings vuur, mear in Neerlaand beent ze t makkelikst an de kaante van de weg te veendn.
Wat soortn beent tradplaantn. Dèt heult in dèt ze op harte pètte köant oawerleawn, umdèt ze vleazige blaadn hebt, dee at dr teegn köant at dr op etreadn wörd. Aandere soortn gediejt op gröslaande en zoolte groond.
t Weaweblad kan vuur völle middelkes gebroekt wördn. A-j oew an nen braandnettel stekt mu-j met n weaweblad oawer t plekn woer t oew jökket striekn. t Voch oet de blaadn woarket as teegngif teegn t nettelsap. Oet de zöa van wat soortn weaweblad kan psyliumzoad emaakt wördn. Dèt is n middelken teegn lösliewigheaid. As disse zöa met völle voch in enömn wordt, vergoat de zöa neet, en krie-j ne steewige ontlasting. Van wat vukke soortn dit emaakt wörd is neet helemoal duudelik, zowel Plantago ovata, Plantago ispaghula als Plantago psyllium wordt eneumd.
In Neerlaand en België kö-j de volgende soortn antrefn:
Disse naamns beent letterlik umme zat van t Hollaands noar t Tweants, want zovölle oonderskeaid wörd r egee neet emaakt in t Tweants.
t Weaweblad (Latien: Plantago) is n geslacht oet de weawebladfemilie (Plantaginaceae) en hef um en noabie 200 oondersoortn dee at oawer de hele wearld vuurkomt. t Geslacht besteet oet weendbestoewers en blöait oarvörmig. Bie de meeste soortn beent de blaadn lieknervig. Hierduur liekt ze wal wat op grös. Bie de meeste soortn in West-Europa stoat de blaadn in nen bladkreenk bie mekoar.
Ze komt in alle soortn umgeewings vuur, mear in Neerlaand beent ze t makkelikst an de kaante van de weg te veendn.
Wat soortn beent tradplaantn. Dèt heult in dèt ze op harte pètte köant oawerleawn, umdèt ze vleazige blaadn hebt, dee at dr teegn köant at dr op etreadn wörd. Aandere soortn gediejt op gröslaande en zoolte groond.
t Weaweblad kan vuur völle middelkes gebroekt wördn. A-j oew an nen braandnettel stekt mu-j met n weaweblad oawer t plekn woer t oew jökket striekn. t Voch oet de blaadn woarket as teegngif teegn t nettelsap. Oet de zöa van wat soortn weaweblad kan psyliumzoad emaakt wördn. Dèt is n middelken teegn lösliewigheaid. As disse zöa met völle voch in enömn wordt, vergoat de zöa neet, en krie-j ne steewige ontlasting. Van wat vukke soortn dit emaakt wörd is neet helemoal duudelik, zowel Plantago ovata, Plantago ispaghula als Plantago psyllium wordt eneumd.
In Neerlaand en België kö-j de volgende soortn antrefn:
Disse naamns beent letterlik umme zat van t Hollaands noar t Tweants, want zovölle oonderskeaid wörd r egee neet emaakt in t Tweants.
Taandweaweblad (Plantago major subsp. intermedia) Groot weaweblad (Plantago major subsp. major) Hertsheurnweaweblad (Plantago coronopus) Roew weaweblad (Plantago media) Smal weaweblad (Plantago lanceolata) Zaandweaweblad (Plantago arenaria) Zeeweaweblad (Plantago maritima)Zubturum (Plantago) — zubturumdoshlar oilasiga mansub 1—2 va koʻp yillik oʻtlar turkumi. 260 tacha turi maʼlum. Oʻzbekistonda 6 turi uchraydi. 4 turidan dorivor oʻsimlik sifatida foydalaniladi. Barglari ildiz boʻgʻzida toʻp boʻlib joylashgan, bandli, keng tuxumsimon yoki keng ellipssimon, nashtarsimon va tasmasimon. Gullari poya va shoxlari uchida oddiy boshoq hosil qiladi. Me-vasi ikki yoki koʻp urugʻli. Bargi va urugʻi tarkibida S va K vitamin, karotin, shilimshiq oshlovchi va b. mod-dalar bor. Bargidan tayyorlangan damlama meʼda-ichak kasalliklarini, yaralarni davolashda, urugʻining shilimshiq eritmasi esa kuchsiz surgi sifatida ishlatiladi.[1]
Zubturum (Plantago) — zubturumdoshlar oilasiga mansub 1—2 va koʻp yillik oʻtlar turkumi. 260 tacha turi maʼlum. Oʻzbekistonda 6 turi uchraydi. 4 turidan dorivor oʻsimlik sifatida foydalaniladi. Barglari ildiz boʻgʻzida toʻp boʻlib joylashgan, bandli, keng tuxumsimon yoki keng ellipssimon, nashtarsimon va tasmasimon. Gullari poya va shoxlari uchida oddiy boshoq hosil qiladi. Me-vasi ikki yoki koʻp urugʻli. Bargi va urugʻi tarkibida S va K vitamin, karotin, shilimshiq oshlovchi va b. mod-dalar bor. Bargidan tayyorlangan damlama meʼda-ichak kasalliklarini, yaralarni davolashda, urugʻining shilimshiq eritmasi esa kuchsiz surgi sifatida ishlatiladi.
Бака жалбырак(лат. Plantágo) — көп жылдык чөп өсүмдүк. Жер бетинде кеңири таралган. Кыргызстандын бардык жерлеринде кездешип, айрыкча арык жээктеринде, жол бойлорунда, тоо этектеринде, жайытта өсөт. Жалбырагы дарылык касиетке ээ. Андан плантаглюцид дарысы даярдалып, ичеги-карын оорусунда (гастрит, колит жана башка), кургатылган жалбырактардын маңызы жөтөлгө жана жара оорусунда колдонулат.Элдик медицинада кургатылган жалбыракты чай сыяктуу демдеп, какырык чыгаруучу дары катары, көк жөтөлгө, дем алуу жолдоруна суук тийгеңде, дизентерияда, ич өткөндө кеңири колдонулат. Жай бою өсүп жетилген, бүтүн жалбырактарын сабагы менен чогултуп, көлөкө жерге, үйдүн чатырында кургатуу керек. Кургак жалбыракты (10—15 г) бир стакан кайнак сууга демдеп, суугандан кийин чыпкалап, аш кашык менен күнүнө 5—6 жолу ичсе болот.Тун. жана Туш. жарым шаар алкагында таралган, кээ бир түрлөрү гана тропикте кездешет. Көпчүлүгү көп жылдык чөп, бир жылдыгы да бар, мисалы, лузитан Бака жалбырагы же коён жалбырагы Батыш Жер Ортолук деңиз жээгинде, Батыш Азияда жана Түштук Америкада таралган. Түн. Африка чөлдөрүндө өзгөчө бадал мавритан Бака жалбырагы өсөт. Кыргызстанда өскөн 10 түрү чөп, тамыры чачы жана өзөк. Жалбырагы кезектешип жайгашат. Айрымдарынын сабагы кыска, жерден арад чыгып турат.Тамыр жалбырагы жазы, жарыш тарамыштуу, узун саптуу. Гүлү майда, көрксүз, жашыл, топгүлү башча же машак. Мөмөсү кутуча же жаңгакча. Жол жээгинде, шалбаада, кумдак жерде, боздоңдо өсөт. Маңызынын жана уругунун дарылык касиети бар. Кыргызстандын бардык өрөөндөрүндө, тоолорунда жолугат.
Кыргыз Совет Энциклопедиясынын Башкы редакциясы. «Ден соолук» Медициналык энциклопедия. - Ф.:1991, ISBN 5-89750-008-8
Бохсурҕан (лат. Plantágo) (нууч. подорожник) — аан дойдуга киэҥник тарҕаммыт Бохсурҕаннар кэргэннэригэр киирэр (семейство Подорожниковые, Plantaginaceae) биир эбэтэр элбэх сыллаах оттор уустара. 153 көрүҥү ааҕаллар[1]
Бохсурҕан бэрэстэбиитэллэрэ Европа, Азия, Африка уонна Америка сымнаһыар уонна субтропик курданыыларыгар үүнэллэр. Урукку ССРС-ка 30-ча көрүҥү араараллар этэ. Ордук биллибиттэрэ: Орто бохсурҕан (Plantago media), Бөдөҥ бохсурҕан (Plantago major) уонна Ланцеттыҥы бохсурҕан (Plantago lanceolata) — элбэх сыллаах оттор[2]. Закавказьеҕа уонна Орто Азияҕа Кумах бохсурҕана (Plantago arenaria) үүнэр — лабаалардаах 40 см үрдүккэ тиийэ улаатар оттуҥу үүнээйи.
Бохсурҕаннар суол кытыытыгар, кураанах сирдэргэ, истиэпкэ, хонууга, кумахха үүнэллэр[3].
Суол кытыытыгар үүнэр төрүөтэ - дьон атахтарын таҥаһынан сиэмэтин тарҕатыыларыттан. Америкаҕа оннук тарҕаммыта, олохтоох омуктар ол иһин «үрүҥ киһи суола» диэн ааттаабыттар.
10—12 см уһуннаах, лаппаҕар, кэтит сэбирдэҕэр биэс тымыр чуолкайдык көстөр, ол иһин сороҕор «биэс тымыр» диэн ааттыыллар. Үксүн суол, ыллык кытыытынан, дьиэ тэлгэһэтигэр, сииктээх сиргэ үүнэр.
Итии ууга көөнньөрөн, сөтөлгө, сили хоҥуннарыыга, күөмэй ыарыйдаҕына туттабыт. Итини таһынан куртах, оһоҕос ыарыытыгар (гастрит, колиэнтерит, энтероколит), куртах бааһырыытыгар, сэлликкэ сэбирдэҕин оргутан туттуохха сөп. Сэбирдэҕин бэйэтинэн сии сырыттахха, чэй да курдук оҥостон истэххэ, куртах ыалдьара ааһар. Ол гынан баран, куртах аһыыта үрдүк буоллаҕына, бохсурҕаны туттубат ордук.
Сахарнай диабекка, куртах бааһыгар, хойуу хаайтарыытыгар сиэмэтин туттуллар. Биилээххэ быһыннахха, хаан барыытыгар бохсурҕан бороһуогун кутан ыга баайыллар.
Дынбарг (лат: Plantágo, эрс: Подорожник) — цхьан шера е дуккха шерашка дахаш дола баьца, нийлхагIа кIотаргий тайпа да Дынбаргий (Plantaginaceae) дезала. Цу тайпа чу 150 совгIа вид юкъейоагIаш я.
Тегавец (науч. Plantago) — билка која луѓето ја употребуваат уште од најстарите времиња. Се среќава скоро во секој двор затскриена помеѓу другите тревки, по ливадите и во шумите каде нема дрвја. За да израсне не и се потребни посебни услови. Потребното количество вода го прима од дождовите. За време на сушен период не бара посебно налевање со вода.
Постојат два вида тегавец:
Тие се разликуваат по обликот на листовите.
Освен овие својства, тегавецот делува и антисептичко, диуретичко, бактерицидно и бактериостатички.
Во листот на тегавецот се наоѓаат околу 6,5% слузава материја во облик на полисахариди, танини, кумарин ескулетин, флавоноиди (апигенин, лутеолин и скутелареин), повеќе од 1% кременова киселина, од минералите застапени се цинкот и калиумот. Содржи и сапонини кои делуваат хемолитичко и два многу важни иридоидгликозиди аукубин и каталпол.
Акубинот има антивирусно, детоксичн, антимикробно и антиинфламаторно дејство, а каталполот има антихипертезивно, антивирусно, антитуморно, хепаропротективно, спазмолитично и антиинфламаторно.
Освен овие својства, тегавецот делува и антисептичко, диуретичко, бактерицидно и бактериостатички.
Тегавец (науч. Plantago) — билка која луѓето ја употребуваат уште од најстарите времиња. Се среќава скоро во секој двор затскриена помеѓу другите тревки, по ливадите и во шумите каде нема дрвја. За да израсне не и се потребни посебни услови. Потребното количество вода го прима од дождовите. За време на сушен период не бара посебно налевање со вода.
Постојат два вида тегавец:
машки тегавец (Plantago Lanceolata) и женски тегавец (Plantago Major)Тие се разликуваат по обликот на листовите.
Освен овие својства, тегавецот делува и антисептичко, диуретичко, бактерицидно и бактериостатички.
Трыпу́тнік (Plantago) — род кветкавых расьлінаў сямейства трыпутнікавых.
Вылучаюць каля 260 відаў. Пашыраны пераважна ва ўмерана цёплых зонах абодвух паўшар’яў. У Беларусі сустракаюцца трыпутнік вялікі, трыпутнік ланцэтны, трыпутнік стэпавы, трыпутнік сярэдні, трыпутнік шурпаты. Трапляюцца каля жыльля, уздоўж дарог (адсюль назва), на пустках, лугах.
Адна- ці шматгадовыя травяністыя расьліны, радзей кусты і хмызьнякі. Лісьце звычайна чаргаванае, часта збліжанае ў прыкаранёвую разетку, простае, вузкалінейнае або шырокаланцэтнае, суцэльнакрайняе, хвалістае ці зубчастае. Кветкі дробныя, у галоўках або каласах на верхавінках бязьлістых стрэлак. Плод — каробачка.
Лекавыя, тэхнічныя, кармавыя расьліны. Насеньне некаторых відаў трыпутніка (г. зв. блошнае семя) выкарыстоўваюць у мэдыцыне, тэкстыльнай і папяровай прамысловасьці.
— сховішча мультымэдыйных матэрыялаў
Трыпу́тнік (Plantago) — род кветкавых расьлінаў сямейства трыпутнікавых.
Вылучаюць каля 260 відаў. Пашыраны пераважна ва ўмерана цёплых зонах абодвух паўшар’яў. У Беларусі сустракаюцца трыпутнік вялікі, трыпутнік ланцэтны, трыпутнік стэпавы, трыпутнік сярэдні, трыпутнік шурпаты. Трапляюцца каля жыльля, уздоўж дарог (адсюль назва), на пустках, лугах.
Адна- ці шматгадовыя травяністыя расьліны, радзей кусты і хмызьнякі. Лісьце звычайна чаргаванае, часта збліжанае ў прыкаранёвую разетку, простае, вузкалінейнае або шырокаланцэтнае, суцэльнакрайняе, хвалістае ці зубчастае. Кветкі дробныя, у галоўках або каласах на верхавінках бязьлістых стрэлак. Плод — каробачка.
Лекавыя, тэхнічныя, кармавыя расьліны. Насеньне некаторых відаў трыпутніка (г. зв. блошнае семя) выкарыстоўваюць у мэдыцыне, тэкстыльнай і папяровай прамысловасьці.
Цирейлопа[2], лиякс: буйдуктикше[3] — (лат. Plantágo, руз. Подоро́жник) — вейке- ламо иень перть касыця тикше, сеетьстэ пельскуракш Цирейлопансетнень раськень (Plantaginaceae). Лововить 150 видт[4], конат касыть весе масторга, ламотне эйстэст паксянь тикшеть.
Ботаникань артовкс «Naturgeschichte des Pflanzenreichs» книгасто
Аволь покш цирейлопа (Plantágo média)
Казямо цирейлопа (Plantago arenaria)
Юл япрағы рус. Подорожник, лат. Plantágo күп йыллыҡ үлән үҫемлек.
Бейеклеге 30 см-ға етә. Июнь -июль айҙарында ҡыҙғылт көрән сәскә ата. Юл япрағы әрһеҙ үлән. Ул ташландыҡ ерҙә, юл буйҙарында, баҡсаларҙа, болон - туғайҙарҙа үҫә. Республикабыҙҙа киң таралған дарыу үҫемлеге.
Дауалау өсөн үләндең япрағы ҡулланыла.
Юл япрағы рус. Подорожник, лат. Plantágo күп йыллыҡ үлән үҫемлек.
მაჯერღვაია, თაშნეშე მაჯერღვია, მაჯარღვია, მაჯარღვალაია, ჯარღვალია (ლათ. Plantago) — ჩანარეფიშ გვარი მაჯარღვიაშობურეფიშ ფანიაშე. ართწანიანი ვარ-და მიარეწანიანი ოდიარეეფი, კანკალეშა ბართვოდიარეეფი.
გვარი იკათუანს 250-შახ გვარობას, ნამუთ გოფაჩილი რე დიხაუჩაშ ზჷმიერ ორტყაფუს. საქორთუოს 11 გვარობა რე. მაჯერღვაია გვალაშ გიმენი ორტაფუშე დოჭყაფილი ალპურ ორტყაფუშახ სქირე დო ოდიარამი კართეეფს, რზაპიჯეფს დო მოჩაჩანელ აბანეფს, დოლოეფს დო ქვეშხონეფს ჩანს. ლათ. Plantago major, Plantago media დო Plantago lanceolata ფართოთ მოდვალირი გვარობეფი რე.
მაჯერღვაიაშ თასი იკათუანს ცქირცქის დო გლიკოზიდ აუკუბინს, ფურცელი — კაროტინს, ვიტამინს დო ფიტონციდეფს. ფურცელს გჷმირინუანა ნაკვათაშ, ნაჭკირაშ, ნაჭყოლაშ დო ჭყოლიშ დაშუშებელო, დჷნადგინას — ეკახვალარი მეშქაშალათ, წვენს — გასტრიტიშ დო ენტერიტიშ ოსქილადარო.
მაჯერღვაია, თაშნეშე მაჯერღვია, მაჯარღვია, მაჯარღვალაია, ჯარღვალია (ლათ. Plantago) — ჩანარეფიშ გვარი მაჯარღვიაშობურეფიშ ფანიაშე. ართწანიანი ვარ-და მიარეწანიანი ოდიარეეფი, კანკალეშა ბართვოდიარეეფი.
გვარი იკათუანს 250-შახ გვარობას, ნამუთ გოფაჩილი რე დიხაუჩაშ ზჷმიერ ორტყაფუს. საქორთუოს 11 გვარობა რე. მაჯერღვაია გვალაშ გიმენი ორტაფუშე დოჭყაფილი ალპურ ორტყაფუშახ სქირე დო ოდიარამი კართეეფს, რზაპიჯეფს დო მოჩაჩანელ აბანეფს, დოლოეფს დო ქვეშხონეფს ჩანს. ლათ. Plantago major, Plantago media დო Plantago lanceolata ფართოთ მოდვალირი გვარობეფი რე.
მაჯერღვაიაშ თასი იკათუანს ცქირცქის დო გლიკოზიდ აუკუბინს, ფურცელი — კაროტინს, ვიტამინს დო ფიტონციდეფს. ფურცელს გჷმირინუანა ნაკვათაშ, ნაჭკირაშ, ნაჭყოლაშ დო ჭყოლიშ დაშუშებელო, დჷნადგინას — ეკახვალარი მეშქაშალათ, წვენს — გასტრიტიშ დო ენტერიტიშ ოსქილადარო.
Динберг, я Говрберг (лат. Plantágo májor оьрс. Подорожник) — бецан орамат; Динберган (Plantaginaceae) доьзалера Динберг тайпан кеп. Россехь а, луларчу пачхьалкхашкахь а яьржина массанхьа а, Къилбаседан йист йоцучохь, асаран орамат санна; культуран орамат йина дарбанан хьолаш бахьнехь.
Динберг — дукхашерийн бецан орамат. Динберган боца орам бу, тӀаьхь дуткъий тай кепара орамаш а долуш.
ГӀаш гулдина орамерачу розетке, гӀожмаш йолуш, шуьйра овалан кеп йолуш ду. ГӀан гӀожмаш йохаллехь цхьатерра ю гӀен пардоца, ехуо а я наггахь йоца а хуьлу.
Заза долургаш нийса, бух тӀиера хьала йоьдуш, локхалла 15—45 см, дуткъа нох даьккхина, чеккхенехь деха цилиндр кепе заза — кенаца. Зезагаш кегийра деа декъе, кедалган гӀаш йисттехула чкъор долуш, заза сирла-боьра. Йиъ дургал шозза еха ю зазан турбал, церан хьесийн кӀайн ду, дургалгаш — таьӀна-лилбасар. Кхуьу майхь — июнехь (къилбаседехь) август — сентябрь кхаччалц.
ХӀу — дуккха а хӀуш долу бот чохь. Анемофил.
Динберган гӀашца дукха полисахаридаш ду, оцу юкъахь маза (11 % гергга), иридоидийн гликозид аукубин, къаьхьа хӀумнаш, каротиноидаш, аскорбинан мусталла, холин.
Дарбанан аьргалла санна леладо динберган гӀа (лат. Folium Plantaginis majoris) а, сийна буц (Herba Plantaginis majoris recens) а[1].
Динберган гӀашшах йина препараташ дукха дарбанан Ӏаткъам болуш ду.
Халкъан медицинехь гӀашшан чорпа лелайо элан хӀоршна (аллергина), хоршана, чуьйнана, гоьта-лазарна, ахкаргаш шелдаларна, хьеран раканна, пехшан ракана. Керла гӀаш тӀедохку чевнашна, кховра даьлла меттигна, хадийна меттигна, даӀна, ӀаьржбӀаьргана. Якъийначу динберган хӀурах дина хьакхар — эффект йолуш гӀирс бу дилхан ноткъа йина чевнашна.
Ӏилманан медицинехь гӀаш леладо чов ерзорна, хьу кхетарна дуьхьал, цӀий сацорна, шет дӀаяккхарна, наб кхетийтарна, лазар дӀадаккхархьама, бактерицидан, аллергина дуьхьала молха санна.
ГӀашшан басар леладо бронхитна, йовхарийн цамгарна, йохаршна, Екъа къамкъаргера са лецарна шет дӀайоккху гӀирс санна[1], зорхӀан-йоьхьийн некъан цамгаршна, царна юкъахь зорхӀан даӀан цамгар а, искиртиган цамгар а, жаннашна хьу кхетчи.
Керлачу бецан мут пайден ю анацидан а, гуттаренна а гастритана[1].
ГӀашшан спиртан экстракто охьабоккху пхенийн Ӏаткъам. Динберго шет дӀайоккху хьал леладо бецийн гуламашкахь.
Арахоьцу Динберган мут (лат. Plantaginis succus) дарбанан препарат лелайо гастритан, диспепсин, анорексин.
Динберган хинан экстрактах йоккху препарат «Плантаглюцид», цуо хебаршна а, хьуна а дуьхьал болх бо, лелайо зорхӀан даӀан а, искиртиган а цамгарна[1].
Къона гӀаш дууш ду, Российн Генарчу Малхбалехь а, Кавказехь а царех чорпа йо[2].
Динберг, я Говрберг (лат. Plantágo májor оьрс. Подорожник) — бецан орамат; Динберган (Plantaginaceae) доьзалера Динберг тайпан кеп. Россехь а, луларчу пачхьалкхашкахь а яьржина массанхьа а, Къилбаседан йист йоцучохь, асаран орамат санна; культуран орамат йина дарбанан хьолаш бахьнехь.
Plantago is a genus of about 200 species of flowering plants in the family Plantaginaceae, commonly called plantains or fleaworts. The common name plantain is shared with the unrelated cooking plantain. Most are herbaceous plants, though a few are subshrubs growing to 60 centimetres (24 inches) tall.
The leaves are sessile or have a poorly defined petiole.[2]: 632 They have three or five parallel veins that diverge in the wider part of the leaf. Leaves are broad or narrow, depending on the species. The inflorescences are borne on stalks typically 5–40 centimetres (2–15+1⁄2 inches) tall, and can be a short cone or a long spike, with numerous tiny wind-pollinated flowers.
The boundaries of the genus Plantago have been fairly stable, with the main question being whether to include Bougueria (one species from the Andes) and Littorella (2–3 species of aquatic plants).[3]
There are about 200 species of Plantago, including:
The genus name Plantago descends from the classical Latin name plantago, which in classical Latin meant some Plantago species, including Plantago major and Plantago media. In Latin the name was formed from the classical Latin word planta = "sole of the foot". The name was so formed in Latin because the leaves of these species grow out near flat at ground level. The suffix -ago in Latin means "a sort of".[4]
The species are found all over the world, including the Americas, Asia, Australia, New Zealand, Africa and Europe. Many species in the genus are cosmopolitan weeds. They are found in many different habitats, most commonly in wet areas like seepages or bogs. They can also be found in alpine and semi-alpine or coastal areas. The cosmopolitan weeds can be frequently seen at the side of roads.
Plantains are used as food plants by the larvae of some species of Lepidoptera (butterfly and moth).
Plantain has been consumed as human food since prehistory. For example, archaeological recovery along California's Central Coast has demonstrated use of this species as a food since the Millingstone Horizon.[5] The broad-leaved varieties are sometimes used as a leaf vegetable for salads, green sauce, and so on.[6]: 108–109 Tender young plantain leaves can be eaten raw and older leaves can be cooked. The seeds can be cooked like rice.[7]
Plantago species have been used since prehistoric times as herbal remedies. The herb is astringent, anti-toxic, antimicrobial, anti-inflammatory, anti-histamine, as well as demulcent, expectorant, styptic and diuretic.[8] Externally, a poultice of the leaves is useful for insect bites, poison-ivy rashes, minor sores, and boils. In folklore it is even claimed to be able to cure snakebite and was used by the Dakota Indian tribe of North America for this.[9] Internally, it is used for coughs and bronchitis, as a tea,[10] tincture, or syrup. Tea made from the leaves may help cure diarrhea.[11]
Plantain seed husks expand and become mucilaginous when wet, especially those of P. psyllium, which is used in common over-the-counter bulk laxative and fiber supplement products such as Metamucil. P. psyllium seed is useful for constipation, irritable bowel syndrome, dietary fiber supplementation, and diverticular disease. Mucilage from desert indianwheat (P. ovata) is obtained by grinding off the husk. This mucilage, also known as psyllium, is commonly sold as Isabgol, a laxative which is used to control irregular bowel syndrome and constipation.[12] It has been used as an indigenous Ayurvedic and Unani medicine for a whole range of bowel problems. Psyllium supplements are typically used in powder form, along with adequate amounts of fluids. A dose of at least 7 grams daily taken with adequate amounts of fluid (water, juice) is used by some for management of elevated cholesterol. There are a number of psyllium products used for constipation. The usual dose is about 3.5 grams twice a day. Psyllium is also a component of several ready-to-eat cereals.
In Serbia, Romania, Bulgaria and Russia, leaves from Plantago major are used as a folk remedy to preventing infection on cuts and scratches because of its antiseptic properties. In Slovenia and other Central European regions, the leaves were traditionally used topically as a cure for blisters resulting from friction (such as caused by tight shoes etc.).
There may also be a use for plantains in the abatement of enteric methane from ruminants,[13] as the natural compounds present (e.g. condensed tannins; ~14 g/kg DM), affect the acetate-propionate ratio in the rumen, which is a primary mechanism by which methanogenesis is restricted.[14] Currently this is not a viable option in any significant scale due to agronomic difficulties.
As Old English Wegbrade the plantago is one of the nine plants invoked in the pagan Anglo-Saxon Nine Herbs Charm, recorded in the 10th century.
Plantago alpina
Ribwort plantain (Plantago lanceolata)
Ribwort plantain (Plantago lanceolata)
Plantago nivalis
Ribwort plantain flower spike
Buckshorn plantain (Plantago coronopus)
Plantago media stepposa
Plantago maritima
.jpg)
.JPG)
.jpg)
{{cite book}}: CS1 maint: others (link) Plantago is a genus of about 200 species of flowering plants in the family Plantaginaceae, commonly called plantains or fleaworts. The common name plantain is shared with the unrelated cooking plantain. Most are herbaceous plants, though a few are subshrubs growing to 60 centimetres (24 inches) tall.
La plantago[1] (science: Plantago) estas genro enhavanta speciojn unujarajn aŭ staŭdoj, kiuj parte kreskas en Eŭropo.
Plantago estas bongusta legomo, plena je vitaminoj kaj mineraloj, preparebla kiel spinaco kaj bone kombinebla kun aliaj legomoj. Eblas ankaŭ sekigi la foliojn kaj mueli ilin per pistujo. La folioj estas tre fortikaj, do foje oni uzas ilin por paki aliajn manĝaĵojn. Ekzemple oni povas kuiri rizon, fari bulojn kaj paki ilin per plantago-folioj. La foliojn oni povas nodi aŭ teni per dentopikilo.
La suko de la folioj mildigas doloron pro insektoj kaj urtika brulo, sed ankaŭ dentodoloro kaj gorĝodoloron (maĉu foliojn aŭ radikon). Helpas vundojn resaniĝi. Purigas la sangon kaj tiel helpas kontraŭ ekzemo; ĝi fortigas la imunsistemon. Teo helpas kontraŭ hemoroido, renŝtonetoj kaj kramfoj en la stomako.
La plantago (science: Plantago) estas genro enhavanta speciojn unujarajn aŭ staŭdoj, kiuj parte kreskas en Eŭropo.
Plantago (del latín plantāgo, -ĭnis), conocidas comúnmente como llantenes, es un género de plantas con flores perteneciente a la familia Plantaginaceae y compuesto de alrededor de doscientas especies. La mayoría son plantas herbáceas, aunque hay arbustos que alcanzan los 60 cm de altura. Las hojas son sésiles (sentadas) con pseudopeciolo. Tienen tres o cinco venas paralelas. Las hojas son anchas o estrechas, según la especie. La inflorescencia son los tallos típicos con 5-40 cm de altura, con las flores minúsculas y muy numerosas que son polinizadas por el viento.
Las plantas son utilizadas como plantas alimenticias por las larvas de algunas especies de lepidópteros (mariposas y polillas) -ver lista de Lepidópteros que se alimentan del Plantago.
Las especies de Plantago se han utilizado desde épocas prehistóricas en remedios herbarios. La hierba es considerada astringente, anti-tóxica, antimicrobiana, anti-inflamatoria, anti-histamínica, así como demulcente, expectorante, estíptica y diurética. Externamente, la cataplasma de las hojas es útil para picaduras de insectos, erupciones de hiedra venenosa, llagas menores y forúnculos. En el folclore se afirma incluso ser capaz de curar la mordedura de serpiente y se utilizó por la tribu Dakota de América del Norte para esto.[cita requerida] Internamente, se utiliza para la tos y la bronquitis, como un té, tintura o jarabe. Las variedades de hoja ancha se utilizan a veces como un vegetal de hoja para ensaladas, salsa verde, etcétera.
Las cáscaras de semillas de la planta se expanden y se vuelven mucilaginosas cuando están húmedas, especialmente las de P. psyllium, que se usa en productos laxantes comunes de venta libre y productos de suplemento de fibra como Metamucil. La semilla de P. psyllium es útil para el estreñimiento, el síndrome del intestino irritable, la suplementación con fibra dietética y la enfermedad diverticular. La planta se ha consumido como alimento humano desde la prehistoria. Por ejemplo, la recuperación arqueológica a lo largo de la costa central de California ha demostrado el uso de esta especie como alimento desde el horizonte de Millingstone.
Los suplementos de P. psyllium se utilizan normalmente en forma de polvo, junto con cantidades adecuadas de líquidos. La dosis de al menos siete gramos diarios tomados con cantidades adecuadas de líquido (agua, jugo) es utilizada por algunos para el manejo del colesterol elevado. Hay una serie de productos de Psyllium utilizados para el estreñimiento. La dosis habitual es de unos tres gramos y medio dos veces al día. El psyllium es también un componente de varios cereales listos para comer.[cita requerida]
El mucílago de Indianwheat del desierto (Plantago ovata) se obtiene desmenuzando la cáscara. Este mucílago, también conocido como Psyllium, se vende comúnmente como Isabgol, un laxante que se utiliza para controlar el síndrome de intestino irregular y el estreñimiento. Se ha utilizado como una medicina indígena ayurvédica y Unani para toda una gama de problemas intestinales.
En el inglés antiguo Wegbrade, Plantago es una de las nueve plantas invocadas en el encanto pagano de nueve hierbas anglosajonas, registrado en el siglo X. En Serbia, Rumania y Bulgaria, las hojas de Plantago major se utilizan como un remedio popular para prevenir la infección en cortes y arañazos debido a sus propiedades antisépticas. En Eslovenia y otras regiones de Europa Central, las hojas se utilizaban tradicionalmente tópicamente para curar ampollas resultantes de la fricción (como causado por los zapatos apretados, etc.) y el alivio de las picaduras de mosquitos en Westfalia oriental, así como el oeste de Eastphalia.
Como los compuestos naturales presentes (por ejemplo, taninos condensados, ~ 14 g / kg de MS), afectan la proporción acetato-propionato en el rumen, que es un mecanismo primario por el cual la metanogénesis está restringida. Actualmente esta no es una opción viable en cualquier escala significativa debido a dificultades agronómicas.
Hay alrededor de doscientas especies de Plantago, incluidas:
Plantago (del latín plantāgo, -ĭnis), conocidas comúnmente como llantenes, es un género de plantas con flores perteneciente a la familia Plantaginaceae y compuesto de alrededor de doscientas especies. La mayoría son plantas herbáceas, aunque hay arbustos que alcanzan los 60 cm de altura. Las hojas son sésiles (sentadas) con pseudopeciolo. Tienen tres o cinco venas paralelas. Las hojas son anchas o estrechas, según la especie. La inflorescencia son los tallos típicos con 5-40 cm de altura, con las flores minúsculas y muy numerosas que son polinizadas por el viento.
Teeleht (Plantago L.) on taimede perekond teeleheliste sugukonnast.
Teeleht (Plantago L.) on taimede perekond teeleheliste sugukonnast.
Plantain, zain-belar edo arpin Plantago generoko landare askoren izen generiko arruntak dira:
Plantago generoa 200en bat espeziez osatuta dago, horietako asko plantain izena hartzen duten landare txiki eta nabarmendu gabekoak direla. Gehienak landare belarkarak dira, gutxi batzuk 60 cm-rainoko garaiera izan dezaketen zuhaixkatxoak badira ere. Hostoak eseriak dira, baina zurtoinaren ondoan estutzen dira hosto-txorten baten itxura hartuz. Hostoaren zati zabalean elkarrengandik aldentzen diren hiru edo bost zain paralelo dituzte. Espezien arabera, hostoak zabalak ala estuak dira. Infloreszentziak 5 eta 40 cm arteko garaiera izaten duten zurtoinetan jaiotzen ohi dira, eta kono labur edo buru luzeak izan daitezke, haizez lorautseztatzen diren makina bat lore txikiz osatuak.
Lepidoptero (tximeletak eta sitsak) espezie batzuen larbek elikagaitzat dituzte - ikus plantainez elikatzen diren lepidopteroen zerrenda.
Ia lurbira guztian aurki daitezke, Amerika, Asia, Australia, Zeelanda Berria, Afrika eta Europan barne. Generoko espezie asko habitat ezberdin askotan aurki daitezken belar kosmopolitak dira, gehien bat toki hezeetan. Mendi garaietan eta itsas bazterretan ere aurkitu ahal dira. Sarritan errepide bazterretan ere agertzen dira.
Aitzineuskaraz *ardi-bini 'ardi-mihi'; [1] Koldo Mitxelenaren ikerketen arabera.
Plantago espeziak Historiaurreko garaietatik izan dira erabiliak sendabelarrak legez. Belar hauek idorgarri, toxinen aurkako, mikrobioen aurkako, hanturaren aurkako, espektoragarri, estiptiko eta diuretikoak ei dira. Kanpoaldean, hostoen kataplasma erabil ei daiteke intsektuen ziztada, huntz pozoitsuagatiko negal, zauri txiki eta zaldarrekin. Barrualdean, eztularen eta bronkitis aren aurka erabil ei daiteke, edabe, tintura edo siropa prestatu eta gero. Hosto zabaleko barietateak batzuetan entsaladak eta antzeko prestaketak egiteko erabiltzen dira.
Plantago generoaren mugak nahiko egonkorrak izan dira; kontu eztabaidatuena Bougueria (Andeetako espezie bat) eta Littorella (ur-landareko 2 edo 3 espezie) espezieak generoan sartu behar diren ala ez izan da.[2]
Plantago generoan 200 espezie inguru daude, euren artean hurrengoak:
Plantago alpina
Ezpata-plantain (Plantago lanceolata)
Ezpata-lantain (Plantago lanceolata)
Plantago nivalis
Ribwort Plantain flower spike
Izar-plantain (Plantago coronopus)
Plantain ertain Plantago media stepposa
Itsas plantain Plantago maritima
(Ingelesez)*Plantain handia, Grieve anderearen belar bildumatik
(Ingelesez)*“P. Major”aren erabilerak sendagintzan Armenian
(Ingelesez)*Informazio gehigarria P. Psyllium-i buruz, hazteko bideari eta balio ekonomikoari buruzkoa barne
Plantain, zain-belar edo arpin Plantago generoko landare askoren izen generiko arruntak dira:
Plantago generoa 200en bat espeziez osatuta dago, horietako asko plantain izena hartzen duten landare txiki eta nabarmendu gabekoak direla. Gehienak landare belarkarak dira, gutxi batzuk 60 cm-rainoko garaiera izan dezaketen zuhaixkatxoak badira ere. Hostoak eseriak dira, baina zurtoinaren ondoan estutzen dira hosto-txorten baten itxura hartuz. Hostoaren zati zabalean elkarrengandik aldentzen diren hiru edo bost zain paralelo dituzte. Espezien arabera, hostoak zabalak ala estuak dira. Infloreszentziak 5 eta 40 cm arteko garaiera izaten duten zurtoinetan jaiotzen ohi dira, eta kono labur edo buru luzeak izan daitezke, haizez lorautseztatzen diren makina bat lore txikiz osatuak.
Lepidoptero (tximeletak eta sitsak) espezie batzuen larbek elikagaitzat dituzte - ikus plantainez elikatzen diren lepidopteroen zerrenda.
Ia lurbira guztian aurki daitezke, Amerika, Asia, Australia, Zeelanda Berria, Afrika eta Europan barne. Generoko espezie asko habitat ezberdin askotan aurki daitezken belar kosmopolitak dira, gehien bat toki hezeetan. Mendi garaietan eta itsas bazterretan ere aurkitu ahal dira. Sarritan errepide bazterretan ere agertzen dira.
Ratamot (Plantago) on yksi- ja monivuotisten kasvien suku, joka kuuluu ratamokasvien heimoon. Sukuun kuuluu yli 200 lajia, jotka ovat levinneet ympäri maapalloa ja monia niistä pidetään rikkakasveina.
Ratamot kasvavat useimmiten lauhkeilla ja subtrooppisilla alueilla Euroopassa, Aasiassa, Afrikassa ja Yhdysvalloissa. Alueella, joka kattaa entisen Neuvostoliiton, esiintyy noin 30 lajia.
Ratamot omaavat yleensä lyhyen juurakon, josta lähtee pitkiä säikeitä. Kukinnot ovat pystyasennossa ja lehdettömiä. Joillakin lajeilla kukinnon varsi on haarautunut. Kukat ovat pieniä, huomaamattomia, ryhmittyneitä tiheään tähkään. Siemenet ovat kiinni tähkässä. Pölytys tapahtuu useimmiten tuulen avulla.
Sukuun kuuluu yli 200 lajia, jotka jaetaan 5 alasukuun. Raani (Plantago uniflora, syn. Littorella uniflora) on luettu myös toiseen sukuun (raanit Littorella).
Suomessa ja Pohjoismaissa esiintyviä ratamolajeja:[1][2]
Muualla esiintyviä ratamolajeja:
Plantago alpina
Heinäratamo (Plantago lanceolata)
Heinäratamo (Plantago lanceolata)
Lumiratamo (Plantago nivalis)
Liuskaratamo (Plantago coronopus)
Soikkoratamo (Plantago media)
Meriratamo (Plantago maritima)
Ratamot (Plantago) on yksi- ja monivuotisten kasvien suku, joka kuuluu ratamokasvien heimoon. Sukuun kuuluu yli 200 lajia, jotka ovat levinneet ympäri maapalloa ja monia niistä pidetään rikkakasveina.
Plantago est un genre de plantes herbacées de la famille des Plantaginaceae, celle des plantains véritables, qui comprend quelque 200 espèces.
On trouve les plantains tout autour du monde, dans de très nombreux habitats différents, humides et secs, alpins et côtiers, et y compris au sein des villes et le long des routes.
Le nom de genre Plantago vient du latin planta, « plante des pieds » et ago « je pousse », en raison de la forme des feuilles planes et larges de certaines espèces qui reposent à plat sur le sol, évoquant la plante des pieds[1]. Une autre interprétation est que les plantains se trouvent en abondance dans les milieux piétinés[2].
Ce sont des petites plantes herbacées discrètes, dont la plupart sont piétinables : sur un sentier non endurci, elles développent leur croissance vers le milieu au détriment des autres plantes et herbes qui finissent par succomber au piétinement. Cette résistance au piétinement est surtout due à leurs feuilles épaisses, élastiques, fibreuses, et plaquées au sol (d'où leur emploi comme « plante des coups » selon la théorie des signatures). Elles résistent bien aussi au compactage du sol, ce qui les prédispose à coloniser toutes sortes de milieux piétinés et ensoleillés (pelouses urbaines, interstices de trottoirs, pieds des murs, allées et chemins, prairies[3], talus ras, quais de gare)[4].
La plupart des espèces d'Europe occidentale ont des feuilles étroites disposées en rosette, avec 3 à 5 nervures parallèles qui divergent sur la partie large de la feuille et qui sont en surépaisseurs sur le dessous de la feuille, ce qui permet de les distinguer des gentianes jaune ou du vérâtre.
Les inflorescences (épis) se trouvent à l'extrémité de longues tiges de 5 à 40 cm. Les fleurs à pollinisation anémophile donnent naissance à des milliers de graines minuscules.
Les plantains sont utilisés comme aliment par les larves de quelques espèces de lépidoptères (papillons).
En raison de leurs rosettes de feuilles épaisses, élastiques, fibreuses, plaquées au sol, certains plantains (Plantago major, Plantago coronopus) résistent bien aux effets destructeurs du piétinement et au compactage du sol[6].
Leurs graines ont, par temps humide, un tégument qui se colle à tout ce qu'il touche, ce qui fait des plantains des adventices cosmopolites[7].
Ce genre a été décrit pour la première fois en 1753 par le naturaliste suédois Carl von Linné (1707-1778).
C'est au sous-genre Plantago (Psyllium) qu'appartiennent Plantago ovata Forssk., le plantain blond ou plantain des Indes, et Plantago psyllium L. (ou Plantago afra L.) appelé aussi plantain pucier ou plantain de Provence. Mais aujourd'hui, on utilise généralement pour ces deux espèces le terme générique psyllium ; psylliium blond pour le premier, aux graines claires, et psyllium brun pour le second, aux graines noirâtres (le mot psyllium vient du latin psylla qui signifie puce — psyllos en grec — du fait de la ressemblance des graines avec cet insecte)
Selon GRIN (22 septembre 2016)[8] :
Selon Tropicos (22 septembre 2016)[9] (Attention liste brute contenant possiblement des synonymes) :
Une dizaine d'espèces ont des feuilles d'assez grande taille et relativement tendres pour être consommées (P. alpina, P. coronopus, P. lanceolata, P. media, P. major). Jeunes, elles peuvent se manger crues, dans les salades, et ont un goût d'abord amer puis qui ressemble à celui d'un champignon, le bolet. Les feuilles plus âgées filandreuses, notamment celles à l'extérieur de la rosette, sont meilleures cuites, en particulier dans les soupes ou les risottos, quoique l'on puisse en faire des pestos. Les fleurs non écloses (boutons floraux)[10] peuvent être mangées crues ou cuites à la poêle, voire préparées comme des câpres. Les graines séchées peuvent servir à parsemer un jus ou une soupe. Les jeunes épis au goût de noisette peuvent être ajoutés aux salades[11],[12].
Les plantains contiennent de nombreux composés chimiques d'intérêt pharmaceutiques, qui en font une véritable « trousse à pharmacie » de la nature selon François Couplan[13]. Les espèces les plus courantes et les plus utilisées par la pharmacopée traditionnelle sont Plantago Major et Plantago Lanceolata. Ils possèdent des polysaccharides (dont de l'arabinogalactane), des mucilages, des iridoïdes, des phényléthanoïdes, des flavonoïdes (dont de l'apigénine), des tanins, et des acides phénols[14].
Toutes les variétés de plantains ont eu et ont encore un usage interne (dans l'alimentation ou en diététique) et surtout des usages externes (cataplasme, crème ou baume, macérat huileux) traitant notamment les inflammations de la peau ou des muqueuses. Le suc frais extrait des feuilles (au printemps, à la floraison) sert à diverses préparations, notamment des collyres (sous forme d'hydrolat).
La racine est récoltée et broyée pour préparer des cataplasmes anti-infectieux.
Tous les plantains calment les piqûres d'insectes (moustiques, abeilles, frelons, guêpes, taons) ; leurs composés anti-inflammatoire et antihistaminique neutralisent l’effet du venin et la réponse allergique. Il suffit d'apposer une feuille de plantain préalablement froissé entre les doigts ou la mâcher, pour en extraire le jus. Cette feuille est appliquée, comme une compresse, sur les piqûres (d'insectes ou d'ortie). L'application peut être renouvelée (toutes les quinze minutes par exemple)[14][16].
À titre d'exemple, une étude ethnobotanique publiée en 1984, relative aux usages des plantes dans la vie quotidienne du début du XXe siècle à Bagnes témoigne que les feuilles de plantain, éventuellement macérées dans de l'eau-de-vie, servaient encore à désinfecter et cicatriser des plaies[17]. Et en compresses, les feuilles écrasées soulageaient les piqûres d'abeilles ou de guêpes[17]. Elles avaient aussi un usage vétérinaire (ex. : « appliquées hachées, elles guérissent la masœuva (nom désignant dan le patois local l'abcès au pied chez le bétail) ; la tisane de feuilles et de fleurs soigne la diarrhée des veaux »[17] ; « en hiver, les fleurs sèches servent de nourriture pour les oiseaux »[17].
L'analyse d'extrait aqueux d'échantillons de la partie aérienne de Plantago albicans L. prélevés dans la région d'Oued Souf (Sahara algérien) a montré la présence d'alcaloïdes et stérols, mais aussi surtout de polyphénols, qui confèrent un fort effet anti-inflammatoire à cette plante (meilleure que celle du médicament de référence utilisé par l'étude), ainsi qu'un effet antipyrétique significatif[18].
Les plantains sont reconnus pour être anti-inflammatoires (grâce notamment à l'apigénine), antitussifs et mucolytiques. La plante est donc intéressante pour les inflammations des voies aériennes. Elle a également un bon pouvoir anti-bactérien et elle est immuno-modulante (grâce aux polysaccharides)[14].
Plantago ovata est aujourd'hui utilisé pour les propriétés mucilagineuses du tégument de ses graines, qui présente un grand intérêt dans de nombreuses pathologies intestinales. On le retrouve dans la composition de plusieurs préparations pharmaceutiques, comme Metamucil ou Spagulax, mais il est de plus en plus vendu sous sa forme naturelle en magasins diététiques. Le mucilage gonfle au contact de l'eau et donne une consistance idéale aux selles. C'est un laxatif de lest - il n'est pas absorbé par l'organisme et ne présente donc aucun intérêt nutritionnel. De nombreux travaux scientifiques ont aussi démontré qu'il améliore le taux de cholestérol, ce qui a conduit la FDA (l'Agence américaine des produits alimentaires et médicamenteux) à autoriser les fabricants de céréales pour le petit-déjeuner à mentionner cette allégation de santé sur leurs emballages[19].
Flacon de porcelaine de l'apothicairerie des Hospices civils de Lyon contenant de l'eau de plantain.
Illustration de plantain, Pseudo-Apulieus le recommande pour soigner les piqûres de scorpion et les morsures de serpent.
Plantago est un genre de plantes herbacées de la famille des Plantaginaceae, celle des plantains véritables, qui comprend quelque 200 espèces.
On trouve les plantains tout autour du monde, dans de très nombreux habitats différents, humides et secs, alpins et côtiers, et y compris au sein des villes et le long des routes.
As Plantago, son un xénero de plantas con flores pertencente á familia Plantaginaceae e composto de arredor de 200 especies. A maioría son plantas herbáceas, aínda que hai arbustos que acadan os 60 cm de altura. As follas son sésiles (sentadas), e polo tanto o seu pecíolo é un pseudopecíolo. Teñen 3 ou 5 veas paralelas. As follas son largas ou estreitas, segundo a especie. A inflorescencia son os talos típicos con 5-40 cm de altura, coas flores miudiñas e moi numerosas que son polinizadas polo vento.
O nome xenérico Plantago vén do latín plantāgo, -ĭnis, que evolucionou ao galego en chantaxe. Existen as seguintes variantes dialectais: chanta, chantasia, chantán, chante, chantaxa.[1] As diferentes especies reciben ademais numerosos nomes vulgares. Outros nomes comúns son: tentén, lantaxe.[2]
A planta chamada chantaxe de auga, non pertence a este xénero, senón que o seu nome científico é: Alisma plantago-aquatica, alisma, chantaxe acuática.[7]
Hai arredor de 200 especies de Plantago, incluídas:
As Plantago, son un xénero de plantas con flores pertencente á familia Plantaginaceae e composto de arredor de 200 especies. A maioría son plantas herbáceas, aínda que hai arbustos que acadan os 60 cm de altura. As follas son sésiles (sentadas), e polo tanto o seu pecíolo é un pseudopecíolo. Teñen 3 ou 5 veas paralelas. As follas son largas ou estreitas, segundo a especie. A inflorescencia son os talos típicos con 5-40 cm de altura, coas flores miudiñas e moi numerosas que son polinizadas polo vento.
Trputac (bokvica, lat. Plantago), biljni rod, trajna zeljasta, vrlo česta livadska biljka. Pojavljuje se na svim livadama, u poljskim međama, uz rubove puteva, u jarcima i na vlažnim plodnim tlima.
Obim i broj vrsta koje spadaju u rod Plantago je prilično jasno i precizno određen, sa osnovnim problemom da li se podrodovi Bougueria (jedna vrsta sa Anda) i Littorella (2–3 vrste vodenih biljaka) uključuju u rod Plantago ili ne.[1] Neke od domaćih vrsta trpuca, koje su najrasprostranjenije, razlikuju se prema obliku lista i cvata. To su obični ili veliki trputac (P. major L.), kopljasti trputac (P. lanceolata L.) i srednji trputac (P. media L.).
Osobito su vrijedni listovi trputca zbog provitamina A, vitamina C i K, limunske kiseline, kalija, enzima i glikozida aukubina. Listovi se jedu sirovi (kao salata) ili se dodaju omletu, nabujku, kaši i pireu. Listovi vrste Plantago lanceolata kuhanjem poprimaju ugodan miris i okus na vrganje. Ima ljekovito svojstvo zaustavljanja krvarenja iz manjih rana i antibiotsko djelovanje.
Rasprostranjena je po cijeloj Europi, Americi, Aziji, Australiji, Novom Zelandu i Africi, a raste na livadama i svijetlim prozračnim šumama. Mnoge vrste iz ovog roda su kosmopolitske biljke. Vrlo često rastu na vlažnijem tlu, po mjestima koja su ugažena, putevima, prugama, obalama mora, rijeka te po planinama i pašnjacima.
Koristi se od davnina kao biljni preparat. U narodnoj medicini se više cijeni muški trputac (Herba Plantaginis lanceolatae) bokvica muška ili trputac muški. Za lijek se skupljaju korijen, listovi prije cvjetanja, te sjeme nakon sazrijevanja. List trputca djeluje kao astringent (sredstvo za zatvaranje), kao protuotrov, antimikrobno, antiupalno i antihistaminsko sredstvo, kao i sredstvo za ublažavanje kašlja, iskašljavanje, diuretik i slično.
Sjeme trputca, naročito vrste P. psyllium, koristi se kao uobičajen laksativ, dostupan u slobodnoj prodaji bez liječničkog recepta. Sjeme nabubri i otpusti sluz kada se uroni u vodu. Koristi se i kao dodatak u proizvodnji laksativa, poput Metamucila. Vrsta trputca P. psyllium je korisna i za ublažavanje konstipacije (zatvora), simptoma sindroma nadražaja crijeva, divertikuloze, kao izvor dijetetskih vlakana u ishrani i slično. Smatra se da su se mnoge vrste trputca koristile u ishrani od prehistorijskih vremena. Naprimjer, postoje dokazi da su indijanci sa centralne obale današnje Kalifornije koristili trputac u ishrani prije 6.000 do 8.000 godina.[2]
Pri vanjskoj upotrebi, oblog od lišća je koristan protiv ujeda insekata, osipa uzrokovanog otrovnim bršljanom, manjih ranica i plikova. U narodnoj predaji, postoje priče da pomaže i kod ujeda zmija. Kod interne upotrebe, korisna je za kašalj i bronhitis, u obliku čaja, tinkture ili sirupa. Vrste koje imaju široko lišće koriste se i kao povrće u salatama, zelenim sosovima i slično.
U pučkoj medicini trputca se najčešće koristi za liječenje kašlja, i pomaže kod svih disajnih problema. Čaj od trputca[3] pospješuje izbacivanje sekreta i šlajma iz pluća i nosa. Travari preporučuju trputac za hripavcu, astmu, upalu pluća, a može se koristiti i za ublažavanje tegoba koje dolaze sa tuberkulozom. Svijež sok ili ispasiran list ubrzava zarastanje otvorenih rana i modrica.
Pokazalo se da trputac stvara odbojnost prema pušenju i smanjuje potrebu organizma za nikotinom. Žvakanje svježeg lista pomaže kod odvikavanja od pušenja, a može se koristi i čaj. List mladog trputca se može dodavati u salate i druga jela.
Dodavanjem svježe iscijeđenog soka citrusa kao što su limun i narandža, u sok ili izgnječen list trputca, formira se enzim myrosinase koji pojačava antibakterijsko djelovanje. Aukubin iz trputca pojačava izlučivanje mokraćne kiseline kroz bubrege, te se može koristiti za probleme izazvane gihtom.
Travari koriste svjež sok trputca za čišćenje krvi i pomoć kod nekih vrsta čireva. Pomaže i kod upale sluznice, zaliječivanja oteklih žlijezdi i kod hemoroida. Suhe sjemenke trputca se koriste protiv glista i stomačnih parazita poput ameba. Suho sjeme djeluju i laksatvino te ga pučki ljekari i travari preporučuju protiv zatvora stolice i za odraslih i djecu. Postoje tvrdnje da redovno uzimanje sjemenki trputca (8gr dnevno) spriječava nastajanje žučnog kamenca. Travari koriste trputac i za veliki broj kožnih bolesti. Biljka ubrzava zarastanje otvorenih rana, eliminira kožne čireve, pomaže kod posjekotina, modrica, podlijeva, opekotina, plikova, žuljeva, zanoktica, ubode insekata i nekih osipa. Zbog prisustva saponina, koji njeguje kožu, koristi se kao prirodni antihistamin. Sok i svježe ispasiran list se mogu koristiti za rane i gnojne infekcije u usnoj duplji i grlu. Pacijenti sa tumorima, kojima je radijacija prouzrokovala rane u ustima mogu koristiti ispasiranu smjesu lista trputca, ili svjež sok za ispiranje, u svrhu bržeg zacjeljivanja rana i umanjivanje tegoba. U ove svrhe djelotvornoje i žvakanje svježeg lista trputca. Svjež list i sok pomažu i kod infekcije zuba.
Plantago alpina
Plantago lanceolata
Plantago lanceolata
Plantago nivalis
Cvijet muške bokvice
Plantago coronopus
Plantago maritima
Trputac (bokvica, lat. Plantago), biljni rod, trajna zeljasta, vrlo česta livadska biljka. Pojavljuje se na svim livadama, u poljskim međama, uz rubove puteva, u jarcima i na vlažnim plodnim tlima.
Putnik[1][2] (Plantago) je ród ze swójby putnikowych rostlinow (Plantaginaceae).
Wobsahuje sćěhowace družiny:
Putnik (Plantago) je ród ze swójby putnikowych rostlinow (Plantaginaceae).
Wobsahuje sćěhowace družiny:
alpski putnik (Plantago alpina) dołhi putnik (Plantago lanceolata), druhe mjeno je husacy jazyčk hadźacy putnik (Plantago strictissima) hórski putnik (Plantago atrata) japanski putnik (Plantago japonica) mały putnik (Plantago intermedia) pěskowy putnik (Plantago arenaria) přimórski putnik (Plantago maritima) pyšny putnik (Plantago media) słony putnik (Plantago winteri) wrónicowy putnik (Plantago coronopus) wulki putnik (Plantago major)Plantago L., 1753 è un genere di piante angiosperme dicotiledoni della famiglia Plantaginaceae.[1]
Il nome generico (Plantago) deriva dalla parola latina "planta" che significa "pianta del piede" e fa riferimento alle piatte foglie basali di questa pianta simili a "piante di un piede".[2][3]
Il nome scientifico del genere è stato definito da Linneo (1707 – 1778), conosciuto anche come Carl von Linné, biologo e scrittore svedese considerato il padre della moderna classificazione scientifica degli organismi viventi, nella pubblicazione "Species Plantarum - 1: 112"[4] del 1753.[5]
Le piante di questa voce hanno una altezza variabile da pochi centimetri fino a quasi un metro. Il portamento è soprattutto erbaceo, ma sono presenti anche piccoli arbusti; poche specie sono acquatiche. La forma biologica prevalente, almeno per l'areale europeo, è emicriptofita rosulata (H ros), ossia in generale sono piante erbacee, a ciclo biologico perenne, con gemme svernanti al livello del suolo e protette dalla lettiera o dalla neve e hanno le foglie disposte a formare una rosetta basale. Sono presenti anche altre forme biologiche come terofita scaposa (T scap) oppure camefita suffruticosa (Ch suffr) o camefita pulvinata (Ch pulv). Sono piante proterogine (gli ovuli maturano prima del polline per evitare l'autofecondazione in quanto sono piante soprattutto anemogame). Possono essere presenti le seguenti sostanze chimiche: glicosidi fenolici, saponine triterpenoidi, flavonoidi e altre sostanze[6]. In genere la pubescenza è formata da peli semplici.[7][8][9][10][11][12]
Le radici in genere sono secondarie e numerose da rizoma.
La parte aerea della pianta consiste in uno o più assi fiorali (= scapi) allungati e privi di foglie.
Le foglie sono tutte in rosetta basale con disposizione spiralata o alternata e spesso sono persistenti per tutto l'anno. Raramente sono presenti foglie cauline con disposizione opposta. La forma della lamina è per lo più semplice (in poche specie sono pennate o lobate), ovale, ellittica, oblanceolata oppure da lanceolata a strettamente lineare. Il picciolo è fillodiale (ossia è appiattito e slargato e spesso termina verso la foglia in modo alato[13]). La consistenza può essere carnosa o succulenta. Spesso presentano una guaina alla base. La pagina fogliare è percorsa da alcune venature parallele ed è pubescente o subglabra; della peluria può essere presente all'ascella delle foglie. Le stipole sono assenti.
Le infiorescenze sono delle spighe composte da fiori riuniti in gran numero; i fiori sono sessili, piccoli e ridotti in ogni elemento. Raramente sono presenti dei fiori singoli. Ogni spiga è sorretta da uno scapo (= peduncolo) in genere robusto, eretto, angoloso e generalmente pubescente. Nell'infiorescenza sono presenti (oppure no) delle brattee carenate.
I fiori sono ermafroditi, attinomorfi, tetrameri (4-ciclici), ossia con quattro verticilli (calice – corolla - androceo – gineceo) e tetrameri (4-meri: la corolla e il calice sono più o meno a 4 parti).
I frutti sono delle capsule o nucule da ovoidi a ellissoidi con deiscenza trasversale (opercolata, ossia con coperchio) in parte nascoste dai sepali persistenti. I semi possono essere anche numerosi sia diritti che curvati con abbondante endosperma. I cotiledoni sono paralleli al lato ventrale.
La distribuzione delle specie di questo genere è cosmopolita. L'habitat è vario, da quello acquatico a quello marittimo fino alle zone calde desertiche.
Della trentina di specie spontanee della flora italiana, metà circa vivono sull'arco alpino. La tabella seguente mette in evidenza alcuni dati relativi all'habitat, al substrato e alla distribuzione delle specie alpine[16].
La famiglia di appartenenza della specie (Plantaginaceae) comprende 113 generi e 1800 specie[8] (114 generi e 2100 specie[10] o anche 90 generi e 1900 specie[17] secondo altre fonti) ha una distribuzione più o meno cosmopolita ma con molti taxa distribuiti soprattutto nelle zone temperate e nell'areale mediterraneo. Il genere Plantago si compone di oltre 150 specie[1] una trentina delle quali sono presenti nella flora spontanea italiana. All'interno della famiglia Plantaginaceae il genere è descritto nella tribù Plantagineae.[18]
Altre fonti dichiarano un numero diverso di specie presenti nel genere:
Il genere Plantago è monofiletico ed è suddiviso in 4 sottogeneri (subg. Plantago; subg. Coronopus (Lam. & DC.) Rahn; subg. Psyllium (Juss.) Harms; subg. Bougueria (Decne) Rahn & Reiche)[11]. Il gruppo è circoscritto, da un punto di vista filogenetico dal genere Littorella P. J. Bergius (spesso incluso da alcuni Autori in Plantago), separatosi circa 5 milioni di anni fa, e dal genere Aragoa Kunth, separatosi circa 7 milioni di anni fa, entrambi quindi sono "gruppo fratello" del genere Plantago. All'interno del genere recenti studi di tipo filogeneico sul DNA hanno dimostrato la parafilia di un quinto subgenere (Albicans) essendo incluso nel subg. Psyllum.[20] I sottogeneri a loro volta sono suddivisi in sezioni:
Il cladogramma a lato, tratto dallo studio citato[20] e semplificato, mostra la struttura interna della tribù evidenziando soprattutto la posizione delle specie della flora spontanea italiana.
Per meglio comprendere ed individuare le varie specie del genere (solamente per le specie spontanee della flora italiana) l'elenco seguente utilizza in parte il sistema delle chiavi analitiche (vengono cioè indicate solamente quelle caratteristiche utili a distingue una specie dall'altra)[21].
All'elenco sopra vanno aggiunte le seguenti specie:
Le seguenti specie sono considerate "esotiche naturalizzate":[23]
Il genere comprende oltre 150 specie:[1]
A
B
C
D
E
F
G
H
I
K
L
M
N
O
P
R
S
T
U
V
W
X
L'entità di questa voce ha avuto nel tempo diverse nomenclature. L'elenco seguente indica alcuni tra i sinonimi più frequenti:[11][23]
Il "Plantago" è uno dei test che vengono effettuati mediante Skin Prick Test. Queste piante infatti possono essere causa di allergia.
Plantago L., 1753 è un genere di piante angiosperme dicotiledoni della famiglia Plantaginaceae.
Plantago est genus circa ducentarum parvarum inconspicuarumque specierum plantarum florentium familiae Plantaginacearum. Plurimae sunt plantae herbaceae, sed aliquae sunt suffrutices qui ad 60 cm alti crescunt. Folia sunt sessilia, sed partem angustam prope caulem habent quae est pseudo-petiolus. Eis sunt tres vel quinque venae parallelae quae in latiore folii parte decedunt. Folia sunt lata vel angusta, secundum speciem. Inflorescentiae in pedunculis feruntur, typice 5–40 cm altis, et sunt coni breves vel spicae longae, multis perparvis floribus a vento pollinatis praeditae.
Larvae nonnullarum specierum lepidopterorum plantaginibus vescuntur; vide Indicem lepidopterorum quae plantaginibus vescuntur.
Fines generis Plantaginis fuerunt aliquantum stabiles. Praecipua quaestio est num Bougueria (una species ex Andibus) et Littorella (duae vel tres species plantarum aquaticarum) ad Plantagines pertineant.[2] Sunt circa ducentae Plantaginis species, inter quas:
Florifera Plantaginis lanceolatae spica
Vide "Plantago (genus)" apud Vicispecies. Plantago est genus circa ducentarum parvarum inconspicuarumque specierum plantarum florentium familiae Plantaginacearum. Plurimae sunt plantae herbaceae, sed aliquae sunt suffrutices qui ad 60 cm alti crescunt. Folia sunt sessilia, sed partem angustam prope caulem habent quae est pseudo-petiolus. Eis sunt tres vel quinque venae parallelae quae in latiore folii parte decedunt. Folia sunt lata vel angusta, secundum speciem. Inflorescentiae in pedunculis feruntur, typice 5–40 cm altis, et sunt coni breves vel spicae longae, multis perparvis floribus a vento pollinatis praeditae.
Larvae nonnullarum specierum lepidopterorum plantaginibus vescuntur; vide Indicem lepidopterorum quae plantaginibus vescuntur.
Gyslotis (Plantago) – gyslotiečių (Plantaginales) eilės gyslotinių (Plantaginaceae) šeimos augalų gentis.
Genties pavadinimas kildinamas iš lotynų kalbos žodžio planta – letena ar padas, nes prie žemės prisiploję lapai primena kojų padų pėdsakus.
Daugelis genties augalų yra žolės, tačiau yra keletas puskrūmių, išaugančių iki 60 cm aukščio, rūšių. Tai daugiametis augalas, turintis belapius žiedynkočius, o lapai susitelkę į skrotelę. Lapai turi po 3-5 paraleliai einančias gyslas. Lapai, priklausomai nuo rūšies, gali būti platūs arba siauri. Žiedai sutelkti varpo pavidalo žiedyne. Vaisius – dėžutė.
Gentyje yra apie 200 rūšių, paplitusių beveik visame Žemės rutulyje. Lietuvoje auga šios rūšys:
Visos jos turi gydomųjų savybių. Vikiteka
Weegbree (Plantago) is een geslacht uit de weegbreefamilie (Plantaginaceae). Het geslacht bestaat uit windbestuivers en heeft aarvormige bloeiwijzen. De bladeren zijn bij de meeste soorten parallelnervig, wat eerder een kenmerk is voor eenzaadlobbigen. Door deze twee kenmerken doen ze wat aan grassen denken. Bij de meeste in West-Europa voorkomende soorten staan de bladeren in een bladrozet bij elkaar.
Enkele soorten zijn tredplanten: ze groeien op een onverhard pad verder naar het midden toe dan bijna alle andere planten en grassen, omdat deze laatsten door regelmatige vertrapping uiteindelijk verdwijnen. Dat ze goed tegen betreding kunnen komt onder meer door de vlezige bladeren. Andere soorten zijn planten van graslanden. Ook telt dit geslacht planten die zich in zilte vegetaties thuis voelen.
Uit de zaadhuid van de zaden van sommige soorten weegbree wordt een product gemaakt dat voor de stoelgang wordt gebruikt: psylliumvezel. Het zwelt op als het samen met voldoende vocht wordt gebruikt en verteert niet, zodat een zachtere, meer volumineuze ontlasting ontstaat. Van welke weegbreesoorten dit zaad wordt gewonnen is niet geheel duidelijk, zowel Plantago ovata, Plantago ispaghula als Plantago psyllium worden genoemd. De soortaanduiding psyllium is afgeleid uit het Latijn voor vlo.
In Nederland en België komen de volgende soorten voor:
Enkele overige soorten:
Acanthorrhinum · Achetaria · Adenosma · Albraunia · Amphianthus · Anarrhinum · Angelonia · Antirrhinum (Leeuwenbek) · Aragoa · Artanema · Asarina · Bacopa · Basistemon · Benjaminia · (Besseya) · Bougueria · Brookea · Bryodes · Bythophyton · Callitriche (Sterrenkroos) · Campylanthus · Chaenorhinum (Kierleeuwenbek) · Chelone (Schildpadbloem) · (Chionohebe) · Chionophila · (Cochlidiosperma) · Collinsia · (Conobea) · Cymbalaria · (Detzneria) · Digitalis (Vingerhoedskruid) · Dintera · Dizygostemon · Dopatrium · Ellisiophyllum · Encopella · Epixiphium · Erinus · Galvezia · Gambelia · Geochorda · Globularia (Kogelbloem) · Gratiola · Hebe · Hemiphragma · Herpestis · Hippuris · Holmgrenanthe · Holzneria · Howelliella · Hydrotriche · (Isoplexis) · Kashmiria · Keckiella · Kickxia (Stoppelleeuwenbek) · Lafuentea · Lagotis · Limnophila · Limosella · Linaria (Vlasleeuwenbek) · Littorella · Lophospermum · Mabrya · Maurandella · Maurandya · Mecardonia · Melosperma · Microcarpaea · Misopates · Mohavea · Monocardia · Monopera · Monttea · Neogaerrhinum · (Neopicrorhiza) · Nothochelone · Nuttallanthus · Otacanthus · Ourisia · Paederota · (Parahebe) · Penstemon (Penstemon) · Philcoxia · Picria · Picrorhiza · Plantago (Weegbree) · Poskea · Psammetes · Pseudorontium · Rhodochiton · Russelia · Sairocarpus · Schistophragma · Schweinfurthia · Scoparia · Scrofella · Sibthorpia · Stemodia · (Synthyris) · Tetranema · Tetraulacium · Tonella · Uroskinnera · Veronica (Ereprijs) · Veronicastrum · Wulfenia · Wulfeniopsis
Weegbree (Plantago) is een geslacht uit de weegbreefamilie (Plantaginaceae). Het geslacht bestaat uit windbestuivers en heeft aarvormige bloeiwijzen. De bladeren zijn bij de meeste soorten parallelnervig, wat eerder een kenmerk is voor eenzaadlobbigen. Door deze twee kenmerken doen ze wat aan grassen denken. Bij de meeste in West-Europa voorkomende soorten staan de bladeren in een bladrozet bij elkaar.
Enkele soorten zijn tredplanten: ze groeien op een onverhard pad verder naar het midden toe dan bijna alle andere planten en grassen, omdat deze laatsten door regelmatige vertrapping uiteindelijk verdwijnen. Dat ze goed tegen betreding kunnen komt onder meer door de vlezige bladeren. Andere soorten zijn planten van graslanden. Ook telt dit geslacht planten die zich in zilte vegetaties thuis voelen.
Uit de zaadhuid van de zaden van sommige soorten weegbree wordt een product gemaakt dat voor de stoelgang wordt gebruikt: psylliumvezel. Het zwelt op als het samen met voldoende vocht wordt gebruikt en verteert niet, zodat een zachtere, meer volumineuze ontlasting ontstaat. Van welke weegbreesoorten dit zaad wordt gewonnen is niet geheel duidelijk, zowel Plantago ovata, Plantago ispaghula als Plantago psyllium worden genoemd. De soortaanduiding psyllium is afgeleid uit het Latijn voor vlo.
Kjempeslekta (Plantago) er ei slekt i maskeblomfamilien. Slekta omfattar 265 artar.
Medlemane har tette grågrøne aks med små tokjønna blomstrar. Dei har røyrforma krone med fire kvite eller lysbrune utbrette flikar.
Dei veks for det meste som urter med blada i rosett, og sjeldnare som buskar. Kjemper har små, lite prangande blomar som sit i tette aks eller hovud.[1]
Stenglane av kjempe er blitt brukt til ein lek der ein kjemper om å slå akset av stengelen til den andre deltakaren. Leiken har gjeve opphav til plantenamnet.[1]
Groblad er blitt brukt i folkemedisin som omslag på sår. Planten er også blitt brukt mot bronkitt, luftvegskatarr og blærelidingar.[2]
4 artar i kjempeslekta er opphavleg viltveksande i Noreg: groblad, dunkjempe, smalkjempe og strandkjempe. Nokre få andre artar er innført med ballast eller som ugras, og er funne tilfeldig nokre få stader.[1]
Kjempeslekta (Plantago) er ei slekt i maskeblomfamilien. Slekta omfattar 265 artar.
Medlemane har tette grågrøne aks med små tokjønna blomstrar. Dei har røyrforma krone med fire kvite eller lysbrune utbrette flikar.
Dei veks for det meste som urter med blada i rosett, og sjeldnare som buskar. Kjemper har små, lite prangande blomar som sit i tette aks eller hovud.
Multimedia w Wikimedia Commons Babka (Plantago L.) – rodzaj roślin z rodziny babkowatych. Obejmuje około 200[3]–270[4] gatunków. Występują one na całym świecie[5]. Rośliny te zasiedlają siedliska otwarte, bezdrzewne (pustynne, wydmowe, murawowe, łąkowe i solniskowe) przystosowane są do wiatropylności (drobne kwiaty skupione w wyniesionych, sztywnych kłosach, z długimi, wystającymi pręcikami[4]. Często związane są też z siedliskami kształtowanymi przez człowieka (np. europejska babka zwyczajna P. major nazwana została dlatego przez Indian Północnoamerykańskich „śladami białego człowieka”)[6]; wiele gatunków to rośliny inwazyjne i chwasty[3]. Ze względu na dużą zawartość śluzów w nasionach są one wykorzystywane leczniczo i jako dodatki do żywności (np. babka płesznik P. afra)[3]. Babka pierzasta P. coronopus w Europie Zachodniej i P. major var. asiatica w Chinach spożywane są jako warzywa[6].
Rośliny kosmopolityczne, ale najczęściej związane ze strefami klimatu umiarkowanego obu półkul, w obszarach tropikalnych często brak przedstawicieli[6]. Do obszarów o największym zróżnicowaniu gatunkowym należy Europa, gdzie rośnie 35[4]–36[3] gatunków oraz Australia (24 gatunki) wraz z Nową Zelandią (9 gatunków)[4].
Rodzaj z plemienia Plantagineae z rodziny babkowatych (Plantaginaceae)[1]. W obrębie rodzaju wyróżnia się trzy (Coronopus, Plantago i Psyllium) lub pięć sekcji (dodatkowo Littorella i Bougueria) – w drugim wypadku włączając tu często wyodrębniane w osobne rodzaje rośliny[8]. O ile włączenie do Plantago wydzielanego wcześniej monotypowego rodzaju Bougueria z andyjskim gatunkiem B. nubicola (=Plantago nubicola (Decne.) Rahn) jest uzasadnione (rodzaj ten jest zagnieżdżony w obrębie drzewa filogenetycznego Plantago), o tyle pozycja rodzaju brzeżyca Littorella jest dyskusyjna – rośliny do niego włączane są siostrzane wobec Plantago sensu stricto[9].
Babka (Plantago L.) – rodzaj roślin z rodziny babkowatych. Obejmuje około 200–270 gatunków. Występują one na całym świecie. Rośliny te zasiedlają siedliska otwarte, bezdrzewne (pustynne, wydmowe, murawowe, łąkowe i solniskowe) przystosowane są do wiatropylności (drobne kwiaty skupione w wyniesionych, sztywnych kłosach, z długimi, wystającymi pręcikami. Często związane są też z siedliskami kształtowanymi przez człowieka (np. europejska babka zwyczajna P. major nazwana została dlatego przez Indian Północnoamerykańskich „śladami białego człowieka”); wiele gatunków to rośliny inwazyjne i chwasty. Ze względu na dużą zawartość śluzów w nasionach są one wykorzystywane leczniczo i jako dodatki do żywności (np. babka płesznik P. afra). Babka pierzasta P. coronopus w Europie Zachodniej i P. major var. asiatica w Chinach spożywane są jako warzywa.
Plantago L. é um género botânico pertencente à família Plantaginaceae.
As espécies deste gênero são encontrados em quase todas as parte do mundo. Também chamada de Banana da terra.
A Plantago major L. é uma planta da família Plantaginaceae de aproximadamente 15 cm de altura. Suas folhas crescem em rosetas e são de ovaladas a elípticas com nervura paralela. As folhas são glabras e suas extremidades são totalmente irregularmente dentadas. As flores são pequenas marrom esverdeadas e estão dispostas em longas espículas não ramificadas de até 25 cm que crescem da base da roseta.
P. major é polinizada pelo vento e produz grande quantidade de sementes, até 20000 por planta. Suas sementes são pequenas e ovais (0,4-0,8 x 0,8-1,5 mm) e possuem sabor levemente amargo. Elas podem prender-se a animais e humanos e espalharem-se.
É nativa da Europa, mas adaptou-se bem em regiões tropicais.
A tanchagem, como é popularmente chamada no Brasil, contém compostos biologicamente ativos tais como polissacarídeo, lipídeos, derivados do ácido caféico, flavonóides, glicosídeos iridóides e terpenóides. Também foram detectados alcalóides, alguns ácidos orgânicos.
Estudos etnofarmacológicos recentes demonstram que P. major é utilizada em várias partes do mundo para o tratamento de doenças cutâneas, doenças infecciosas, problemas relacionados aos órgãos digestivos, órgãos respiratórios, circulação, contra tumores, no alívio da dor e redução da febre.
Atualmente há 158 espécies confirmadas:[1]
1. SAMUELSEN,A.B. The traditional uses, chemical constituents and biological activities of Plantago major L. A review. Journal of Ethnopharmacology 71 (2000) 1–21. 2. OMS. Plants in the South Pacific. Manila: WHO, 1998. 148-149p.
Plantago L. é um género botânico pertencente à família Plantaginaceae.
As espécies deste gênero são encontrados em quase todas as parte do mundo. Também chamada de Banana da terra.
Pătlagina (Plantago) este un gen de aprimativ 200 de specii de plante mici. Pătlaginile sunt folosite drept sursă de hrană de către larvele unor specii de fluturi.
Pătlagina este o plantă erbacee perenă, de 10 – 50 cm înălțime, cu frunze ovate sau lanceolate, cu tulpini florifere drepte, cu inflorescențe terminale în formă de spic și cu floricele gălbui, mici.
Pătlagina Plantago major este foarte răspândită, vegetând și în locuri bătătorite în care alte specii nu cresc. Crește pe marginea drumurilor, în buruienișuri, în pășuni, culturi, de la câmpie până în zona alpină.
Se cultivă numai Plantago lanceolata (pătlagina îngustă).
Se folosesc frunzele (Folium Plantaginis). Principiile active sunt: mucilagii, vitamina K, tanin, glicozidul aucubina, polifenoli, alantoină. Acționează ca emolient și expectorant, antihemoragic, cicatrizant, hipocolesterolemiant, antiseptic, hipotensor. Se mai folosește la ulcerul gastric, catar (urinar sau digestiv), hipertensiune, răni, ulcere varicoase, laringite, stomatite, traheite, hemoroizi, conjunctivite și blefarite etc. Planta este folosită ca plantă medicinală. Substanța activă este glicozidul aucubina, dar conține și polifenoli, polizaharide, mucilagii, vitamina C, tanin, siliciu, potasiu, zinc. Este rudă apropiată cu Pătlagină lată (Plantago major), Pătlagina medie (Plantago media). În industria farmaceutică și în medicina populară este folosită frunzele acestora.
Pătlagina este un anti-bacterian puternic, anti-inflamator și cicatrizant, astfel frunzele zdrobite pot fi un remediu pentru mușcături de insecte, în cazul unor arsuri minore. Datorită proprietăților anti-bacteriene, anti-inflamatorii este folosit pentru tratarea bolilor inflamatorii ale căilor respiratorii, pentru ameliorarea tusei, și ca expectorant. Dizolvă mucusul aderent, promovează formarea de spută (secreția traheobronșică). Acoperă mucoasa membranei și ameliorează inflamația, elimină reflexul de tuse.
Având în vedere lipsa reacțiilor adverse, este folosit cu succes și în pediatrie. Uneori este folosit ca și laxativ datorită faptului că miezul se umflă ușor.
Pentru uz extern, în medicina populară, este folosit pentru leziunile superficiale, răni purulente, tăieturi, ulcer care se vindecă greu și pentru ameliorarea sângerării. Frunzele proaspete de pătlagină se pun pe răni care se vindecă lent: este antiseptic, astringent, închide rana, facilitează coagularea sângelui.
Există aproximativ 200 de specii ale genului Plantago, printre care:
Plantago alpina
Plantago lanceolata
Plantago lanceolata
Plantago nivalis
Plantago lanceolata
Plantago coronopus
Plantago media stepposa
Plantago maritima
Carte · 
Categorie · 
Portal · 
WikiProiect Pătlagina (Plantago) este un gen de aprimativ 200 de specii de plante mici. Pătlaginile sunt folosite drept sursă de hrană de către larvele unor specii de fluturi.
Skorocel (lat. Plantago) je rod rastlín z čeľade skorocelovité (Plantaginaceae).Rastie prevažne na jar na lúkach. Zberajú sa listy v Apríli až Máji.Používa sa na malé rany ktoré krvácajú.
Skorocel (lat. Plantago) je rod rastlín z čeľade skorocelovité (Plantaginaceae).Rastie prevažne na jar na lúkach. Zberajú sa listy v Apríli až Máji.Používa sa na malé rany ktoré krvácajú.
Rod plantango ima 5 podrodov.
Plantago
Coronopus
Bougeria
Psyllium
Littorella
Trpôtec (znanstveno ime Plantago) je rod, ki vsebuje okrog 200 vrst majhih rastlin, nekatere pa zrastejo tudi do 60 cm v višino. Večina izmed njih sodi med zdravilna zelišča, ki jih, zaradi razširjenosti teh rastlin, uporabljajo ljudski zdravilci po vsem svetu. Najbolj znana vrsta je ozkolisti trpotcec (Plantago lanceolata), ki je tudi znan pod imenom suličasti trpotec.
V nekaterih evropskih državah se veliki trpotec uporablja v ljudskem zdravilstvu kot antiseptik. Nekateri iz njega naredijo dvilske namene uporabljamo zel ozkolistnega trpotca (Plantaginis lanceolatae herba), za katerega so značilni suličasti listi (nekateri mu pravijo tudi suličasti trpotec). Trpotec vsebuje tako imenovane iridoidne glikozide, med katerimi je najbolj znan avkubin. Spojina ima antiseptični učinek (v starejših virih najdemo podatke, da trpotec vsebuje ‘antibiotik’), ki pa je prisoten le pri uporabi sveže zmečkanih listov. Tako pride avkubin v stik z encimom, ki povzroči odcep sladkorne molekule in nastane antiseptično delujoča spojina, avkubigenin. Nepravilno oziroma premalo posušena droga postane črna zaradi polimerov avkubigenina in katalpola.
Trpotec uporabljamo za preprečevanje okužb pri praskah in ranicah – služi torej kot nekakšna travniška prva pomoč. Za pripravo čajev in sirupov pa uporabljamo drogo – posušeno zel trpotca. Tu avkubin in sorodna spojina katalpol nista več učinkovita, na prizorišče vstopijo druge učinkovine, zlasti fenolni glikozidi, kot je akteozid. Zdaj je pravi čas za nabiranje trpotca, ki ga potem posušimo in kot drogo uporabimo pozimi, v obdobju prehladov in gripe.
Droga poleg omenjenih učinkovin vsebuje tudi čreslovine in sluzi, zato pripravki v obliki poparkov, zlasti pa sirupov (znani trpotčev sirup, na voljo v vsaki lekarni) blagodejno deluje na sluznico žrela in požiralnika. Ugotovili so tudi, da je akteozid zelo dober lovilec prostih radikalov, delujejo pa tudi protibakterijsko. V raziskavah, opravljenih pred kratkim, so potrdili tudi protivnetno delovanje, kar vse pripomore k dokazanemu blagodejnemu učinku trpotčevega sirupa in podobnih pripravkov. V tujini je moč dobiti celo pastile in bonbone z izvlečkom trpotca. V tem letnem času torej nabiramo zel ozkolistnega trpotca, ki jo bomo uporabili za pripravo zdravilnih čajev in sirupa jeseni in pozimi.
Obstaja okrog 200 vrst trpotca, mednje sodijo:
Plantago alpina
Ozkolistni trpotec (Plantago lanceolata)
Ozkolistni trpotec (Plantago lanceolata)
Plantago nivalis
Cvet ozkolistnega trpotca
Plantago coronopus
Plantago media stepposa
Plantago maritima
Trpôtec (znanstveno ime Plantago) je rod, ki vsebuje okrog 200 vrst majhih rastlin, nekatere pa zrastejo tudi do 60 cm v višino. Večina izmed njih sodi med zdravilna zelišča, ki jih, zaradi razširjenosti teh rastlin, uporabljajo ljudski zdravilci po vsem svetu. Najbolj znana vrsta je ozkolisti trpotcec (Plantago lanceolata), ki je tudi znan pod imenom suličasti trpotec.
Grobladssläktet eller kämpar (Plantago)[1][2] är ett släkte i familjen grobladsväxter.[1]
Släktet har omkring 250 arter. I Sverige förekommer regelbundet åtta arter, bland annat groblad (P. major), rödkämpar (P. media) och svartkämpar (P. lanceolata).
Fröna från flera arter är milt laxerande och kallas psyllium[3] i handeln.
Wikimedia Commons har media som rör Grobladssläktet.
Wikispecies har information om Grobladssläktet.
Grobladssläktet eller kämpar (Plantago) är ett släkte i familjen grobladsväxter.
Släktet har omkring 250 arter. I Sverige förekommer regelbundet åtta arter, bland annat groblad (P. major), rödkämpar (P. media) och svartkämpar (P. lanceolata).
Fröna från flera arter är milt laxerande och kallas psyllium i handeln.
Подоро́жник (Plantágo) — рід одно- та багаторічних трав, рідше напівчагарників родини Подорожникові (Plantaginaceae). Нараховує більше як 200 видів, поширених по всій земній кулі; деякі з них вважаються бур'янами.
Різні народи давали цій рослині практично однакову назву. Наукова назва походить від поєднання грецького слова «ступня» з коренем слова «йти слідом». Завезені в Америку колоністами, тому північноамериканські індіанці називали його «слід білого».[1]
Подорожники ростуть в помірних і субтропічних поясах Європи, Азії, Африки і Америки. У колишньому СРСР — близько 30 видів. Найвідоміші: Подорожник середній (Plantago media), Подорожник великий (Plantago major) і Подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata) — багаторічні трави. У Закавказзі і Середній Азії зустрічається Подорожник блошиний (Plantago psyllium) — витка трав'яниста рослина до 40 см заввишки.
Зустрічаються уздовж доріг (звідси й назва), на засмічених місцях, пустирях, в степах, на луках, пісках.
Зазвичай мають коротке кореневище, обсаджене тонким шнуроподібним корінням.
Листки зібрані в прикореневу розетку, черешкові.
Квітконоси прямостоячі, безлисті. Деякі види квіткових стебел гіллясті, облиствені. Квітки дрібні, непоказні, зібрані в густий кінцевий колос або головку.
Плід — багатонасіннева коробочка. Запилення відбувається за допомогою вітру.
Рід налічує понад 150 видів[2]. Ті види, що позначені зірочкою (*), поширені в Україні.
Подорожник великий і подорожник блошиний — цінні лікарські рослини, навіть введені в культуру. Подорожники мають кровоспинну, протизапальну і ранозагоювальну дію — відомо, що листки цієї рослини прикладають до рани для швидкого загоєння, а також для витягування гною з чиряків. Крім того в листках і плодах подорожників багато слизу, і препарати з них добре діють на шлунок і кишечник, знімаючи запалення і обволікаючи, тобто мають при цьому протизапальну, а не проносну дію.
Листки багаті на калій, лимонну кислоту, містять глікозид аукубін, ферменти інвертин та емульсин, гіркі дубильні речовини, алкалоїди, вітамін C, каротин. Насіння має 15-20% жирної олії.
У Швеції, Норвегії, Фінляндії та на Кавказі молоді листки подорожника використовують на салати. Листя має гіркуватий присмак. Нерідко їх квасять про запас як смачний та поживний овоч, що допомагає від головного болю внаслідок алкогольного отруєння та при хворобах шлунку. Листя та насіння подорожника придатні для приготування перших страв. З молодих листків готують здебільшого зелені юшки та бульйони. Підсмажене й розтовчене насіння подорожника дає білясто-коричневе борошно, з якого готують засмажку для юшок, приправу для соусів, підлив.
Зубчасті листя подорожника перистого (Plantago coronopus) в ряді європейських країн використовують як овочеву рослину і, вирощуючи його на городах, готують з нього вітамінні салати.[1]
В Якутії та на Далекому Сході місцеве населення збирає насіння подорожника на зиму й використовує після обробки як крупу для каш. [4]
В Якутії насіння подорожника квасять разом з молоком і використовують потім як присмаку до м'яних та рибних страв. [5]
Подоро́жник (Plantágo) — рід одно- та багаторічних трав, рідше напівчагарників родини Подорожникові (Plantaginaceae). Нараховує більше як 200 видів, поширених по всій земній кулі; деякі з них вважаються бур'янами.
Chi Mã đề (danh pháp khoa học: Plantago) là một chi chứa khoảng 200 loài thực vật nhỏ, không dễ thấy, được gọi chung là mã đề. Phần lớn các loài là cây thân thảo, mặc dù có một số ít loài là dạng cây bụi nhỏ, cao tới 60 cm. Lá của chúng không có cuống, nhưng có một phần hẹp gần thân cây, là dạng giả-cuống lá. Chúng có 3 hay 5 gân lá song song và tỏa ra ở các phần rộng hơn của phiến lá. Các lá hoặc là rộng hoặc là hẹp bản, phụ thuộc vào từng loài. Các cụm hoa sinh ra ở các cuống thông thường cao 5–40 cm, và có thể là một nón ngắn hay một cành hoa dài, với nhiều hoa nhỏ, được thụ phấn nhờ gió.
Các loài mã đề bị ấu trùng của một số loài thuộc bộ Cánh vẩy (Lepidoptera) ăn lá - xem Danh sách các loài cánh vẩy phá hại mã đề.
Các loài mã đề mọc ở nhiều nơi trên thế giới, bao gồm châu Mỹ, châu Á, Úc, New Zealand, châu Phi và châu Âu. Nhiều loài trong chi phân bổ rộng khắp thế giới như là một dạng cỏ dại.
Tại Việt Nam có hai loài phân bố là Plantago major (mã đề) và Plantago asiatica (mã đề á hay xa tiền)[2].
Các loài trong chi Plantago thường được sử dụng như là các loại thuốc từ cây cỏ. Chúng có tác dụng làm se, giải độc, kháng trùng, chống viêm nhiễm, cũng như làm dịu chứng viêm, long đờm, cầm máu và lợi tiểu. Sử dụng ngoài, dạng thuốc đắp từ lá là có ích đối với các vết cắn của côn trùng, chứng phát ban do sơn độc, các chỗ lở loét nhỏ cũng như nhọt. Trong văn hóa dân gian, thậm chí có một vài khu vực còn cho rằng nó có khả năng là phương thuốc điều trị các vết rắn cắn (nhưng điều này chắc chắn là không đúng ít nhất ra là đối với các vết rắn độc cắn). Sử dụng trong, nó dùng để điều trị ho và viêm phế quản dưới dạng chè, thuốc sắc hay xi rô. Các loài có lá rộng đôi khi còn được sử dụng làm rau trong một số món xà lách, nước xốt v.v.
Vỏ khô của hạt mã đề nở ra và trở thành chất nhầy khi gặp ẩm, đặc biệt là của Plantago psyllium, được sử dụng khá phổ biến như là một dạng thuốc nhuận tràng bán không cần kê đơn cũng như các sản phẩm bổ sung chất xơ, chẳng hạn loại thuốc Metamucil. Hạt của Plantago psyllium là có ích để điều trị táo bón, ruột kết co cứng, bổ sung chất xơ dinh dưỡng và bệnh túi thừa. Một số nghiên cứu gần đây cũng chỉ ra rằng nó là một loại thuốc đầy triển vọng trong việc hạ thấp cholesterol và kiểm soát bệnh đái đường.
Các chất bổ sung psyllium thông thường được sử dụng ở dạng bột với một lượng hợp lý nước hay nước quả. Một số bác sĩ còn kê đơn một liều ít nhất 7 gam mỗi ngày để điều chỉnh nồng độ cholesterol. Có một số sản phẩm chứa psyllium được sử dụng để điều trị táo bón. Liều thông thường là khoảng 3,5 gam hai lần trong ngày. Psyllium cũng là thành phần trong một số ngũ cốc chế biến sẵn.
Tại Ấn Độ, chất nhầy từ Plantago ovata được làm bằng cách nghiền vỏ hạt. Chất nhầy này được bán như là Isabgol, một loại thuốc nhuận tràng được sử dụng để điều trị chứng đường ruột bất thường và táo bón. Nó cũng được sử dụng trong một số ngũ cốc để điều trị chứng cao cholesterol mức độ nhẹ tới vừa phải cũng như để làm giảm lượng đường trong máu. Nó đã từng được sử dụng trong y học Ayurveda và Unani của người dân bản xứ cho một loạt các vấn đề về ruột, bao gồm táo bón kinh niên, lỵ amip và bệnh tiêu chảy.
Tại Bulgaria, lá của Plantago major được sử dụng làm thuốc để chống nhiễm trùng ở các vết đứt hay vết xước nhờ các tính chất kháng trùng của nó.
Dưới đây liệt kê một số trong tổng số khoảng 200 loài mã đề:
Plantago alpina
Plantago lanceolata
Plantago lanceolata
Cành hoa mã đề
Mã đề sừng hươu (Plantago coronopus)
Plantago media stepposa
Chi Mã đề (danh pháp khoa học: Plantago) là một chi chứa khoảng 200 loài thực vật nhỏ, không dễ thấy, được gọi chung là mã đề. Phần lớn các loài là cây thân thảo, mặc dù có một số ít loài là dạng cây bụi nhỏ, cao tới 60 cm. Lá của chúng không có cuống, nhưng có một phần hẹp gần thân cây, là dạng giả-cuống lá. Chúng có 3 hay 5 gân lá song song và tỏa ra ở các phần rộng hơn của phiến lá. Các lá hoặc là rộng hoặc là hẹp bản, phụ thuộc vào từng loài. Các cụm hoa sinh ra ở các cuống thông thường cao 5–40 cm, và có thể là một nón ngắn hay một cành hoa dài, với nhiều hoa nhỏ, được thụ phấn nhờ gió.
Các loài mã đề bị ấu trùng của một số loài thuộc bộ Cánh vẩy (Lepidoptera) ăn lá - xem Danh sách các loài cánh vẩy phá hại mã đề.
Các loài mã đề mọc ở nhiều nơi trên thế giới, bao gồm châu Mỹ, châu Á, Úc, New Zealand, châu Phi và châu Âu. Nhiều loài trong chi phân bổ rộng khắp thế giới như là một dạng cỏ dại.
Tại Việt Nam có hai loài phân bố là Plantago major (mã đề) và Plantago asiatica (mã đề á hay xa tiền).
Подорожник большой и подорожник блошиный — ценные лекарственные растения, введённые в культуру. Подорожники обладают кровоостанавливающим, противовоспалительным и ранозаживляющим действиями — известно, что листья этого растения (их необходимо предварительно разжевать или растолочь, чтобы пустили сок) прикладывают к ране для обеззараживания и скорейшего заживления.
Зубчатые листья Подорожника оленерогого (Plantago coronopus) в ряде европейских стран используют как овощное растение и, выращивая его на огородах, готовят из него витаминные салаты.
Несмотря на то, что подорожники — неприхотливые растения и зачастую являются сорняками, некоторые виды внесены в Красные книги: подорожник приморский (Plantago maritima) — в Красную книгу Липецкой области и Латвийской Республики, подорожник солончаковый (Plantago salsa) — в Красную книгу Ульяновской области, подорожник наибольший (Plantago maxima) — в Красную книгу Липецкой области, Республики Татарстан и Удмуртской Республики, подорожник Корнута (Plantago cornuti) — в Красную книгу Липецкой области и Республики Татарстан.[4]
Подорожники являются кормовыми растениями для многих видов бабочек, включая совок рода Agrochola, Caradrina, совок Conistra erythrocephala, Conistra rubiginosa, Diarsia dahlii, Eugnorisma glareosa, Euxoa ochrogaster, Orthodes crenulata, Perigrapha i-cinctum, Polymixis flavicincta, Protorthodes oviduca, Pseudorthodes vecors, Sideridis turbida, Spodoptera exigua, Syngrapha devergens, Syngrapha hochenwarthi, Xestia sexstrigata, медведиц рода Amata, Artimelia, Atlantarctia, Hyphoraia, Ocnogyna, медведицу бурую (Arctia caja), медведиц Borearctia menetriensi, Chelis simplonica, Coscinia bifasciata, Diacrisia sannio, Diaphora sordida, Dysauxes ancilla, Epatolmis caesarea, Epicallia villica, Eucharia festiva, Grammia quenseli, Parasemia plantaginis, Phragmatobia fuliginosa, Phragmatobia placida, Spilarctia glatignyi, Spilosoma urticae, металловидок Autographa mandarina и Autographa aemula, голубянок рода Candalides, волнянки Dicallomera fascelina, шашечниц рода Euphydryas, Melitaea, листовёрток Eupoecilia angustana, Falseuncaria degreyana, геликониды Euptoieta claudia, пяденицы Idaea muricata, нимфалид рода Junonia, Mellicta, жёлтого шелкопряда Lemonia philopalus, коконопряда Malacosoma franconicum, огнёвки Pyrausta despicatus.[5]
Plantago L., 1753, Species Plantarum 1: 112.[6]
По информации базы данных The Plant List, род включает 158 видов[3]:
车前属（学名：Plantago）包括大约200种植物，遍布全世界，有的品种本身就分布在世界各地，绝大部分为草本，也有少数品种是能长到60厘米高的灌木，叶座生，但在近茎端变窄，形成假叶柄，有3-5条平行叶脉；花茎上生有4-40厘米长的穗状或锥形花序，花小，风媒；种子小。
车前属药用做收敛剂，用于消毒、杀菌、消炎、止痛、祛痰、止血和利尿，外用将叶捣敷治疗蚊虫叮咬、烫伤、有毒植物蜇伤等，印度车前子种皮粉是良好的膳食纤维补充剂，并可治疗便秘。
车前属是否包括南美车前亚属和水车前亚属，在植物学分类上有一些不同的意见。[1]
主要品种：
车前属（学名：Plantago）包括大约200种植物，遍布全世界，有的品种本身就分布在世界各地，绝大部分为草本，也有少数品种是能长到60厘米高的灌木，叶座生，但在近茎端变窄，形成假叶柄，有3-5条平行叶脉；花茎上生有4-40厘米长的穗状或锥形花序，花小，风媒；种子小。
车前属药用做收敛剂，用于消毒、杀菌、消炎、止痛、祛痰、止血和利尿，外用将叶捣敷治疗蚊虫叮咬、烫伤、有毒植物蜇伤等，印度车前子种皮粉是良好的膳食纤维补充剂，并可治疗便秘。
分類（APG III） 界 : 植物界 Plantae 階級なし : 被子植物 angiosperms 階級なし : 真正双子葉類 eudicots 階級なし : キク類 asterids 階級なし : シソ類 lamiids 目 : シソ目 Lamiales 科 : オオバコ科 Plantaginaceae 連 : オオバコ連 Plantagineae 属 : オオバコ属 Plantago 学名 Plantago L. 英名 Plantain オオバコ属（Plantago、大葉子属）は、オオバコ科の1属。約200種が属し、日本には4種の在来種のほか、多くの帰化種が分布する。
ほとんどは草本だが、一部は灌木となり、最大で高さ60cmほどになる。草本では葉が根出葉のみのものが多いが、エダウチオオバコ、ホソバオオバコなど地上茎が伸びるものもある。葉脈は平行脈。花は風媒花で穂状花序になる。果実はさく果で横に裂開し（蓋果）、多数の種子を含む。
南極大陸を除く世界中にある。海岸砂地、道ばた、荒地から、高山草原、湿地、乾燥地など、さまざまな環境に適応して分布する。特に、西アジアの乾燥地や地中海周辺に多く分布する。
この項目は、植物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:植物／Portal:植物）。 
_(7444991260).jpg)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
_(2).jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_(14395740991).jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
